Кандидат у президенти України Анатолій Гриценко розповів у інтерв’ю DW про свою позитивну передвиборчу програму, ставлення до Путіна і про те, як зупинити війну в Україні.
Анатолій Гриценко, лідер партії “Громадянська позиція”, екс-міністр оборони України у 2005-2007 роках, 15 січня був зареєстрований кандидатом у президенти України. Кількість претендентів на посаду глави держави на виборах, які відбудуться 31 березня, сягнула восьми осіб. Відразу після своєї реєстрації і, так збіглося, допиту в СБУ щодо подій 2014 року він дав інтерв’ю Жанні Нємцовій.
Через п’ять років після Майдану більшість українських політиків об’єдналася проти чинного президента Петра Порошенка, який прийшов до влади у результаті Майдану. Чи означає це, що ці протести принесли країні більше негативного, ніж позитивного?
Анатолій Гриценко: Дозвольте не погодитися з постановкою питання. Ми об’єднуємося, якщо мова про нас, не проти, ми об’єднуємося за. (Висування Гриценка підтримали партії “Хвиля”, “Альтернатива”, “Громадянський рух “Рідна країна” та “Європейська партія”. – Ред.) Якщо ми бачимо, що дії нинішньої влади за низкою показників для нас неприйнятні, ми пропонуємо інший шлях. Воювати з Порошенком, та і з ким завгодно, – без сенсу. Люди вже дали оцінку. Це видно по рейтингах, видно по настроях на вулиці. Мільйони людей не можуть себе реалізувати. Ми повинні дати їм шанс. Ми повинні отримати стійку економіку, 700 євро та більше повинна бути середня зарплата, яка утримає людей. А головне, щоб було відчуття гідності, захисту прав, свободи і власності.
У день реєстрації кандидатом у президенти Ви були на допиті у Службі безпеки України. Який був привід, і які результати цього допиту?
Органи слідства із запізненням на п’ять років зацікавилися колишнім главою СБУ, що він повинен був зробити і чого він не зробив для того, щоб не допустити анексії Криму. (Гриценко не назвав прізвища, але, очевидно, мова йде про Валентина Наливайченка, який очолював СБУ на той час. – Ред.) Я дав вичерпні свідчення. Такі ж свідчення я дав рівно три роки тому Генеральній прокуратурі. І для їх перевірки достатньо кількох днів. Це, на мій погляд, імітація. Реальна відповідальність настане вже за іншої влади.
Ні для кого не таємниця, що в Україні існує декілька родин, які контролюють великі бізнес-активи і контролюють телеканали, через ці телеканали впливають на політичні…
Їх називають олігархами.
Абсолютно точно. Їх називають олігархами. Навіть існує такий жарт в Україні, що, – ну, про це жартують, – що не може бути політика, який не пов’язаний і не представляє інтереси якогось олігарха. Чи так це?
Неправда. Я перед вами. Жоден олігарх не стоїть за спиною, ніколи не диктував, і не дозволю, щоб диктував умови. На посаді президента я ще не був, але на посаді голови комітету з оборони і безпеки був, на посаді міністра, члена уряду був. Ніколи ніколи…Дивитись відео01:21
Коли почалася масштабна військова кампанія на території України, формувалися добровольчі батальйони. Це говорить про те, що Збройні сили України були в такому жалюгідному стані, що влада пішла на цей крайній захід?
Тут причин дві: перша – це підйом людей, які насправді підставили плече. Це великий плюс. А друге – не була готова повною мірою військова машина. Це ми зараз дізнаємося. А на той момент президент Янукович точно знав, що два останніх міністри оборони України пани Лебедєв і Саламатін (Дмитро Саламатін, лютий-грудень 2012 року; Павло Лебедєв, грудень 2012 – лютий 2014 року. – Ред.) мали російські паспорти. Зараз вони переховуються у Росії. І два останніх глави СБУ Калінін і Якименко (Ігор Калінін, 2012-2013 рік; Олександр Якименко, 2013-2014 рік. – Ред.) теж мали російські паспорти і працювали не на Україну. Тобто ішло свідоме зниження боєздатності.
