Для багатьох пацієнтів з важкою формою Covid-19 своєчасне підключення до апарату штучної вентиляції легенів (ШВЛ) – це часто питання життя і смерті.
Однак навіть цей пристрій не гарантує порятунку, і медикам у всьому світі доводиться робити нелегкий вибір, відключаючи ШВЛ в тих випадках, коли надії більше не залишається.
“Відключати апарат емоційно дуже важко і дуже боляче. Часом навіть здається, що я несу особисту відповідальність за чиюсь смерть”, – зізнається Хуаніта Ніттла.
Хуаніта народилася на півдні Індії, але останні 16 років працює в британській системі національної охорони здоров’я (NHS).
Вона – старша медсестра у відділенні реанімації лондонської лікарні Royal Free Hospital.
“Відключати апарат штучного дихання, коли нічого іншого не залишається, – частина моєї роботи”, – каже 42-річна Ніттла.
Воля людини, яка помирає
Якось на початку квітня, коли Хуаніта прийшла на ранкову зміну, начальник відділення повідомив, що їй доведеться перервати лікування пацієнтки з Covid-19.
Пацієнткою виявилася теж медсестра, жінка віком за 50. Хуаніті довелося пояснювати її доньці, в чому полягатиме ця процедура.
“Я постаралася запевнити дівчину, що її мама не відчуває болю і відчуває себе цілком комфортно, а також запитала, чи є у хворої якісь останні побажання, зокрема, релігійного характеру”.
У палаті реанімації ліжка стоять поруч один з одним, і крім вмираючої пацієнтки Ніттли там знаходилися й інші хворі, які також були без свідомості.
“Вона лежала в боксі на вісім ліжок, там всі – важкохворі. Я засмикнула фіранку і відключила звукове сповіщення у приладів”.
Всі медики в палаті завмерли на кілька хвилин.
“Медсестри замовкли, адже людська гідність та комфорт пацієнтів – наше першочергове завдання”, – говорить Ніттла.
Потім вона піднесла слухавку до вуха хворої і надала її доньці можливість сказати прощальні слова матері.
“Для мене це був просто телефонний дзвінок, але для її родини він мав величезне значення. Звичайно, вони хотіли б мати можливість зробити відеодзвінок, але, на жаль, в реанімації заборонено користуватися мобільними телефонами”.
Вимкнути
На прохання родичів пацієнтки Хуаніта включила на комп’ютері обраний ними музичний відеокліп, а потім відключила апарат ШВЛ.
“Я сиділа поруч і тримала її за руки, поки вона не померла”, – розповідає медсестра.
Рішення про припинення лікування та відключення від апаратури приймає група медиків тільки після ретельної оцінки стану хворого, його віку, медичної історії, реакції на курс лікування і шансів на одужання.
У випадку з Ніттлою її пацієнтка померла через п’ять хвилин після відключення ШВЛ.
“Я бачила як на моніторі стали блимати сигнали тривоги, а потім кардіограма показала суцільну пряму лінію на екрані – серце перестало битися”.
Смерть на самоті
Після цього медсестра від’єднала крапельниці, які подавали в кров хворої седативні препарати.
Донька пацієнтки, не знаючи про те, що відбувається в палаті, продовжувала щось говорити матері телефоном і читати молитви. З важким серцем Ніттла мусила взяти слухавку і повідомити, що все закінчилося.
Втім, за словами Хуаніти, зі смертю хворої її обов’язки не припиняються.
“За допомогою колег я обмила її, загорнула у білий саван і поклала тіло в спеціальний мішок, але спершу нанесла на її лоб зображення хреста”, – пояснює медсестра.
До епідемії коронавірусу родичі особисто обговорювали з лікарями процедуру припинення терапії.
Раніше родичам також дозволяли перебувати у відділенні реанімації під час відключення апаратури, яка підтримує життя. Однак у зв’язку з ситуацією в більшості країн світу таку практику наразі скасували.
“Гірко спостерігати, як люди вмирають на самоті”, – каже Ніттла і зізнається, що, допомагаючи тим, хто помирає, вона сама краще справляється з ситуацією.
Нестача ліжок
У зв’язку зі значним зростанням кількості пацієнтів реанімаційне відділення лікарні розширили з 34 до 60 ліжок. Зараз всі вони зайняті.
У реанімації працює ціла армія зі 175 медсестер.
“Зазвичай в реанімації співвідношення один до одного, але зараз на кожну медсестру припадає по троє хворих. А якщо ситуація і далі погіршуватиметься, то на кожну медсестру буде вже по шість пацієнтів”.
У деяких медсестер виявили симптоми коронавірусу і вони самоізолювалися. Довелося перепрофілювати медсестер інших спеціальностей для роботи в реанімації.
“Перед кожною зміною ми беремося за руки і говоримо як мантру: “Нехай все буде добре”. Ми доглядаємо одна за одною, стежимо, щоб всі носили рукавички, маски та інші засоби захисту”, – говорить Ніттла.
У лікарні відчувається брак апаратів ШВЛ, інфузійних помп (для дозованого введення хворим ліків), кисневих балонів та багатьох необхідних медикаментів.
На щастя, в Royal Free вистачає засобів індивідуального захисту для всього персоналу.
У відділенні реанімації, за звичай, реєструють одну смерть на день, це набагато вище середніх показників в період до пандемії.
“Це дуже пригнічує, – зізнається Ніттла, – У мене бувають нічні кошмари, я не можу заснути, мені здається, що я заражусь, я багато спілкуюся з колегами, і всі вони бояться”.
Минулого року вона кілька місяців прохворіла на туберкульоз і прекрасно знає, що можливості її легенів сильно обмежені. Але їй, як старшій медсестрі, іноді доводиться пригнічувати власні страхи.
“Мені часто кажуть, що я не мала б виходити на роботу, але ж зараз пандемія, і доводиться про все забути і робити свою роботу. Наприкінці зміни я завжди думаю про пацієнтів, які в цей день померли, але я намагаюся думати про щось інше, коли виходжу зі стін лікарні”, – каже медсестра.
