1888 року Берта Бенц сіла за кермо першого у світі автомобіля, щоби довести безпеку і зручність винаходу свого чоловіка. Понад століття по тому Німеччина залишається провідним автовиробником світу і трендсетером автомобільної культури.
Едгар Маєр повертає на середньовічну дорогу вздовж Шварцвальда на південному заході Німеччини.
Дорога така вузька, що ледь вміщує вінтажний BMW Маєра. Єдині звуки, що линуть повітрям, це – пташиний спів і гурчання старого мотора.
Ми прямуємо Меморіальним шляхом Берти Бенц. Це – маршрут, яким дружина німецького автовиробника Карла Бенца та її сини-підлітки проїхали в серпні 1888 року на першому у світі автомобілі з двигуном внутрішнього згоряння.
194 км, які Берта здолала від свого будинку в Манхаймі до помешкання її матері в Пфорцхаймі і назад, символізують відвагу піонерів автомобільної індустрії.
Вона вирушила в поїздку без відома свого чоловіка Карла Бенца, сівши за кермо автомобіля Benz Motorwagen No 3.
Це була трохи дороблена версія оригінального “Моторвагена” Карла, запатентованого 1886 року – року, який увійшов в історію як початок доби автомобіля.
Берта вклала весь свій весільний посаг у новаторський проєкт чоловіка, але компанія “Моторваген” переживала скрутні часи.
Чиновники заборонили використання авто на дорогах Манхайма після невдалого тест-драйва. Тоді коні, сахнувшись гуркоту двигуна, ледь не затоптали глядачів.
Отже, нелегальна поїздка за кермом “Моторвагена” була, з одного боку, радикальною заявою про те, що він був цілком безпечним і придатним для використання, а з іншого – таємним посланням Карлу, яке мало надихнути його продовжувати справу.
“Карл вигадав автомобіль не сам. Це було дітище їхньої з Бертою команди. Вони обоє вірили в “Моторваген” і працювали над ним разом”, – розповідає Маєр, колишній керівник відділу продажів Mercedes-Benz, який 2008 року склав мапу маршруту Берти.
“Я хотів віддати данину її місцю в історії, вона на це заслуговує”, – пояснює чоловік.
У часи, коли ще не існувало ані дорожніх мап, ані GPS, Берті доводилося орієнтуватися на місцевості за допомогою річок та залізничних колій.
Коли я уявляю, як вона підстрибувала почорнілою бруківкою у легкій двоколці на дерев’яних колесах з чотиритактним двигуном потужністю 2 к.с., я розумію, якою сміливою була ця жінка.
А також трохи божевільною. Можливо, саме завдяки цьому її план і вдався.
Досліджуючи місце Німеччини в історії автомобільного будівництва, я поїхала на індустріальний південь країни.
Землі Баден-Вюртемберг і Баварія, де розташовані виробники культових німецьких автомарок, рясніють музеями та пам’ятками автомобільної культури.
“Якщо досліджуєш країну у певному ракурсі, приміром, з точки зору її автомобільної історії, відкриваєш її геть заново”, – каже Маєр.
Автомобільна подорож Берти розпочала добу автомобіля. Замість того, щоб опинитися на смітнику історії, вже наприкінці 1888 року перший Motorwagen No 3 зійшов з конвеєра і надійшов у продаж.
А на початок 1900-го Benz & Cie стали найбільшим автовиробником у світі.
Але й тепер, понад століття по тому, Німеччина залишається лідером автомобільної індустрії та культури.
Згідно з дослідженням німецького аналітичного центру Friedrich-Ebert-Stiftung 2018 року, понад половина пасажирських транспортних засобів у Європі і майже дві третини всіх авто преміум-класу в світі, випущених у 2016 році, були спроєктовані німцями.
Питання – чому?
“Можна сказати, щось було у повітрі в усій Європі”, – каже Герхард Хайдбрінк, співробітник Корпоративного архіву Mercedes-Benz.
Він має на увазі механізацію, якою захопилися перші індустріальні країни Європи – Британія, Франція та Німеччина.
Тим часом у Баден-Вюртемберзі та Баварії нові закони про спадщину на землю зробили сімейне сільське господарство невигідним. Поколінням фермерів довелося думати, як заробити собі на життя.
Тож, коли Карл Бенц отримав диплом і почав працювати інженером-механіком, він опинився в оточенні колег-винахідників у регіоні, що на той час став колискою підприємництва та важкої промисловості.
