Весна – чи не найкращий час відвідати знамените Межигір’я. Довго воно було символом безкарності режиму – ніхто не міг і мріяти потрапити сюди, лише найбільш відчайдушні журналісти здійснювали спроби подивитися, як живе влада. І ось чотири роки тому Межигір’я стало доступним для всіх. Пересічні громадяни ходили по маєтку, чудуючись зі страусів та позолочених унітазів. А коли перший шок минув, було вирішено перепрофілювати Межигір’я. Що ж тут змінилося за ці чотири роки?
Перша – і найважливіша – зміна: тут більше немає Януковича. І тепер тут усе влаштовано ніби навмисне так, аби у колишнього власника серце кров’ю обливалося. Сьогоднішнє Межигір’я дуже сильно відрізняється від того, що було за часів Януковича: АТОвці, діти АТОвців, відпочивальники, екскурсії, ремонти, переобладнання…
Здобувши поки що неофіційний статус Національного парку, колись закрите Межигір’я стало працювати без перерви та вихідних. Зимовий режим (з 8.00 до 17.00) уже змінився на весняно-осінній, коли парк працює до 19, а з настанням літа час роботи Межигір’я продовжиться аж до 22.00. На 142 гектарах Межигір’я можна бродити цілий день. А щоб пришвидшити цей процес, можна взяти напрокат велосипед, SEGWAY та SEEV – звісно, взимку такої опції не буде. Електрокари, які стоять біля центрального входу, можна використовувати як таксі. Трапляється так, що відвідувачі дійшли до коней, а повернутися сил не мають – тоді вони викликають електрокар. Межигір’я недаремно так називається, перепад висот тут значний, тому послуга прокату засобів пересування досить популярна. Іноді можна спостерігати, як на особливо крутому підйомі хтось просто несе на плечах гіроскутер або веде велосипед за кермо – як-то кажуть, «був кінь, та з’їздився».
Охочі можуть просто побродити по території – тут гарно в будь-яку пору року – або зайти до каплички чи до церкви (утім, тут ще не закінчилися внутрішні оздоблювальні роботи, тому цей візит краще трішки відкласти). Під час кожного православного свята у капличці відбуваються богослужіння. В такі дні для прихожан від безкоштовний. Янукович вибрав це місце не лише через гарний краєвид, а й через його «намоленість» – саме тут колись був розташований монастир, старший за Лаврський. Щоправда, коли у 1934 році більшовики вирішили збудувати тут дачі для партійної верхівки, монастир заважав утіленню цього проекту, тому його просто підірвали.
Піша екскурсія по VIP-території триває годину-півтори. Можна замовити більшу екскурсію – години на 3-4, проте жодна з них не передбачає внутрішнього огляду будівель, хіба що виставку ретро-машин.
Є окремі екскурсії до Хонки, до лазнево-оздоровчого комплексу, до кінологічного центру, у зоопарк, на виставку ретро-машин (це той самий легендарний автопарк, звідси нічого не зникло). Взагалі-то можна зайти з окремими екскурсіями майже в усі приміщення VIP-території. А от «будинок Путіна» використовується використовується як офіс адміністрації та місце для офіційних і робочих зустрічей. До самої ж садиби Януковича, котрий є його приватною власністю і поки що заарештований, наразі ходу нема. Можна лише ззовні подивитися на це «Межигір’я в мініатюрі»: житлове приміщення, господарські споруди, лазня, мангал, басейн.
Екскурсоводам є що розповісти про історію Межигір’я – адже Янукович прожив тут лише 11 років, а історія цього місця, як уже було сказано, сягає ще часів Русі. Іноді екскурсію замовляють 1-2 людини, іноді група приїздить на цілий день і після екскурсії гуляє, відпочиває у парку. Усе залежить від того, скільки у людей є часу – не всі мають змогу влаштовувати тут пікніки чи романтичні прогулянки на конях, іноді задовольняються оглядовою екскурсією на електрокарі, яка триває 40-50 хвилин. Якщо велика група планує екскурсію на електрокарі, їй краще записатися заздалегідь, однак це не обов’язково, рішення можна прийняти і на місці. «На цей момент відвідувачів поменшало, – констатує Ольга Білхароєва, екскурсовод. – Як політичний об’єкт Межигір’я вже перестало цікавити людей, а як екскурсійний ще не зовсім набуло чинності».
Коні вже також вийшли надвір із вольєру. Безкоштовні заняття верховою їздою у місцевому кінному клубі “La petite ecurie” для учасників АТО та їхніх дітей тривають цілий рік. Однак якщо ви збираєтеся пофотографуватися з конями чи покататися (це офіційні платні послуги), врахуйте, що на вихідні це буде технічно неможливо здійснити.
Ще один знаменитий об’єкт Межигір’я – дебаркадер «Галеон» – стоїть у чеканні кращих часів: дерево почало псуватися, тому було вирішено закрити його для відвідувачів, нехай ззовні милуються. Його стан далекий від катастрофічного, але там використано дуже дорогий вид деревини, і поки що ніхто не готовий узяти на себе цей головний біль.
