Понад 50 іноземців на боці проросійських бойовиків з самопроголошених “ДНР” та “ЛНР” за чотири роки війни на Донбасі нарахувала Генпрокуратура України. Більшість з них – італійці, але також французи, іспанці, серби, фіни, чехи й навіть один громадянин США. Їхній вичерпний список Київ передав “в інституції Міжнародного кримінального суду”, повідомив на початку липня головний військовий прокурор України Анатолій Матіос телеканалу “112 Україна”. Іншим же державам він закинув відсутність “масових процесів” проти найманців серед своїх громадян і пообіцяв “доводити світовій спільноті і відповідним установам, що не тільки у нас є якісь проблеми, які треба вирішувати”.
У Генпрокуратурі України повідомили, що особи загалом 54 іноземних найманців там встановили в рамках розслідування щодо розв’язання російською владою агресивної війни проти України. Ці дані, за повідомленням ГПУ, Київ хоче використати, аби довести факт ведення Росією війни і фінансування тероризму на міжнародній арені.
В офісі прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) в Гаазі коментувати повідомлення Матіоса не стали, пославшись на припис конфіденційності обробки комунікації з зовнішнім світом, закріплений у Римському статуті.
Одна справа – два суди
З повідомлення ГПУ випливає, що доводити вину Росії Україна, судячи зі всього, намагається одразу в двох судах – у Міжнародному кримінальному суді та в Міжнародному суді ООН.
В останньому вже певний час триває перевірка за позовом України проти Росії щодо расової дискримінації та фінансування тероризму. В питанні расової дискримінації суд ще до розгляду справи по суті розпорядився вжити термінових заходів, спрямованих на забезпечення прав кримських татар в анексованому Криму. Що ж стосується тероризму, то тут жодних рішень прийнято поки що не було.
“Імовірно, таким чином у ГПУ подумали, що тут ми маємо гарні приклади: до них ідуть іноземні бійці, їх фінансують росіяни. А Україна каже, що це все – терористи. Тобто з позиції Києва це означає: ми маємо список людей, які були завербовані та беруть участь у терористичній діяльності, яка фінансується росіянами”, – каже в розмові з DW Маттіас Гартвіґ, експерт з Інституту міжнародного права німецького товариства імені Макса Планка.
Позови без особливих перспектив
Те, що Київ передав ці списки саме до МКС, а не Міжнародного суду ООН, де розглядається справа про тероризм, пов’язано з тим, що Україна хоче довести провину Росії і в ньому. А саме – довести, що вона веде агресивну війну проти України, щодо чого і проводить своє розслідування ГПУ.
“Проблематичним є, однак, те, що росіяни взагалі не ратифікували Римський статут, який усе це регулює. Тобто російський правитель, який дає наказ вести наступальну війну, не може в цьому суді бути притягнутий до відповідальності. Хіба що відповідне рішення ухвалить Радбез ООН, але ймовірності цього немає”, – каже Гартвіґ.
Що ж стосується самих найманців, то притягнути їх до відповідальності на рівні міжнародного права фактично неможливо, переконаний експерт. Адже підставами для розгляду позову в МКС є лише агресивна війна, важкі порушення воєнного права, геноцид та злочини проти людяності. Але поки що жодних рішень Міжнародного кримінального суду щодо війни на Донбасі немає. “Лише той факт, що хтось є найманцем, сюди не належить. Тобто сама участь у бойових діях навряд чи може прирівнюватися до важкого порушення міжнародного воєнного права. Тобто я не бачу тут шансів”, – говорить Гартвіґ.
Не кожен найманець – злочинець
Але і на рівні національного права окремих держав, звідки походять найманці, все не так однозначно. Приміром, у Німеччині сам лише факт участі громадян у бойових діях за кордоном не є злочином, а участь у них на боці офіційних армій, як пояснив Гартвіґ, навіть цілком дозволена. Водночас участь у конфлікті на боці невизнаних військових формувань у ФРН може стати приводом для кримінального провадження. Але не автоматично.
Громадян Німеччини хоч і немає в переліку найманців ГПУ, але й у ФРН триває розслідування щодо одного громадянина за підозрою в підготовці до скоєння тяжкого злочину проти держави у зв’язку з конфліктом на Донбасі, повідомили DW в німецькому федеральному міністерстві юстиції. При цьому ж сам факт участі громадянина ФРН в “Донецькій народній республіці” в країні вирішили кримінально не переслідувати, хоча правоохоронці й надавали відповідний запит. Обґрунтування рішення у міністерстві юстиції ФРН не розголошують. У МВС країни водночас наголошують, що вживають заходів для унеможливлення виїзду громадян для участі в бойових діях в Україні.
Україна іншим не указ
Інакше виглядає ситуація з Сербією. Країна, шість громадян якої зазначені в списку ГПУ як найманці, ще восени 2014 року оголосила участь у війнах за кордоном злочином, який передбачає покарання від шести місяців до п’яти чи навіть восьми років ув’язнення. Згідно з повідомленням “Радіо Свобода”, станом на лютий 2018 року в Белграді суд виніс 28 вироків громадянам Сербії, які брали участі у війні в Україні. У 26 випадках було підписано угоду з прокуратурою. До ув’язнення були засуджені лише чотири особи, іншим винесено умовний вирок.
Але навіть якщо закон країни забороняє участь своїх громадян у бойових діях за кордоном, це ще не означає, що Україна має право вимагати від них, аби вони когось переслідували, каже Маттіас Гартвіґ: це справа самих країн. “Україна не може позиватися щодо цього в міжнародному суді. Що Україна може зробити – так це вказати (…) на те, що це відбувається”, – зауважує Гартвіґ. І тоді вже держави, бачачи, що це підігріває війну, теоретично можуть сказати: “Ні, ми не хочемо, аби наші громадяни цьому сприяли”. Німеччина так зробила у випадку з громадянами, які виїжджали до Сирії.
