У судовій реформі в Україні на ініціативу президента Володимира Зеленського голова Верховного суду Валентина Данішевська вбачає загрозу незалежності суддів.
DW: На початку листопада президент України Володимир Зеленський підписав закон, що майже вдвічі скорочує склад Верховного суду, перезапускає Вищу кваліфікаційну комісію суддів та призначає перевірку Вищої ради правосуддя за допомогою іноземних експертів. Ви в одному з інтерв’ю говорили, що сподіваєтесь на вето президента, адже закон, мовляв, може знищити незалежність судової системи. Чим загрожує цей закон?
Валентина Данішевська: Фактично цей закон торкнувся майже усіх сфер суддівського життя. Він торкнувся і кількісного складу Верховного суду, і кожного судді, бо запроваджує нові і більш строгі, обтяжливі процедури дисциплінарного провадження щодо суддів. Він торкнувся діяльності судових органів, таких як Вища кваліфікаційна комісія суддів та Вища рада правосуддя. Закон дуже масштабний, не залишилося жодного судді чи жодного члена наших суддівських органів, якого б цей закон не зачепив. Він, як це визнали і пленум Верховного суду, і Вища рада правосуддя, та й численні міжнародні експерти, зазіхає на незалежність судової гілки влади. Між тим закон був підписаний, але ми сподіваємося, що вдасться зупинити його дію. Це може зробити Верховна Рада, або це може зробити Конституційний суд. Наразі пленум Верховного суду затвердив звернення до Конституційного суду, і воно вже подано. Отже ми розраховуємо, що в найкоротші можливі терміни Конституційний суд розгляне це питання.
Які саме положення, на Вашу думку, треба скасувати, щоб система була принаймні такою ж незалежною, що й зараз?
У 2016-му році були внесені зміни до Конституції і прийняті нові закони про судоустрій та статус суддів, які забезпечували досить високий рівень незалежності судової влади. Такий рівень, якого Україна до цього не знала. Тобто на рівні норм права, на рівні норм Конституції і законів України. І нині ця незалежність, вочевидь, послаблюється. Ми відчуваємо втручання, яке не обговорювалося, не погоджувалося судовою гілкою влади.
Ви сказали, що нова влада здійснює тиск на судову систему. Чи розцінюєте Ви новий закон як один з чинників такого тиску?
Звісно. Тиск – це і є зазіхання на незалежність. Незалежним суддя може бути лише тоді, коли в державі створюються умови для цього. У нього має бути внутрішня потреба бути незалежним. А по-друге, він повинен не відчувати ані тиску, ані погроз, ані ризиків. І цей закон створює такі умови, що суддя буде, власне, боятися приймати рішення.
Критика на адресу судової системи лунає не лише від влади, але й від громадськості. Центр протидії корупції, “Автомайдан” та Фундація DEJURE навіть створили цілий реєстр провалів Вищої ради правосуддя під час спроб очистити судову систему. Чи справді можна говорити про певний рівень незалежності, коли є такі проблеми з очищенням судової системи?
На суддю зараз може здійснювати тиск як держава через свої органи, так і громадськість. А суддя, якщо ми хочемо, щоб він незалежно і неупереджено ухвалював свої рішення, не повинен відчувати тиску ані з одного, ані з іншого боку. Тому будь-яка демонстрація перед судом чинить тиск на суддю. Бо якщо людині знадобиться суд, то кожен з нас хоче, щоб на суддю ніхто не вплинув: ніхто не зателефонував, ніхто не кричав під вінками, ніхто не телефонував і не погрожував або звільненням, або дисциплінарним провадженням. Саме такий суддя потрібен людям, так? А поміж тим, що ми спостерігаємо? Кожен, хто має доступ до ЗМІ, до приміщень суду, хто може надрукувати свій аналіз чи показати щось по телебаченню, користається цим. Ми не можемо допустити, щоб думка якоїсь людини, якоїсь організації могла так переважати.
Зараз ми спостерігаємо, що думка громадськості і думка влади не збігаються. То як тоді має діяти суддя? Він має боятися приймати будь-яке рішення, бо він або владі не догодить, або громадськості не догодить, або ще хтось схоче звільнити його за те, що він прийняв рішення. І ми вже стоїмо на порозі того, що для деяких справ ми зовсім суддів не знайдемо. Вони будуть просто ховатися.
У вересні в Україні запрацював Вищий антикорупційний суд. Багато хто з антикорупційних активістів покладає на цей суд великі надії. Наскільки Ви вважаєте доцільним створювати окремий судовий орган для розгляду антикорупційних справ?
Якщо ми вже його створили, ми мусимо зробити так, щоби він дав позитивні результати. Антикорупційний суд подавався суспільству як такий, якому довіряють, аж до того, поки він не прийняв перше рішення. Як тільки він прийняв своє перше рішення, це одразу було розкритиковано, в тому числі й владою. І вже антикорупційний суд сприймається критично. Тому що він своїм рішенням то громадській організації не догодив, то прокуратурі не догодив, то хтось ще інший, можливо, по-іншому вирішував би це питання.
Але чи наважитеся Ви дати якусь оцінку ось цим першим рішенням? Зрозуміло, що коментувати дії колег складно, але ось Ваші сподівання антикорупційний суд поки що якимось чином задовольняє? Чи можна сказати, що він дійсно незалежний і його рішення дійсно відповідають тим судовим практикам, яких від нього очікують?
Я задоволена передусім тим, що судді Антикорупційного суду почуваються як судді в складі судової системи. Вони не вважають себе складовою антикорупційних органів. І доти, доки вони будуть поводитися саме як судді, я сподіваюся, що це буде успіх. Але очікувати від суду, що він буде завжди задовольняти клопотання прокуратури або завжди буде приймати обвинувальні вироки, не варто. Бо суд на те і суд, щоб він виправдав невинного і покарав винного.
