Олег Мікац – бойовий генерал ЗСУ, який у 2014-2015 роках командував 93-ю бригадою у районі Донецького аеропорту.
Йому довелося поспілкуватися з “Гіві” та “Моторолою” й організовувати оборону аеропорту майже до самого її кінця.
Зараз генерал-майор Мікац – тимчасовий виконувач обов’язків командувача військ оперативного командування “Захід”.
У розмові з BBC News Україна він пригадав, як доводилося воювати у ДАПі, звідки у нього впевненість у тому, що там були кадрові російські підрозділи і новітня техніка, а також про те, яка зараз ситуація в районі аеропорту.
Погрози “Гіві” та неадекватність “Мотороли”
BBC News Україна: Скільки сил воювало в аеропорті з обох боків?
О.М.: В аеропорті в різні періоди у нас перебували від однієї до двох рот.
А противник там тримав значно більше.
По-перше, було дуже багато ворожої артилерії.
По-друге, вони туди направляли свої найкращі підрозділи, у тому числі російських найманців й різні національні групи: осетинів, абхазів.
BBC News Україна: Це вплинуло на бої за Дебальцеве?
О.М.: Звичайно. Найбільші бої за Дебальцеве почалися після того, як упав Донецький аеропорт.
І якби не було українських військових в аеропорті, все могло б не закінчитися для України не лише втратою Дебальцевого – могли втратити й інші території: ДАП сковував сили супротивника.
BBC News Україна: Вам доводилося спілкуватися з польовими командирами сепаратистів “Моторолою” і “Гіві”. Про що говорили?
О.М.: Через СЦКК (Спільний центр координації перемир’я на Донбасі, куди входили українські та російські військові. – Ред.) “Гіві” взяв мій номер, постійно погрожував, переконував, щоб ми залишили аеропорт.
В основному, це були погрози і піар, тому що я розумів, що коли він зі мною говорив, його знімали якісь камери.
А з “Моторолою” ми зустрічалися через СЦКК, коли були обміни полонених і поранених-убитих.
Про нього можу лише сказати, що коли він приїжджав, то був під впливом алкоголю чи наркотиків. Виглядав неадекватно…
Але близько ми з ним не спілкувалися, один на один ніколи не залишалися.
Як завозили боєприпаси
BBC News Україна: Був період, коли ротації до аеропорту проходили через блокпости сепаратистів та під їхнім наглядом. Не всі бійці це розуміли. Навіщо це робилося?
О.М.: За першими Мінськими домовленостями було визначено, що сторони не могли наближатися одна до одної. Тому, коли ми заїжджали не через їхні блокпости, вони могли звинувачувати нас у порушеннях домовленостей.
А Мінські угоди тоді для нас були можливістю отримати перепочинок, перегрупуватися.
І через СЦКК вирішили проводити ротації через сепаратистські блокпости.
Їх проводили щотижнево й була можливість проводити ротацію у терміналах без загрози життю бійців.
А боєприпаси доставляли іншим шляхом.
Навіть коли “Купол” (Олексій Оцерклевич, тоді – заступник комбата 1-го мехбату 93-ї бригади. – Ред.) зустрічався з “Моторолою” і йому зраду приписували через те рукостискання – саме у той час нам вдалося “Урал” повністю завантажений боєприпасами і речами й відвезти на вишку управління польотами.
Адже напередодні туди влучив снаряд і бійці, які були там, залишилися фактично з одним боєкомплектом при зброї, все інше здетонувало і згоріло.
А зустріч “Купола” з “Моторолою” дала можливість відволікти супротивника і машина змогла заїхати, розвантажитись і виїхати.
Але про це не всі повинні були знати.
Є боєприпаси – і добре, вас не має цікавити, звідки вони там взялися.
Ще допомагав один волонтер, який створив радіокерований електромобіль з камерою.
Ним ми могли по 400 кг вантажу завозити.
Але десь перед Новим роком ми його втратили.
Він тихо їхав на електродвигуні, вночі його не було видно. Але завис на якомусь бордюрі і почав газувати. Електродвигун нагрівся, його побачили у прилад нічного бачення і підбили.
Але навіть після цього хлопці, які були на вишці управління польотами, зробили вилазку і всі боєприпаси забрали.
BBC News Україна: Були розмови, ніби саме під час заїздів через блокпости сепаратистів вони вкрали рацію і потім слухали переговори українських військових.
О.М.: Вперше чую про це.
Частоти справді періодично розкривали – що ми їхні, що вони наші. Для цього проводилися заходи з безпеки операцій: своєчасно мінялися хвилі, кодувалися повідомлення.
Загалом же і сепарські радіостанції до нас потрапляли, і, думаю, наші до них так само, коли під час боїв на пораненому чи убитому залишалася рація.
Але про викрадену рацію на блокпості – це міф.
Російські військові у ДАПі
BBC News Україна: Які є свідчення про те, що в ДАПі воювали саме кадрові російські військові?
О.М.: Були шестеро захоплених моїми снайперами полонених з російськими документами. А коли розпочиналися січневі бої, то і в інших полонених та вбитих вилучали російські паспорти та військові квитки.