Звісно, не обійшлося і без певних рис німецького менталітету – Leidenschaft (пристрасного захоплення) та Detailverliebtheit (уваги до деталей).
Адже не дарма корпоративне гасло Готліба Даймлера – засновника Daimler-Motoren-Gesellschaft (DMG), сьогодні Daimler AG, і творця бренду Mercedes-Benz – та його соратника по бізнесу Вільгельма Майбаха лунало як Das Beste oder nichts, тобто “Найкраще або нічого”.
З розвитком індустрії компанії виникали і зникали, об’єднувалися або відокремлювалися. Ворожнеча між суперниками то спалахувала, то вщухала, як-от між головними конкурентами – компанією Benz, що базувалася в Манхаймі, та Daimler у Штутгарті, які нарешті об’єдналися у 1926 році.
Це, однак не означає, що дух суперництва між ними зник остаточно. “Якщо ви не хочете неприємностей тут, ніколи не кажіть, що автомобіль винайшов Daimler “, – жартує екскурсовод Технологічного музею в Манхаймі, але в цьому жарті лише частка жарту.
Атмосфера жорсткого суперництва, однак, стимулювала новаторство.
Типовим піонером індустрії на півдні Німеччини був Tüftler (винахідник-самоук), який наполегливо рухався до бездоганності шляхом спроб і помилок, пояснює Франк Юнг, голова архіву Porsche AG.
“Адже, той, хто не прагне до досконалості, не експериментує весь час зі своїм ремеслом”.
У німецьких автомобільних музеях починаєш розуміти, яку кількість речей німці зробили першими.
Це й карбюратор Даймлера та Майбаха, який дозволив використовувати бензин як паливо. І перший Mercedes 35 PS компанії Daimler, який 1900 року представив форму та концепцію сучасного автомобіля.
І легендарний Porsche 356 1948 року, натхненний простотою дизайну німецького Баухауса.
І перший концептуальний електромобіль BMW 1972 року, і Audi A8 – безпілотний автомобіль з вдосконаленої навігацією 2019 року. І багато-багато іншого.
Крім спалаху французької винахідливості в 1890-х роках, німецькі виробники залишаються у фарватері галузі. “Інновації та розкіш завжди йдуть пліч-о-пліч”, – пояснює це Хайдбрінк.
Наприклад, щороку працівники Audi AG у всьому світі добровільно подають тисячі ідей для вдосконалення виробництва.
Багато з цих пропозицій зрештою реалізують на Audi Forum Ingolstadt, всесвітній штаб-квартирі та головному заводі автогіганта, що розташований на північ від Мюнхена.
Німці не приховують своєї пристрасті до автомобілів – вони їх виготовляють, удосконалюють, насолоджуються ними і з насолодою їздять на них.
“Німеччина влітку – це досконалість прекрасного”, – писав Марк Твен про свою подорож південним заходом країни.
За своїм лобовим склом я бачу ідеальний для автомобільної подорожі краєвид – жовті рапсові поля, мальовничі пагорби з замками, випадкові латки рясного лісу та середньовічні містечка з фахверковими будиночками.
Бездоганний автобан, що розсікає цю красу на дві половини, – безперечний привід для німців насолоджуватися своїми винаходами.
Автомобіль для німця – це не просто засіб пересування, це частина культури, зазначає Вінфрід А. Зайдель, засновник Автомобільного музею доктора Карла Бенца у селищі Ладенбург, де зрештою оселилася родина автовиробника.
“Ми нація колекціонерів, і я бачу на дорогах багато цінних моделей”, – каже він.
Шляхом із Ладенбурга до Мюнхена, де розташована штаб-квартира Групи BMW, я проїжджаю ділянку дорогу, відому як “Романтішштрассе” або Романтична дорога. Це – мальовничий шлях завдовжки приблизно у 350 км крізь Баден-Вюртемберг та Баварію.
Відвідавши шоурум BMW Welt та музей BMW в Мюнхені, я з захватом вмостилася за кермом орендованого мною Volkswagen Tiguan і виїхала на величезний автобан з наміром вижати з нього максимальну швидкість.
На свій подив, я виявила, що обмеження швидкості на німецьких дорогах таки існують. Але як цікаво було побачити це не якомусь дорожньому знаку, а безпосередньо на панелі мого “Фольксвагена”. Таку технологію я навряд чи побачу найближчими роками у будь-якій конторі прокату авто в себе у Канаді.
Через більш ніж сто років після того, як Берта Бенц здійснила свою революційну автоподорож, німці все ще знаходять способи вдосконалити її.
