Ми вже так звикли до Чорнобиля десь там на бекграунді, що перестали звертати на нього увагу, згадуючи формальними заходами один день на рік – 26 квітня, у день, коли сталася катастрофа. А проте зона відчуження існує і в усі інші дні. І вона набагато ближче, ніж нам здається. Кордони між «світом людей» і Чорнобильською зоною дуже приблизні, їх легко порушити. І є люди, котрі роблять на цьому бізнес. Наприклад, браконьєри-рибалки. Гадаєте, хтось застрахований від того, аби придбати на базарі чи в супермаркеті рибу, котра ще вчора била плавцями в басейні охолоджувача ЧАЕС?
Попит народжує пропозицію
Риби в наших річках значно поменшало. У НДІ зоології ім. І. Шмальгаузена говорять про падіння чисельності всіх промислових груп риб: 22 з 72 видів катастрофічно втратили свою чисельність, а ще 24 види зменшили своє «поголів’я» більш ніж у 10 разів, фактично перейшовши в розряд рідкісних. Скоро лише в казках ми читатимемо дітям про осетрів, линів, минів, золотих карасів, в’язів, чехонь, підустів тощо. Таких риб нині менше 5 % від рівня 30-50-их років ХХ століття. Навіть сомів, щук і судаків залишилося максимум 10 % порівняно з не таким далеким 1991 роком. Найпопулярніший промисловий вид – лящ – із того ж 1991 року в 4 рази скоротив свою популяцію. Не сам, звісно…
Браконьєрство тепер ще називають тіньовим природокористуванням. Його соціальною базою вважається неблагополучне матеріальне становище населення в регіонах (якби одна політична фігура не привласнила слова «зубожіння», можна було б ужити його замість цієї громіздкої конструкції). У багатьох прибережних селах це чи не єдине джерело живих грошей. Хтось досі ловить рибу собі на їжу, але зазвичай браконьєрство є прибутковим бізнесом із майже нульовими вкладеннями. А тіньове природокористування в Чорнобильській зоні й поготів. Адже тут до аварії існувала потужна рибницька інфраструктура – рибколгоспи та рибницькі підприємства виловлювали близько тисячі тонн риби на рік. А за роки після аварії риба розплодилася – її, як у доісторичні часи, можна просто лапати руками…
Науковці стверджують, що наразі у Прип’яті точно водяться 42 види риб (найчастіше зустрічаються щука, сом європейський, плітка, срібний карась, окунь, краснопірка, лящ, верховодка, судак, плоскирка). Звичайно, розмірний ряд усіх видів риби значно більший – не обов’язково за рахунок впливу радіації, достатньо і того, що на іншій території України рибу виловлюють і законно, і незаконно, тобто вигрібають майже все, а тут усе-таки умови для іхтіофауни в цьому сенсі кращі… До речі, кажуть, що юшка з «чорнобильської риби» не має характерних райдужних плям від палива або мастила, оскільки по Прип’яті не ходять кораблі.
Основний лов здійснюється по річці Прип’ять. Водойма-охолоджувач ЧАЕС не особливо популярна у рибалок, навіть у браконьєрів. Можливо, справа не лише у високій забрудненості риби радіонуклідами (цезієм і стронцієм), а й у близькості до об’єктів ДСП ЧАЕС із жорстким режимом охорони.
Сталкери з вудочками. І не лише з вудочками…
Думки науковців щодо того, через який час у Чорнобильську зону зможуть повернутися люди, розходяться – від 500 до 800 років. Для нас насправді ця різниця взагалі не суттєва – ніхто з тих, хто живе зараз, не побачить повторного заселення цієї зони. Але й зараз ці простори не зовсім безлюдні – там «водяться» самосели, співробітники зони відчуження, туристи та браконьєри. І всі ці категорії займаються рибальством! Щоправда, любительський вилов і спортивний лов залишаються радше на совісті рибалок. А ось промисел…
Промислом не гребують ні прийшлі браконьєри, ні навіть самосели. Звичайно, ніхто з них не дбає про екологічність методів риболовлі: ловлять за принципом «усе і по максимуму». Робочий цикл вилову – півдоби: вечір-ніч-ранок. Бригада на 2-3 човнах кидає на ніч сітки у воду, а вранці витягує. Іноді також користуються електровудками – знаряддям, продаж і використання якого в Україні взагалі заборонені: навіть якщо імпульс струму слабкий і риба просто шокується й спливає на поверхню води, здатність до нересту вона втрачає. Крім того, електровудка «випалює» дно водойми, та й струм у воді не зникає відразу, запускаючи електроліз – що це таке і які наслідки має, всі вчили у школі на уроках хімії.
В останні роки браконьєрські промислові бригади в зоні почали організовуватися дуже чітко, розподіляючи обов’язки: хтось ловить рибу, хтось в’ялить, хтось вивозить і реалізує. Це дало змогу на порядок збільшити трафік «чорнобильської» риби на ринки та в роздрібну мережу. Випадки отруєння неякісним рибним продуктом (ботулізм чи взагалі смерть) спостерігаються по всій країні, тому пильнувати варто всім.