ТСН у вересні 2014 року повідомляли про сімох полонених у Донецькому аеропорту російських військових, серед яких був щонайменше один офіцер-артилерист. Про полон кадрових російських військовослужбовців у ДАПі згодом говорив і тодішній начгенштабу ЗСУ Віктор Муженко.
Росія послідовно заперечує участь своїх військових у боях на Донбасі, й наполягає, що всі російські громадяни там – добровольці та колишні військові
Що ж до конкретних російських підрозділів, то ми відслідковували все це по соцмережах, по тих же “Однокласниках”, вступали у їхні групи.
І бачили, як там висловлювали співчуття “загиблим братанам” в Донецькому аеропорту з такого-то підрозділу.
За моєю інформацією, були там різні частини: від військового спецназу і “Вимпелу” (управління “В” Центру спецпризначення ФСБ Росії, наступники аналогічного радянського підрозділу, який діяв у Афганістані. – Ред.) до підрозділів російської Федеральної служби виконання покарань.
До кінця жовтня в аеропорту у нас ще працювали камери спостереження і ми могли бачити екіпірування у їхніх снайперів – його можна порівняти з “Альфою” (Контртерористичний підрозділ ФСБ Росії. – Ред.).
На обміні пораненими якось був такий чоловік з позивним “Боцман”, який розповідав, що бабуся у нього з Полтавської області, він часто у неї бував, а зараз от воює проти нас. А сам зі спецназу Далекосхідного флоту РФ й зайшов на Донбас ще у травні 2014 року.
Тобто вони самі про себе таку інформацію давали.
(Про “коменданта” сепаратистів з позивним “Боцман” згадує у нещодавньому інтерв’ю і танкіст ЗСУ Богдан Пантюшенко, який потрапив у полон в районі ДАПу взимку 2015 року. – Ред.)
На обмінах, наприклад в Авдіївці, ми ж їх бачили поруч – всі машини з російськими номерами.
І вся військова поліція тоді, за нашими даними, була з російського спецназу.
Був і характерний говір у десантників – “рязань” ми їх називали. Мороз, а вони розхристані стоять у “тельняжках”.
BBC News Україна: Тактика при штурмах якось відрізнялася?
О.М.: Звичайно. Відчувається, коли йде ненавчений міліціонер, якому щойно дали автомат, чи коли діє кадровий підрозділ. Це видно навіть по щільності вогню.
Місцеві сепаратисти лупашили в одну й ту саму точку і не могли скорегувати вогонь.
Та й з перехватів дізнавалися, про “тамбовських хлопців”…
А коли взяли у полон артилеристів, то вони самі розповіли, що по підрозділах нашої 93-ї бригади працювали п’ять дивізіонів артилерії. І планове завдання було: на кожну батарею по тисячі снарядів за день відстріляти.
Я питав про ресурс стволів, на що мені відповіли: “Заліза у нас вистачає, ми бережемо людей”.
Вони завдавали вогневе ураження по площах і йшли на відстань, щоб не отримати відповідь. Потім поверталися.
Тому доводилося виставляти і вогневі засідки для ведення контрбатарейної боротьби, і через місцевих отримували інформацію про їхні виїзди. І наші спецпідрозділи працювали.
BBC News Україна: А звідки інформація про те, що проти вас використовували “Буратіно” – новітню російську важку вогнеметну система “ТОС-1 “Буратіно”.
О.М.: Засікли їх ще коли камери працювали.
Побачили чотири такі машини на вулиці Стратонавтів (вулиця у Донецьку на південь від аеропорту. – Ред.).
Спочатку думали, що це танки, але потім ідентифікували їх як “Буратіно”.
Одна з машин встигла зробити кілька пострілів – лягли ліворуч від населеного пункту Піски (головна база української армії біля ДАПу. – Ред.).
Ми завдали по них удар артилерією 93-ї бригади.
Одну машину підбили, ще одну пошкодили. Вони їх потім відтягнули.
Пізніше через СБУ нам прийшло підтвердження, що це були саме “Буратіно”.
У СБУ також була інформація, що ці машини там є і вони їх відслідковували та намагалися задокументувати. Там нам навіть казали, що ми “поламали їхню операцію”.
На що я відповідав: “Мені що, чекати, поки вони всі по мені розрядяться?”
(Про присутність важких вогнеметів “Буратіно” на Донбасі згодом повідомляла і моніторингова місія ОБСЄ, щоправда у їхніх звітах мова йшла про пізніший період вересня 2015 року. – Ред.)
Чи можна було утримати ДАП?
BBC News Україна: Як стався підрив у кінці оборони аеропорту?
О.М.: Була домовленість через СЦКК, щоб вони зібрали своїх поранених, а ми – своїх.
Під час виносу поранених вони зробили закладки під опори й підірвали другий поверх.
Ми це потім і по сепаратистським сайтам читали.
Вибухів було декілька – спочатку з того боку, що ближче до Донецька, а потім підірвали іншу сторону.
BBC News Україна: Все ж могли утримати ДАП? Є точка зору, що треба було утримувати старий термінал, адже там більш капітальна споруда була, яку легше обороняти, ніж новий.
