Цей сюжет міг би лягти в основу кіносценарію, однак “фабрику мрій” випередила українська реальність.
За п’ять років після Майдану, анексії Криму та початку збройного конфлікту на Донбасі українці обрали президентом гумориста.
Перемога Володимира Зеленського над чинним тоді президентом Петром Порошенком була приголомшливою і беззаперечною.
Вчорашній актор взяв гору над досвідченим політиком у всіх регіонах України, окрім Львівської області.
Переконати виборця Петру Порошенку не допомогла й згадка про країну-агресора.
Напередодні другого туру президентських виборів з’явилися рекламні банери з портретами Порошенка і Путіна та підписами “21 квітня. Вирішальний вибір”.
У таборі тодішнього президента прямо заявляли: Порошенко – єдиний, хто здатен прямо дивитися Путіну у вічі та не “прогнутися” під нього.
У відповідь Зеленський зажадав від Порошенка вибачень за закиди в малоросійстві та викликав на дебати на “Олімпійський” стадіон. І виграв їх.
Свідками перемоги вчорашнього актора стали мільйони людей, які стежили за словесною дуеллю в прямому телеефірі.
Але це був лише початок кар’єри політика Зеленського.
Чи знав він, що за пів року його прізвище навчаться правильно вимовляти більшість репортерів світу? Ми теж ні.
ВВС News Ukrainian дослідила шлях Володимира Зеленського від головного українського коміка до головнокомандувача воюючої держави.
Анонс серіалу чи початок кампанії?
Наприкінці 2018 року вздовж доріг в Україні з’явилися білборди з написами “Президент – слуга народу. Незабаром”. У січні постери вже промовляли таке: “Слуга народу – президент. Як не крути”.
Виконані у стилістиці серіалу “Слуга народу”, рекламні банери спантеличили українців.
Чи були вони рекламою третього сезону серіалу “Слуга народу”, в якому Володимир Зеленський виконав головну роль і прем’єру якого запланували акурат перед першим туром президентських виборів?
А чи означали щити, що актор і комік таки зважився на крок, у якому його підозрювали інші кандидати, – балотуватися в президенти України?
У новорічну ніч в ефірі телеканалу “1+1” інтрига розвіялася: Зеленський оголосив, що йде у президенти.
Зробив він це у вигляді новорічного привітання у ті самі хвилини, коли решта українських телеканалів показували традиційне новорічне привітання президента Петра Порошенка.
Багато хто сприйняв це як подвійне послання Петру Порошенку – від Володимира Зеленського та Ігоря Коломойського: популярний комік оприлюднював свої плани в політиці, а олігарх відкрито оголошував Порошенкові війну.
При цьому, не всі серйозно поставилися до новорічної заяви-привітання Зеленського.
Багатьом українцям, включно з відомими журналістами та політиками, знадобилися тижні, якщо не місяці, щоб усвідомити: висунення коміка у керманичі держави – це не жарт.
На Банкову – ва-банк
А от соціологи похід Володимира Зеленського на Банкову розцінювали серйозно задовго до його політичного “камінг-ауту”.
Опитування наближеного до Петра Порошенка центру SOCIS за травень 2018 року виявило Зеленського серед п’ятірки потенційних лідерів на посаду президента.
Тоді з результатом у 6,6% він менше ніж на 3% відставав від лідерки рейтингу Юлії Тимошенко.
А Петру Порошенку, Святославу Вакарчуку та Анатолію Гриценку поступався з іще меншим відривом, буквально в межах статистичної похибки.
А вже у грудні 2018 року в опитуванні КМІС щодо настроїв перед президентськими виборами Володимир Зеленський опинився на другому місці – між Юлією Тимошенко і Петром Порошенком.
Привітання з Новим 2019-м роком в ефірі “1+1” все змінило.
І вже в дослідженні КМІС за січень-лютий 2019 року Володимир Зеленський упевнено посів перше місце серед кандидатів у президенти, випередивши найближчого конкурента Петра Порошенка на майже 6%.
Далі цей розрив лише збільшувався.
Важливу роль в успіху його походу на Банкову зіграло не лише свіже обличчя нового політика, не лише його роль справедливого президента з народу в серіалі, який розмивав межі між Зеленським-актором та Зеленським-кандидатом, але й нестандартний спосіб ведення кампанії.
