Чи готові ви заплатити 2 000 доларів за кілограм імпортного м’яса з Японії? Делікатеси за такими цінами можна знайти на ринку в заможному торговому районі Лас-Мерседес у Каракасі.
Вина з Іспанії та Чилі, хамон за 150 доларів, італійська паста й ароматні швейцарські сири прикрашають прилавки цього ринку, саме існування якого складно уявити в охопленій кризою Венесуелі.
У країні, де не вистачає продуктів і медикаментів і де, за даними ООН, понад сім мільйонів людей потребують гуманітарної допомоги, відкривається все більше точок з продажу імпортних товарів і дорогих делікатесів.
Жителі найбільших міст країни помітили цю тенденцію. Про неї говорить і Кісмер Перес, бухгалтер компанії з виробництва чорничного напою, основні клієнти якої — завсідники таких магазинів.
“Суспільство добре їх сприйняло, і зараз вони становлять 40% нашого ринку”, – говорить він.
Одна з головних торгових точок продажу імпортної продукції знаходиться на першому поверсі розкішного готелю Eurobuidling у столиці країни.
Товари складені уздовж вузьких проходів, якими складно пробратися в години напливу покупців.
Багато клієнтів вважають за краще платити в доларах, як і в багатьох інших магазинах Венесуели.
Одна клієнтка, яка не захотіла назвати свого імені, розповіла іспаномовній службі BBC Mundo, чому вона часто заглядає до цього торгового центру.
“Тут можна задовольнити деякі забаганки, чого не можна зробити на звичайних ринках”, – зізнається вона.
Примхи — це не тільки гастрономічні делікатеси, а й товари ширшого вжитку: наприклад, крем з какао, який виробляє одна з всесвітньо відомих компаній.
Ціна на цей товар дивує: тут одна банка коштує 15 доларів, що набагато дорожче, ніж в американських супермаркетах.
Там є й шоколад, мармелад, духи, дезодоранти, лікери, цукерки… Всі ці товари об’єднує одне — вони імпортні.
Магазин в Instagram
“Багато хто тут вже давно звик їздити до США (особливо в Маямі), і тепер ці люди хочуть купувати тут те, що могли купити там”, – пояснює Федеріко. Кілька років він був власником друкарні, але потім вирішив об’єднати зусилля з партнерами й відкрити свій магазин імпортних товарів.
Його заклад (назву якого він не повідомляє, боячись репресій з боку влади) існує тільки у віртуальному світі, як і багато подібних магазинів. Він анонсує свій асортимент в месенджері Whatsapp і в Instagram.
“Сьогодні в Венесуелі майже все продається через Instagram”, – говорить Федеріко.
Відтоді, як в січні Федеріко продав першу партію продуктів зі США, справи його закладу йдуть добре, запевняє він.
“Кожен день ми продаємо товарів на тисячу доларів, за п’ять місяців ми перевиконали піврічний план”, – продовжує Федеріко.
За його підрахунками, сьогодні його фірма щомісяця імпортує близько 2,5 тонн товарів із США.
Як і багато учасників цих торгових схем, Федеріко закуповує товари у великих американських магазинах і перевозить їх у контейнерах, користуючись послугами компанії з доставляння “від дверей до дверей”.
Це допомагає йому уникнути проблем з міграційною владою Венесуели. “Ці компанії з доставляння знають, кому і за що потрібно платити”, – говорить він. Така схема дає йому можливість отримувати маржу прибутку у 27%.
“Ми продаємо кожну банку крему з какао за 7 доларів, і на кожній я заробляю 2 долари”, – пояснює Федеріко.
Імпортні магазини далеко не завжди призначені для еліти.
Річард володіє одним з таких закладів у районі Макаракуай в Каракасі. Спочатку це була маленька фірма з продажу DVD, але з 2016 року за порадою свого друга він почав привозити товари з Панами.
“Оскільки справи у нас йшли добре, я вирішив розширити асортимент”, – розповідає він. У результаті полиці з дисками відійшли на другий план.
“Люди думають, що сюди приходять тільки багатії, але насправді тут бувають представники всіх класів”, – говорить Річард.
Зараз він співпрацює з постачальниками з США, Мексики й Туреччини та шукає нових партнерів, щоб почати завозити одяг іспанських фірм. Його клієнти переконали його, що це може бути ще одна золота жила.
Сіра зона
Економіка Венесуели за останні шість років скоротилася майже вдвічі. За оцінкою МВФ, країна переживає одну з найбільших в історії економічних криз.
Як же вдається людям процвітати за таких умов коштом імпорту?
Економіст Хенкель Гарсія називає декілька чинників: “У Венесуелі дуже обмежена пропозиція на ринку, майже немає вибору, тому ті, у кого є можливість, готові платити більше за те, що вони хочуть”.
Аномалії венесуельської економіки в умовах гіперінфляції призвели до того, що внутрішні ціни настільки піднялися, а продуктивність праці настільки впала, що імпортувати стало дешевше, ніж виробляти, пояснює Гарсія.
Мило, прохолоджувальні напої, дитяче молоко або пелюшки — це ті товари, які все ще виробляються в Венесуелі, але закуповуються за кордоном за нижчими цінами навіть з урахуванням транспортування.
Уряд президента Ніколаса Мадуро лише зміцнює цю тенденцію у своїй економічній політиці останніх місяців. Однак на тлі мовчання влади складно сказати, чи робить вона це навмисно чи ні.
Влада, намагаючись впоратися зі зростанням цін, скоротила емісію національної валюти болівара. У результаті курс долара на ринку зростає не такими темпами, як раніше, і не так швидко, як підвищуються ціни.
“Оскільки долар відстає від гіперінфляції, його купівельна спроможність вище”, – пояснює Гарсія.
Тому ціни на багато товарів у країні стали набагато вищими, ніж у США і Європі.
Крім того, віднедавна влада не так наполегливо переслідує фірми, що ставлять ціни на свою продукцію вище дозволених.
Підприємці кілька років скаржилися на те, що введена владою система контролю за цінами й відповідні обмеження з’їдали їхній прибуток, через що багато товарів або зовсім відсутні в продажу, або доступні за завищеними цінами на чорному ринку.
Уряд і його прихильники вказували на розгул спекуляції. Таким способом, як вони заявляли, багатії намагаються підірвати завоювання боліваріанської революції.
Можливо, саме через такі заяви більшість пов’язаних з імпортом бізнесменів вважають за краще не привертати зайвий раз увагу влади, щоб уникнути можливих санкцій за свою діяльність у сірій зоні венесуельської економіки.
Федеріко розуміє, що працює саме в такій зоні.
“У нас немає дозволів від виробників на продаж їх продукції в Венесуелі, — визнає він. — Ми намагаємося отримати такі дозволи від цих компаній”.
Так чи інакше, Хенкель Гарсія вважає, що розквіт імпорту скоро повинен закінчитися.
“Відставання долара від гіперінфляції не може тривати довго. Уряду доведеться змінити свою нинішню політику валютних обмежень, тому що вона жахливо впливає на реальну економіку, — говорить експерт. — Нестача боліварів врешті-решт призведе до соціальної напруги, яку доведеться пом’якшувати”.
У підсумку на багато магазинів імпортних товарів чекає закриття, попереджає він.
Проте Федеріко не поділяє цієї думки. Він з оптимізмом дивиться на свій новий торговий проєкт.
“У Венесуелі є люди, які вважають за краще пити імпортне пиво тільки заради престижу. Поки якісь товари не виробляються в країні й поки тут є люди при грошах, торгівля буде процвітати. А сьогодні такі люди є”, – говорить він.
