Коли здорові і правильні звички – наприклад, тренування – стають нездоровою одержимістю? І чи можуть мобільні додатки погіршити ситуацію?
Опале листя шурхотить під ногами Валері Стефан, яка спокійно та зосереджено маневрує між деревами на своїй ранковій пробіжці.
“Коли я бігаю, я відчуваю, що чогось досягаю, – каже спортсменка-аматорка. – Я стаю швидшою, сильнішою. Це – наче серія невеличких перемог”.
Валері почала бігати десять років тому, щоб поліпшити свою фізичну форму. Спочатку вона зареєструвалася на 5-кілометровий забіг, потім – на 10 км, а потім пробігла марафон. Але незабаром вона почала вставати рано щоранку, щоб тренуватися – і спорт вийшов на перше місце серед її пріоритетів.
“Я почала розуміти, що не я контролюю тренування, а вони контролюють мене. Цей контроль швидко перетворився на одержимість”, – каже вона.
“Вона мала великий вплив на мою роботу, мою сім’ю – кожен аспект мого життя. З часом, фізичні вправи стали нездоровими”.
Залежність ставала усе сильнішою, і Валері почала віддалятися від близьких людей.
“Це завдало шкоди моїм стосункам, – розповідає вона. – Деякі люди просто не розуміли моєї потреби у тренуваннях. Вони сприймали мене як трохи божевільну”.
Вона пстала запізнюватися на зустрічі, переносити їх та скасовувати – і це стало для неї нормою. Валері зустрічалася з друзями лише за умови, що вони гратимуть у сквош чи плаватимуть – і розслаблялася лише тоді, коли виконувала свій денний тренувальний норматив.
“Вони думали, що я не хочу їх бачити, – каже Валері. – Я хотіла, але мені доводилося багато тренуватися заздалегідь, бо інакше я відчувала велику провину. Це був наче постійний компроміс”.
“Я ніколи не могла відпочивати. Я завжди тікала. Мені ніколи не хотілося проводити час вдома”, – каже вона.
“Все, чого мені хотілося – це показати, що я надлюдина, яка повністю усе контролює – я не могла показати, наскільки мені емоційно важко”.
Після багатьох років намагань вижати максимум зі свого тіла та розуму, у Валері почалося вигорання та депресія. Щоб відновитись, їй довелось на чотири місяці покинути роботу.
Психологи кажуть, що залежність від фізичних вправ – різновид поведінкової залежності, під час якої поведінка людини стає нав’язливою, компульсивною або ж порушує її щоденне життя.
Вважається, що на неї страждає близько 3% людей – і цей показник зростає до 10% серед бігунів, які демонструють високі результати.
Як правило, найвразливішими є спортсмени-аматори, такі як Валері, які намагаються таким чином втекти від своїх внутрішніх проблем, каже психологиня доктор Четна Канг з The Priory Hospital на півночі Лондона.
“Часто люди приходять у клініку з проблемами у стосунках, тривожністю, депресією … але, коли ви починаєте з усім цим розбиратися, ви розумієте, що винуватцем є тренування”, – каже д-р Канг.
“Це ситуації не надто поширені, але їх стає усе більше”, – додає психологиня.
Що таке залежність від фізичних вправ?
Д-р Каз Нахман – дитяча та підліткова психіатриня, яка спеціалізується на харчових розладах. Серед її пацієнтів надмірні фізичні вправи – поширене явище.
- Важко точно визначити, що таке залежність від фізичних вправ – це недостатньо досліджена область, і люди використовують різні терміни: залежність від фізичних вправ, компульсивні фізичні вправи та обов’язкові фізичні вправи
- Тренування, як правило, корисні для психічного здоров’я – це прекрасний спосіб боротьби з легкою депресією або сильною тривожністю, – але перенапруження може мати негативний вплив
- Фітнес-трекери можуть сприяти залежності від фізичних вправ та одержимості, особливо якщо для вас важливі досягнення та перфекціонізм – обмін даними в соціальних мережах означає, що тренування стають публічними та конкурентними, що може спричинити проблеми у вразливих осіб
Симптомами надмірних тренувань можуть стресові переломи, тендиніт та зниження імунітету.