О.М.: Зараз багато чого можна говорити: і термінали утримати, і в Донецьк увійти, і залізничний вокзал захопити.
Після бою вже руками не махають.
Що ми могли – ми зробили.
Наскільки мені відомо, старий термінал саме “Вимпел” і захоплював.
Я спілкувався з “Тополем”, який командував у старому терміналі, він про це розповів (Олександр Василенко, колишній заступник командира 93 ОМБр по роботі з особовим складом. – Ред.).
“Вимпел” тоді зазнав втрат і не йшов через двері. Вони робили накладні заряди на стіни, підривали їх і далі “Шмелями” випалювали кімнату.
Так кімната за кімнатою вони зачищали старий термінал.
Звичайно, можна було залишитися у старому терміналі і всім героїчно загинути, але кому від цього була б користь?
BBC News Україна: А в новому терміналі реально було утриматися?
О.М.: На момент підриву ми утримували лише невеликий шматок на одному поверсі, а противник вже був на всіх поверхах.
BBC News Україна: Чому невдалося деблокувати аеропорт?
О.М.: Тоді були тумани, метрів десять і нічого не видно.
Й елементарно група заблукала.
Знаків немає, кругом руїни. Промахнутися було дуже просто.
Намагалися деблокувати, але, на жаль, не вийшло.
“Злочинних наказів нам не давали”
BBC News Україна: Чи важко було знаходити людей для ротацій?
О.М.: Під кінець в аеропорт заходили тільки добровольці ЗСУ.
Було, коли командир десантників каже: “Так, треба йти в аеропорт”.
Хтось хоче, хтось не хоче, різні були ситуації.
І от виходить дядько під років сорок і каже: “Ні, хлопці, якщо написано на роду померти, то помремо. А написано – бути героями, то будемо героями”.
Зібрав людей, і поїхали.
BBC News Україна: Чому все ж такою ціною утримували термінал і не відходили? Чи був вплив політиків і медіа на те, що не було наказу відходити?
О.М.: Так.
У тактичному плані аеропорт вже не був потрібен.
Але були заяви політиків, що це “цитадель”, “символ мужності”, який по-любому треба тримати до кінця.
Через це і не дали команди відійти звідти раніше…
Але ми люди військові, виконуємо накази, а вище керівництво ухвалює рішення.
Явно злочинних наказів ніхто нам не давав.
А от ухвалити рішення про те, як і коли вийти, якими силами – це має ухвалювати вище керівництво, яке має загальну картину.
BBC News Україна: Можна якось оцінювати, скільки сили АТО втратили людей в аеропорту? Іноді говорять про сотні загиблих.
О.М.: Думаю, що менше.
Але було дуже багато поранених від осколків, адже новий термінал – це скло і гіпсокартон, які прошивалися кулями.
За даними Міноборони України, у боях за Донецький аеропорт загинули близько 100 українських військових, близько 300 було поранено.
“Помирати нікому не хотілося”
BBC News Україна: Що зараз відбувається в районі ДАПу?
О.М.: За моєю інформацією, там лише два спостережних пункти супротивника.
А наші так і перебувають на північній стороні аеропорту.
Там встановлені мачти з камерами в районі шахти Дутовка, Зеніту, метеовежі.
І аеропорт, зокрема злітну смугу, ЗСУ тримають під вогневим контролем.
Від північної огорожі і до терміналів – це зараз так звана “сіра зона”.
BBC News Україна: Повертатися туди доцільно?
О.М.: А навіщо?
Спуститися з висот у руїни, та сидіти там без можливості підтягнути резерви і боєприпаси…
BBC News Україна: Якась особлива історія запам’яталася про ДАП?
О.М.: Було якось, що Мочанов (волонтер і гонщик Олексій Мочанов. – Ред.) посперечався з сепаратистами, що він заїде в аеропорт і там буде їсти торт.
Так і вийшло.
Він потім скинув “для Гіві” фото: “Як і обіцяв, привіз хлопцям торти. Їмо з ними”.
BBC News Україна: Як вам фільм “Кіборги”, до речі?
О.М.: Я не дивився.
Вдруге переживати це мені не хочеться. Не найприємніші спогади у житті…
Був я якось на конференції у Німеччині, де з екскомандиром 72-ї бригади розповідали про бойові дії.
Були там представники НАТО та інших європейських країни, чотиризіркові генерали і багато полковників.
І хтось сказав: “Дозвольте засумніватися у ваших словах про те, що ви з РПГ підбивали російські танки – бо ці гранатомети ефективні на 250-300 метрах, як це так, що вони настільки близько під’їжджали”.
А генерал Ходжес (Бен Ходжес, колишній командувач військ США у Європі. – Ред.) відповідає: “Це командир 93-ї бригади, яка утримувала Донецький аеропорт”.
І тоді піднялися всі представники країн НАТО й почали нам аплодувати.
Адже всі вони, крім, може, США, війну знають теоретично. А ми все пройшли практично.
BBC News Україна: Відчуваєте, що долучилися до історії?
О.М.: Так вийшло, що долучилися (сміється).
Помирати нікому не хотілося.