Зоопарк Януковича (пам’ятаєте «я підтримував страусів?») теж почувається нормально, страуси навіть збільшили своє поголів’я на третину.
По легендарних пеньочках зараз не бігає ніхто: якщо спочатку було дуже багато охочих пройтися «слідами Януковича», то тепер на них можна лише дивитися. Натуральна деревина від часу та погодних умов не може поліпшитися… Екскурсоводи попереджають: є ще одна причина не ходити по пеньочках – вони нефартові. Та й насправді Янукович ходив по цих пеньках рівно один раз – до першого дерева і назад, заради картинки, коли сюди привезли пресу. Є ще знаменитий вулик, начебто для бджолотерапії, але бджіл відлякують штучні матеріали, з якого цей виріб виготовлено.
Почекун біля Хонки, з яким так полюбляють фотографуватися туристи, на зимовий період «утік», але з настанням справжнього тепла ця копія знаменитої статуї повернеться. Зате у нього з’явився колега – Дзен, статуя на набережній.
Імітація золотого батона лежить на вході до Хонки (точніше, біля лазнево-оздоровчого комплексу, де замовляють екскурсії), і її можна придбати серед інших сувенірів. Сучасні працівники не впевнені в тому, що оригінал золотого батона справді існував. Принаймні серед майна, описаного ГПУ і переданого на зберігання ГО НПУ «Межигір’я», його не було. Золотий унітаз також є радше легендою, хоча позолочена фурнітура у ванних кімнатах наявна. Усі вцілілі коштовності можна побачити в Хонці – основній будівлі.
Якщо ви розраховуєте поїсти в Межигір’ї так, як їли її колишні мешканці, вам доведеться почекати, і то невідомо скільки. Чай, кава, бутерброди – оце й уся додаткова послуга, наявна в міні-кафе (з настанням холодів він перетворюється на пункт обігріву), переобладнаному з оглядового пункту. А ось туалети на території безкоштовні.
Межигір’я проводить багато найрізноманітніших заходів – від веселого щорічного забігу «Втеча з Межигір’я» до кінологічних змагань «4 кубок Межигiр’я» за комплексом програм «Вiдсiч». На базі цього національного парку діють реабілітаційні програми – наприклад, із каністерапії, коли люди спілкуються зі спеціально тренованими собаками. Улітку відновить роботу і дитячий табір для дітей учасників АТО, облаштований на колишньому вертолітному майданчику.
Чи покривають прибутки Межигір’я його видатки? «У нас не прибутки, а пожертвування, – говорить Денис Тарахкотелик, керівник Національно парку Межигір’я. – Прибутки – це коли платяться податки. Звичайно, Межигір’ю пожертвувань не вистачає на покриття видатків. Головний фінансовий тягар бере на себе громада Межигір’я».
А витрати Межигір’я чималі. Громаді доводиться оплачувати брак, який підсовували не особливо освіченому Януковичу підрядники, використовуючи дешеві матеріали за ціною дуже дорогих. У деяких стінах та стелях пішли тріщини, тому частину приміщень зачиняють на ремонт.
Свого часу внаслідок кількох фінансових оборудок Межигір’я потрапило в приватну власність, і держава за кожен день оренди виплачувала 2 мільйони гривень. Якщо ми пригадаємо, що долар тоді був по 8, то можна собі уявити, якою ця цифра була б у наші дні. Утім, утримання всієї цієї гігантської площі і після націоналізації влітає в копієчку – навіть із поки що вимкненими водограями тощо.
Що стосується благодійних квитків, то це словосполучення зовсім не таке взаємовиключне, як видається на перший погляд. Якщо ви не хочете платити 100-120 грн (вартість квитка для дорослої людини), то можете або принести овочів і фруктів на цю суму для годівлі тварин у зоопарку, або попрацювати в Межигір’ї дві години. Правда, за чотири роки ще жодна людина не зголосилася скористатися останньою опцією. Однак адміністрація парку все одно попереджає: якщо охочі все-таки знайдуться, нехай повідомляють про це заздалегідь, щоб їм підготували фронт робіт.
З 1 травня плануються маршрутки з Києва до самих воріт Межигір’я, але поки що це під питанням, тому варто стежити за анонсами на офіційному сайті парку. Поки що ж треба або наймати таксі (50 грн із дорослої людини), або йти пішки з траси. Це задоволення сумнівне – взимку через холоднечу, зараз через спеку і загазованість. Але в будь-якому разі відвідати Межигір’я бодай раз точно варто. Навряд чи ви побачите все за один день, хіба що згори з гелікоптера (ні, такого пункту у переліку платних послуг парку поки що нема), але хоч би яку частину Межигір’я ви встигли побачити, цікаві враження гарантовано.
Фото Павла Тація