Ви не відчуваєте якоїсь своєї частки відповідальності у тому, що Збройні сили України були не готові до агресивних дій іншої сторони?
Коли я був міністром, видав наказ, який діє досі: щорічно міністр повинен робити публічний звіт. Він називається “Біла книга. Оборонна політика України” за відповідний рік. Результати нашої діяльності досі доступні, так само як і всіх наступних міністрів. Так ось, там легко можна побачити, за якими показниками бойової підготовки оцінювалася армія, коли я прийняв за неї відповідальність, і де вона у два, у три рази зросла за цими показниками, коли ми закінчили роботу. Усі ці історії – це піар, свою бездіяльність або страх провалів на фронті починають виправдовувати тим, що мало танків. Так я їм скажу, що танків у нас більше, ніж у Бундесвері, у чотири рази. У наш час показники боєготовності зростали. Але після цього ще було дев’ять міністрів.
В ефірі “Шустер live” у 2014 році Ви сказали, що Ви вітали б, якби хтось із патріотів України убив би президента Росії Володимира Путіна у разі його візиту до Києва. Ви всерйоз це сказали?
Якщо Ви побачите контекст, то зрозумієте, у чому суть. Тоді це був гарячий період, російські війська наступали, вбивали наших людей. Хтось у студії припустив, а що, якщо Путін приїде до Києва на переговори. Я сказав, що якщо він приїде у такій ситуації, то його вб’ють і правильно зроблять. Мене вчили як військового – воювати, гинути, вбивати. Як вчили і російських військових. Питання тільки у мотивації. Якщо Ви у себе вдома, а хтось заходить, починає стріляти, вбивати Ваших рідних, які Ваші дії? Будете тиснути йому руку або захищатися всім, що у Вас є?
Ми говоримо про Вашу позицію як політика. Наскільки доречні ці висловлювання для політика?
Ви вважаєте, політик – не людина? Мене тут політична коректність абсолютно не цікавить. Мене цікавить те, щоб наших людей не вбивали, нашу територію не захоплювали і залишили нас у спокої. У третьому тисячолітті країна, яка входить до п’ятірки ядерних держав – постійних членів Радбезу ООН, яка взяла на себе відповідальність за мир на всій планеті, їй не дозволено ні за законами, ні за мораллю силою захоплювати чужі території і вбивати чужих людей. Крапка. Тому що там вбивають кулями, “Градами”, танками, а тут розмова про політкоректність?!
Чи вважаєте Ви, що зараз у 2019 році припинення кровопролиття на Сході України залежить тільки від позиції Володимира Путіна?
Так, я так вважаю. Точно не про тих козачків, яких там призначають лідерами “ЛНР”, “ДНР”. Це не вони вирішують. Ми це бачили в Мінську, коли Путін домовився щось підписувати, козачки швиденько підписали. Зброя звідки надходить? Ви вірите в супермаркети? Ні. Вона надходить з Росії.
Чи будете вести переговори з Володимиром Путіним, якщо вважаєте, що це єдина людина, яка спроможна вирішити питання?
Переговори прямі нічого не дадуть. Якби був шанс насправді зупинити агресію, щоб Росія забралася з нашої території, залишила нас у спокої і компенсувала ті втрати, яких ми зазнали, можна було б іти на двосторонні переговори. Хтось вірив до останнього, напевно, довше за всіх вірила Анґела Меркель (Angela Merkel), яка знала Путіна, говорила з ним майже рідною для нього німецькою мовою. І вона намагалася найдовше, але вона повискакувала з цих переговорів вся червона і не могла прийти в себе. Тому що спочатку говорять правильні речі, а потім знову пішла ця мантра – “їх там немає, зброя в супермаркеті”.
Мій висновок – розмова, урешті-решт, буде, але за обов’язкової участі ще двох гравців – Америки і Європи. Для того, щоб чітко зафіксувати, про що домовилися, щоб потім не говорили кожен по-своєму, як було після Мінська. І друге: ці учасники мають можливість вплинути на виконання домовленостей через фінансові, політичні, санкційні і будь-які інші інструменти.
