Чи дійсно в житті сучасної людини стресу і напруги більше, ніж будь-коли раніше? І як зменшити їхній шкідливий вплив на наше тіло і розум?
У листопаді 2017 року двоє очних хірургів із лікарні Бейрута повідомили про дивний випадок втрати зору в їхнього колеги.
У лікаря, який є спеціалістом зі сітківки, на одному оці несподівано з’явилася пляма розмитого зору через пару днів після напруженого дня в операційній.
Так було не вперше. Такі епізоди повторювалися кілька разів, вони відбувалися щоразу після важкої операції.
У хірурга діагностували центральну серозну хоріоретинопатію (ЦСХРП). Діагноз уперше описали в 1866 році, а з часів Другої світової війни його пов’язували зі стресом.
У 1959 році експерт з менеджменту Пітер Дракер передбачив, що за 50 років умови нашої роботи драматично зміняться.
Він припустив, що розумова праця переважно замінить фізичну, і зазначив, що люди зароблятимуть тепер “не майстерністю рук, а тим, що в них розташовано між вухами”.
Прогнози Дракера підтвердила й еволюція хірургії. Тепер від хірурга вимагається менше спритності рук і більше інтелектуальних навичок аналізу та концентрації уваги.
Так само, як й на глобальному ринку праці. Таким чином, органом, який найбільше страждає від професійних травм, тепер став мозок.
За даними Управління охорони здоров’я та безпеки Сполученого Королівства, стрес, депресія і тривожність становили 57% усіх діагнозів в лікарняних за 2017-2018 роки.
Уперше визначив “стрес” у 1930-х роках канадсько-угорський лікар Янос Уго Бруно “Ганс” Сельє.
Він запозичив слово у фізиків і досить швидко пошкодував, що обрав саме його. Адже в англійській мові слово “стрес” і досі сприймається неоднозначно і позначає як сам стан, так і його причину (“стресову ситуацію”).
Дослідження, проведені з того часу, показали, що під час гострої стресової реакції в організмі відбувається низка різноманітних процесів.
Наприклад, нам відомо, що організм людини, яка стрибає з банджі, в перший момент після стрибка стає нечутливим до інсуліну (стан, який згодом може призвести до діабету). А у професора, який читає лекцію 200 студентам, підвищуються маркери запалення.
Ці процеси захищають організм перед фізичною загрозою: тимчасова резистентність до інсуліну забезпечує негайне потрапляння цукру в мозок, запалення захищає від інфекцій, які можуть потрапити в рану.
Здорова стресова реакція – здебільшого тимчасова і одразу припиняється, коли стресова ситуація зникає.
Проте стрес, який трапляється надто часто та інтенсивно або присутній постійно, піддає наш організм тривалій напрузі. В результаті в ньому відбуваються стійкі зміни як на психічному, так і фізіологічному рівні.
Структурні зміни
Хронічний стрес, як припускають дослідники, відіграє суттєву роль у збільшенні по всьому світу гіпертонії та діабету другого типу. Досліди на щурах довели, що він спричинює великий депресивний розлад.
Деякі дослідження на тваринах і за участю людей свідчать про те, що хронічний стрес може навіть змінити структуру мозку.
Вони показали, приміром, що високий рівень гормону стресу кортизолу корелює з гіршою пам’яттю та стоншенням деяких ділянок мозку навіть у відносно молодому віці.
Частково це пов’язано з пластичністю нашого мозку і здатністю пристосовуватися до складної ситуації.
Однак в сучасній офісній роботі, яка великою мірою залежить від концентрації уваги і здатності приймати складні рішення, зниження робочої пам’яті обмежує продуктивність.
Хронічний стрес часто розвивається психосоціальним шляхом і залежить від сприйняття людини.
Один із прикладів – це ефект румінації або “пережовування” однієї і тієї ж негативної думки.
Постійне програвання в пам’яті стресового досвіду активує аналогічні процеси в мозку, як і під час самої ситуації.
Таким чином організм знову і знову переживає стрес, хоча самого стресового чинника вже немає.
Оскільки стресова реакція залежить від її сприйняття, деякі практики, як-от йога, дихальні прийоми та медитація допомагають врегулювати емоції, знизити реакцію тіла на стрес та прискорити відновлення після нього.
Але це також пояснює, чому деякі методи, як-от медитація з фокусування на теперішньому моменті, показує неоднозначні результати. Можливо, така техніка змушує деяких людей зосереджуватися на негативних думках.
Як знизити негативний вплив
Певним чином наш мозок намагається передбачити навколишнє середовище, створити свою картину світу, максимально наближену до реальності.
Відчуття невпевненості, непередбачуваності або відсутності контролю може сигналізувати про недоліки в цій моделі та спричинювати стрес.
У передбачуваному світі, над яким ви маєте тотальний контроль, причина має завжди призводити до передбачуваного результату.
Проте часта невідповідність між вашими зусиллями та винагородою, яку ви отримуєте за них, порушує це відчуття контролю і є джерелом хронічного стресу на робочому місці.
Як показали дослідження, ця невідповідність є причиною підвищення артеріального тиску у готельних прибиральниць в Лас-Вегасі, вигорання поліцейських у місті Буффало в штаті Нью-Йорк та метаболічного синдрому у загалом здорових робітників поліції в Генуї.
Погіршує стрес та здатність упоратися з ним наш міський спосіб життя. Штучне освітлення і світло гаджетів затримує вивільнення мелатоніну, гормону, який зменшує тривожність.
Легкі фізичні вправи помітно знижують рівень кортизолу в крові, проте потреби в частому русі у сучасної людини немає.
Швидке життя також збільшує споживання перероблених харчових продуктів, які, як показують дослідження, сприяють симптомам депресії.
Наші харчові звички змінюють мікроорганізми, що живуть у травному тракті. А вони, в свою чергу, через спілкування з імунними клітинами та іншими шляхами впливають на те, як наш організм реагує на стрес.
Є деякі свідчення того, що модулювання мікробіоти кишківника може зменшити симптоми тривоги.
На виставці 2015 року в Малому палаці в Парижі бельгійський митець Томас Леруй представив візуальну метафору стресу. Бронзова скульптура, влучно названа “Не вистачає мозку, щоби вижити”, зображувала красиве тіло з гротескно збільшеною головою і сумним виразом обличчя.
На відміну від фігури Леруя, людська голова не збільшується від напруги. Розумове виснаження не виявляє себе так, як фізична втома.
Але у добу, коли психічне навантаження майже замінило фізичну працю, стрес може суттєво обмежувати працездатність.
Оскільки ми рухаємося все далі в інформаційну епоху, настав час приділити серйозну увагу проблемі хронічного стресу.