“Стадіон – так стадіон”
Штаб Зе-кандидата зробив ставку на апелюванні до молодого електорату через соцмережі, максимально зменшивши безпосереднє спілкування Зеленського з класичною пресою.
І справді: навіщо ходити на однакові телешоу та вступати там у дискусії з різного ступеню скомпрометованими довгожителями української політики, давати нескінченні інтерв’ю, якщо й без того медійній впізнаваності Володимира Зеленського може позаздрити будь-який кандидат?
Чи не розумніше – зекономити сили і доносити меседжі через недооцінені суперниками соцмережі, зокрема, Instagram, а звичайний телеканал зберегти для трансляції кампанії у форматі реаліті-шоу та показу серіалу?
Запливи у басейні та підтягування на турніках у влогах – такий неформальний стиль кампанії Зеленського знайшов відгук у серцях виборців.
Комік, який оголосив про початок політичної кар’єри в новорічну ніч, менш як за чотири місяці з результатом у 73% переміг на виборах чинного президента. І встановив цим рекорд.
“Усе можливо”
Після оприлюднення екзитполів другого туру Володимир Зеленський звернувся до колишніх республік СРСР із вигуком: “Подивіться на нас – усе можливо!”
Для Зеленського й справді багато що ставало можливим. Дуже скоро досвідчені українські політики розгублено коментуватимуть майбутні кроки нового президента мемом “А так можна було?”.
Виявилося, що можна.
В інавгураційній промові 20 травня Володимир Зеленський у жартівливій манері, але на повному серйозі оголосив про розпуск Верховної Ради восьмого скликання.
І Конституційний суд України визнав таке рішення конституційним.
“Зробимо їх разом ще раз”
Парламентські вибори 21 липня зацементували положення Зеленського: пропрезидентська партія отримала 254 місця у Верховній Раді з 424-х. Тобто стала більшістю, чи то пак “монобільшістю”.
Для ухвалення левової частки законів потрібні 226 голосів, так звана “проста більшість”.
Тож потреба в коаліції для “Слуги народу” відпала.
Формально безпартійний президент, якого, менше з тим, на вибори висунула саме “Слуга народу”, став бренд-амбасадором партії.
Партії, яку ніхто не знав і не розумів, чиїх членів ніхто не розрізняв, але обличчя якої знали всі.
І це обличчя закликало з екранів “зробити їх разом ще раз”.
“Слуга народу” спромоглася “зробити це” – отримати надзвичайний результат на виборах і викинути з парламенту цілу плеяду старих політиків, наприклад, депутата шести скликань Сергія Ківалова.
Багато виборців, які не розрізняли кандидатів на своєму окрузі, вже у кабінці для голосування ставили помітку навпроти прізвища того мажоритарника, який балотувалося саме від пропрезидентської сили.
Отак у Києві всі без винятку округи взяли мажоритарники від “Слуги народу”.
Результат дострокових виборів до парламенту акумулював владу Зеленського.
Дев’яте скликання Ради у перший же день роботи сформувало новий уряд.
Поряд із технократами, реформаторами і новими обличчями, в Кабміні знайшлося місце й для попереднього очільника МВС Арсена Авакова, за що команда президента дістала багато критики.
У стані президента Зеленського стверджували: міністр не є незамінним, він на випробувальному терміні.
Утім, таке пояснення не зняло питань громадянського суспільства до влади щодо перепризначення Авакова в новий уряд.
А на другий пленарний день депутати скасували депутатську недоторканність. За небачену швидкість нової Ради в ухваленні законів цей процес нарекли “шаленим принтером” та “турборежимом”.
За півтора місяця до завершення року, а не “під ялинку”, до чого вже звикли українці, Рада ухвалила бюджет на 2020 рік.
Утім, головна битва року – за земельну реформу – лишалася попереду.
Мораторій на продаж сільськогосподарських земель діє в Україні з 2002 року і за будь-якої попередньої влади продовжувався, незалежно від політичного забарвлення політиків на чолі держави.
Відкритий ринок землі був однією з головних передвиборчих обіцянок Володимира Зеленського.