Час від часу представники деяких природоохоронних організацій здійснюють «незаконні» антибраконьєрські рейди в зоні відчуження. Особливо коли побачать, як по Прип’яті пливе велика біла пляма, котра виявляється мертвою рибою. Звичайно, в таких випадках і самим активістам дістається за незаконне проникнення від викликаної для затримання браконьєрів служби охорони зони. Та й саме затримання не гарантує застосування жорстких санкцій до браконьєрів. Тим більше що представники правоохоронної системи можуть «кришувати» браконьєрів. «У Чорнобильській зоні останні років 8 браконьєрські бригади діють організовано, – говорить Олександр Чистяков, голова ВГО Асоціація рибалок України. – Це не може бути не помічено службою охорони Чорнобильської зони, і неодноразово при вивозі риби на КПП органи поліції і рибохорони зупиняли перевізників чорнобильської риби, але, наскільки ми розуміємо, цей бізнес змітає всі перешкоди на своєму шляху…»
Преса іноді повідомляє про затримання браконьєрів у Чорнобильській зоні. Але… Наприклад, одного разу правоохоронці вилучили у рибалок-браконьєрів понад 800 кг потруєної газом риби, котра мала йти на продаж до Києва. При огляді автомобіля браконьєрів поліція знайшла цілий пакет усіляких сертифікатів і довідок від усіх інстанцій – санепідемстанції, ветеринарної служби тощо. В супермаркетах на рибу потрібно надати лише накладну підприємця, який цю рибу здає, і ветеринарне свідоцтво на продукцію. Олександр Чистяков говорить, що на кожному ринку пакет таких документів коштує від 30 від 50 грн, тому вони фактично нічого не варті.
«Доступ до зони закритий для природоохоронних структур, таких як екологічна інспекція, рибохорона, – розповідає Олександр Чистяков. – Щоб там провести перевірку, треба за місяць замовляти перепустки, чітко вказуючи місце і час перебування. Звісно, перевірки після цього стають фарсом. Цим користуються браконьєри, які почали масово накопичуватись у зоні. Раніше поселенці ловили рибу для власних потреб, тепер це набуло професійних масштабів. Риба йде на продаж до столиці. Радіологічного контролю з часів Чорнобильської катастрофи на Київському водосховищі взагалі не існує – вся риба, яку виловлюють промисловики, супроводжується лише ветеринарними свідоцтвами, іноді сертифікатом якості самого рибопромислового підприємства, але не радіологічними лабораторіями».
Як же відрізнити радіоактивну рибу?
Якщо коротко, то ніяк. Навіть якщо ходити з дозиметром по ринку чи супермаркету, це не дасть гарантій: такі прилади не покажуть накопичення у рибі важких металів. Для цього потрібно проводити аналізи у спеціалізованих лабораторіях. «Свого часу такі аналізи у Чорнобильській зоні проводились, і найбільш зараженою виявлялася хижа риба: судак, окунь, щука, – розповідає Олександр Чистяков. – У їхніх кістках накопичувалися важкі метали». До «народних» способів знизити радіоактивність риби – виварювання, вимочування, виморожування тощо – він ставиться скептично. Хіба що можна скоротити обсяги вживання такої риби: з’їсти одну рибину погано, але некритично, а от робити це у великих кількостях і/або систематично точно не варто.
Вибираючи рибу у супермаркеті чи на базарі, ми можемо покладатися лише на себе. Але що ж робити, якщо наявними у людини рецепторами не можна відрізнити радіоактивну рибу? Звичайно, наявність у рибини двох голів мала би насторожити, але такі явні мутації спостерігалися лише в перші роки після аварії…
Що ж робити?
Тут є чотири шляхи.
Перший – покладатися на Бога, долю, карму (потрібне підкреслити) і сподіватися, що пронесе.
Другий – розвивати екстрасенсорні здібності.
Третій – узагалі відмовитися від вживання риби.
Четвертий – вирішувати проблему комплексно: долучатися до громадських активістів, щоб разом тиснути на владу, вимагаючи:
а) зробити зону відчуження реально закритою, бо поки що цьому питанню аж ніяк не приділяють належної уваги;
б) ввести державний сертифікат походження на рибу.
«За останні три роки у нашій країні повністю зруйнований державний контроль над продуктами харчування, – стверджує Олександр Чистяков. – Потрібен державний документ, котрий засвідчує легальність походження товару – сертифікат походження, без якого в країні не можна буде продати жодного риб’ячого хвоста. Практично в усіх пострадянських країнах такий сертифікат ввели, в ЄС він узагалі споконвіку, а у нас через якісь мутні причини його вводити не поспішають».
Отже, кожен сам може вибрати, який шлях йому ближчий.