Жінки ризикують отримати так звану “тріаду спортсменок” – припинення менструації, остеопороз та харчові розлади. У чоловіків інтенсивні тренування можуть знижувати лібідо.
Мартін Тернер, спортивний психолог з університету Manchester Metropolitan, працював зі спортсменами та досліджував їх протягом 10 років. Він регулярно стикається з людьми, які повністю залежать від своїх спортивних успіхів.
“У них формується думка про те, що їхній успіх як спортсмена відображає їхню цінність як людини. “Я успішний спортсмен – значить, я маю цінність. Я спортсмен-невдаха – значить, я нікчемний”, – розповідає він.
Дослідження пана Тернера показують, що подібні “нелогічні переконання” пов’язані з більшою залежністю від фізичних вправ, депресією, гнівом, тривожністю та вигоранням.
За його словами, нелогічними такі переконання є з трьох причин:
- вони перешкоджають гарному самопочуттю, а не сприяють йому;
- вони відображають короткочасну мотивацію, що базується на почутті провини – люди біжать, щоб уникнути провини, а не заради бігу як такого;
- вони не відповідають дійсності – вам необхідно дихати, їсти, пити і спати; біг не входить до переліку базових потреб.
Симптоми відмови
Відмовитися від припливу адреналіну та ендорфінів, що виділяються під час занять спортом, може бути дуже важко.
Для Валері спроби зменшити інтенсивність тренувань мали сильний вплив на її самопочуття, часто змушуючи її почуватися більш неугавною. Це, за її словами, тримає її у замкненому колі.
“Я відчуваю тривожність, коли не можу тренуватися, – каже вона. – Я не можу спати, у мене починається головний біль. День без тренувань здається мені днем, проведеним у в’язниці”.
Зменшення кількості фізичних вправ може бути складним завданням, коли вас оточують мобільні додатки та фітнес-трекери на кшталт Strava, Garmin, FitBit та інших.
“Я люблю додатки. Я щодня заглядаю у них, слідкую за темпом, кількістю тренувань, своїм прогресом”, – каже Валері.
Вона зізнається, що відчуває тиск, коли бачить, що її друзі тренуються більше за неї.
Такий відкритий доступ до даних, каже пан Тернер, може посилити одержимість і перешкоджати відновленню.
Він каже, що додатки змушують вас постійно конкурувати – як з іншими, так і з власними попередніми досягненнями. Це може мати особливо згубний вплив на людей, чия самооцінка залежить від їхніх досягнень.
Британська тренерка з тріатлону Одрі Лівінгстон каже, що додатки та трекери призводять до нездорового ставлення до тренувань у спортсменів, яких вона тренує.
“Деякі з них не отримують задоволення від того, що вони роблять – уся їхня увага зосереджена на тому, що роблять інші”, – каже вона.
Натомість тренерка радить їм зосереджуватися на власних результатах – але такі поради необхідно давати дуже обережно.
“Я скорочую кількість тренувань, даю їм тиждень на відновлення. Їм це не подобається, вони починають ставити це під сумнів, і деяким це дуже важко дається, – говорить пані Лівінгстон. – Вони просто не розуміють, чому іноді потрібно відпочивати”.
Шлях до одужання
Як і у випадку будь-якої залежності, шлях до одужання може бути тривалим і складним. Пан Тернер вважає, що перший крок – визнати проблему.
“Одна з речей, яку мають зробити спортсмени – визнати свої думки, мотиви та переконання та кинути їм виклик”, – говорить він.
Він радить сказати собі: “Якщо я не тренуватимусь сьогодні, це погано, але це, звичайно, не найгірше у світі”, а також усвідомити, що рішення зробити перерву у тренуваннях не робить вас невдахою та нікчемою.
Для Валері повернення до здорового балансу фізичних вправ та відпочинку є постійним викликом. Тепер, із підтримкою близьких людей, вона вважає, що йде шляхом до одужання.
“Розуміння того, що це стало залежністю, займає багато часу, – каже вона. – Річ у тім, щоб відпустити, не бути одержимим, навчитися не контролювати все і сказати собі, що зовсім не потрібно бути ідеальним”.