За даними опитування КМІС, у листопаді 2019 року лише 22% українців підтримували скасування мораторію.
Зеленський стверджує, що земельну реформу паралізують старі політики, які “залякали простих людей”.
Однак у першому читанні законопроєкт “слугам народу” таки вдалося схвалити. Хоча й виключно силами своїх та позафракційних депутатів.
Жодна з інших фракцій, включно з “Європейською Солідарністю” та “Голосом”, які декларували прихильність до земельної реформи, не підтримала її в першому читанні.
“Вийди звідси, розбійнику”
Струнка вертикаль влади неможлива без підтримки регіональних еліт.
І якщо поки що Зеленському законодавство дозволяло лише поміняти губернаторів, а не мерів, то показати останнім, хто тепер керує державою, він вирішив відразу.
Приборкання місцевих лідерів збіглося у часі з парламентською кампанією та заклало підвалини для кампанії місцевих виборів.
Беззаперечним стартом символічного туру стала липнева нарада в Борисполі.
Тоді Зеленський фразою “Вийди звідси, розбійнику!” під гиготіння зали вигнав із засідання чиновника. Житомирська фабрика навіть пошила шкарпетки з крилатою фразою.
Образ строгого пана, який дає прочухана недоладним, на його думку, працівникам, не сподобався хіба деяким правозахисникам, юристам та журналістам.
Більшості ж виборців він припав до душі, мовляв, нарешті бюрократів, які вважали себе місцевими небожителями, хтось повернув до реальності.
“Я зупинявся у Trump Tower”
Натомість за межами України Зеленський демонстрував геть інший імідж – прогресивного молодого політика, який нарешті взявся реформувати країну на 28-й рік незалежності та шостий рік бойових дій на Донбасі.
Перший закордонний візит президент здійснив до Брюсселя – столиці євроатлантичних прагнень Києва.
У липні в Торонто Зеленський провів міжнародну конференцію на підтримку реформ в Україні.
У всіх закордонних поїздках він запевняв у твердості своїх намірів боротися з корупцією в Україні та закликав посилювати санкції проти Росії.
Утім найдраматичніше відносини складалися з головним і найпотужнішим союзником незалежної України – Сполученими Штатами Америки.
Телефонна розмова від 25 липня між Дональдом Трампом і Володимиром Зеленським, як стало зрозуміло згодом, запустила процедуру імпічменту американського лідера.
В розмові з Зеленським Трамп згадував прізвище свого найімовірнішого суперника від демократів на майбутніх президентських виборах – Джо Байдена.
Дональд Трамп просив Зеленського допомогти його людям з’ясувати, чи причетний Байден до звільнення колишнього українського генпрокурора Віктора Шокіна, а також надати інформацію щодо можливого втручання України в американські вибори 2016 року.
Щоб “пробити кригу” в спілкуванні, Зеленський сказав Трампу, що мешкав у його готелі в Нью-Йорку під час однієї подорожі: “Я зупинявся у Trump Tower”.
Утім, за 90 хвилин після цієї розмови Вашингтон заморозив військову допомогу Україні у 250 млн доларів.
Розблокували ці кошти лише у вересні – за два тижні до зустрічі Зеленського й Трампа на Генасамблеї ООН у Нью-Йорку.
Зеленський донині намагається уникати коментарів про скандал у Вашингтоні.
Але з оприлюднених документів у справі імпічменту відомо, що український президент дуже старався, щоб Україну не втягнули у внутрішні американські чвари, та водночас боровся за розблокування військової допомоги.
Така поведінка Зеленського викликала в західної ліберальної преси компліменти.
Невідомо, як розвиватимуться відносини Києва та Вашингтона у майбутньому, але оприлюднення факту замороження допомоги загострило увагу на ставленні чинного господаря Білого дому до Києва.
Тепер американському лідеру доведеться провадити вкрай обережну політику щодо України, щоб не наразитися на подальшу критику.
Хрещення Путіним
9 грудня у Парижі Зеленський вперше зустрівся з Володимиром Путіним у нормандському форматі.
До цього президенти України й Росії вже розмовляли по телефону і ці дзвінки приносили відчутні результати.
Так, 7 вересня з Росії додому повернулися 35 політв’язнів – 24 моряків із затриманих у Керченській протоці кораблів, та, зокрема, режисер Олег Сенцов, який відбував 20-річне покарання.
До Росії в рамках обміну полетіли фігурант справи МН17 Володимир Цемах та журналіст Кирило Вишинський.
Багато хто критикував рішення влади обміняти Цемаха, і називали такий обмін нерівноцінним. Росіяни, казали критики, включили у списки “багато шпигунів” і таких потрібних для них людей, як Цемах. Україна ж обміняла зокрема моряків, які й так мали бути звільненими за рішенням міжнародного трибуналу.
Деякі українські політики та аналітики висловлювали сумнів, чи втримає новачок Зеленський натиск важковаговика Путіна.
Президенту України пригадували появу в ефірі новин телеканалу “1+1” у розпал анексії Криму – 1 березня 2014, коли тоді ще гуморист Володимир Зеленський звернувся до Володимира Путіна з пропозицією стати перед ним на коліна, аби лише той не ставив на коліна український народ.
Пресконференція у Парижі в ніч проти 10 грудня дещо заспокоїла тих, хто боявся “повної капітуляції” України.
У присутності Путіна Зеленський назвав три пункти, на які Україна ніколи не погодиться.
А саме: федералізацію, вектор розвитку України та поступки територіями – непідконтрольним Донбасом, та анексованим Кримом.
Це дещо заспокоїло протестувальників, які протестували під Офісом президента під гаслом “Ні капітуляції”.
Головною темою нормандської зустрічі був мир на Донбасі.
Зеленський ще в якості кандидата називав припинення війни своїм пріоритетом.
Заради розмороження переговорів з Росією у нормандському форматі він пішов на розведення сил біля Золотого, Петрівського та Станиці Луганської, чим і спричинив звинувачення в капітуляції.
Україна відбудувала й зруйнований ще 2015 року міст через Сіверський Донець у Станиці Луганській.
Утім про найголовніше – передачу Україні контролю над кордоном на Донбасі – Путін та Зеленський не домовилися.
Однак Київ і Москва запланували другий цього року обмін полоненими, який має відбутися до Нового року.
І знову, як і у вересні, за своїх людей Києву доведеться віддати іншій стороні тих, яких готове віддати далеко не все українське суспільство.
Цього разу в список обмінюваних осіб можуть потрапити п’ять колишніх бійців “Беркуту”.
Їх звинувачують у вбивстві 48 людей і пораненні 80 на вулиці Інститутській 20 лютого 2014 року.
Двом “беркутівцям” суд уже замінив запобіжний захід з утримання під вартою на домашній арешт.
“Я – не план Б Коломойського”
Утім, ні конфлікт на Сході, ні імпічмент Трампа, ні відносини з Росією не є найбільшою проблемою Володимира Зеленського.
Основною загрозою його президентства та репутації є постать Ігоря Коломойського.
На запитання кореспондентки ВВС в рамках пресмарафону 10 жовтня, чи не варто “вгамувати” пана Коломойського, Зеленський відповів ствердно.
Публічно відхреститися від Коломойського Офіс президента наважився 15 листопада твітом прессекретарки президента Юлії Мендель.
Так Банкова відреагувала на інтерв’ю олігарха The New York Times, у якому той назвав бойові дії на Донбасі інспірованою Америкою “війною проти Росії до останнього українця”.
В інтерв’ю ВВС перед виборами пан Зеленський стверджував, що не є “планом Б Коломойського”.
З часом на Банковій дедалі частіше почали говорити про те, що Коломойський не має прямого впливу на президента, а його думка не відображає позицію держави.
Чи готовий Зеленський протистояти олігарху та “відбити” його зазіхання на націоналізований Приватбанк – від цього багато в чому залежить успіх його каденції.
Внесений Кабміном до Ради законопроєкт про заборону повернення банків колишнім власникам може свідчити про те, що таки готовий. Але чи підтримають це рішення депутати…
За даними соцопитування групи “Рейтинг”, після семи місяців президентства Зеленському довіряють 67% українців.
Це – на шість відсотків менше, ніж за кандидата Зеленського проголосували у квітні на виборах.
