Ми вже писали про те, як перепрофілювалося Межигір’я за останні 4 роки: із недоступної резиденції, символу бандитської влади, перетворилося на парк-музей, відкритий для всіх охочих. Тут можна навіть пожити. Щоправда, лише дітям. І лише в ангарі. І то не всім. Але щасливчики, яким це вдалося, гарантовано матимуть незабутні враження.
Табір Eurocamp функціонує уже 4 роки. Цікавий він не лише розташуванням у колишній приватній резиденції в Нових Петрівцях, а й цінним лісом (здебільшого молодим, але є місця зі 100-літніми деревами), наявністю зоопарку (там живуть не лише страуси, яких підтримував Янукович, а також олені, кабани, муфлони, антилопи, фазани, червонокнижні дрохви та степові журавлі), качиної ферми, фазанарію, стайні, озер із качками та лебедями. Спортивні заняття тут проходять не лише на футбольному полі та волейбольному майданчику, а й на полі для гольфу й майданчику для верхової їзди. Здавалось би, якщо вже тут і є дитячий табір, то відпочивають у ньому хіба що діти олігархів. Однак насправді це далеко не так.
Eurocamp починався у 2014 році як денний : зранку батьки привозили трансфером дітей із Героїв Дніпра, а ввечері забирали. Організаторам це життя аж ніяк не спрощувало, тому що не всі батьки вказували вік і повідомляли, чи вони будуть, тому склад дітей щодня мінявся. Звичайно, дітей за таборовим звичаєм намагалися поділити на загони, але це було складно. «Це було важко, тому що діти один день приїхали, другий не приїхали, а на третій день знову приїхали», – згадує Наталя Кавака, директорка табору Eurocamp.
У перші роки після екскурсій, занять та майстер-класів діти йшли на тиху годину до наметів, поставлених біля церкви. Поступово наметове містечко переросло у стаціонарний табір. «Торік у нас дітки відпочивали по п’ять із половиною днів – у понеділок зранку приїжджали і в суботу по обіді батьки їх забирали, – розповідає Наталя Кавака. – Але це дуже маленький термін: дітки тільки починають здружуватися – а тут уже треба їхати. Тому цього року ми зробили зміну на одинадцять із половиною днів. Вони встигають здружилися, потім кидають фотографії в Інстаграм: “ми зустрілися” або “ми плануємо зустрітися такого-то числа, давайте з нами”. У наших вожатих за великим рахунком лише півтора дні на відпочинок, але вони дуже раді, що дітки так здружилися».
Торік табір почав працювати 4 червня, цього року 11 червня – доводиться зважати на погоду через відсутність опалювальної системи. «Ми купили пледи, або дітки вкривалися, але в червні ще було холодно для цього», – пояснює Наталя Кавака. Працюватиме ж Eurocamp до 31 серпня. За минулий рік тут устигло відпочити 1200 дітей, цього року уже 920, нинішня зміна збільшить цю цифру ще на 171 дитину. Eurocamp – соціальний табір, створений передусім для дітей бійців АТО, а також із багатодітних та малозабезпечених родин. Такі діти тут відпочивають повністю безкоштовно. Подяку за це можна висловити коменданту Межигір’я Денисові Тарахкотелику – саме він повністю фінансово забезпечує функціонування табору. Дітям безкоштовно доступний увесь спектр розваг Межигір’я. «Вони катаються на сигвеях, їм проводять майстер-класи з гольфу, і мають доступ до всіх локацій, які тут є, – говорить Наталя Кавака. – Зрозуміло, крім Хонки, бо запустити туди дітей – то ніякої Хонки не залишиться, напевне: вони у нас трішки розбишаки».
Приблизно 45 % дітей у таборі – з малозабезпечених сімей, 50 % – діти АТОвців, усі інші –напівсироти/сироти та з багатодітних родин. Лише 0,2-0,5 % дітей батьки путівку купили (до слова, коштує вона 6500 грн). Роблять вони це з різних міркувань. Наприклад, друзі дитини їдуть від соціальної групи, і дитина хоче приєднатися. Однак на минулій зміні була дівчинка з діамантом у зубі, яка скаржилася, що мама останнього разу зупинилася не у 5-зірковому готелі, а в 4-зірковому – мовляв, хіба так можна! Ось мама й вирішила влаштувати дитині занурення в реальність… А на цій зміні є юна китаянка, яка, судячи з усього, не розуміє жодного слова, а просто робить те, що роблять діти з її загону.
Попри свою позірну безрозмірність, Eurocamp готовий прийняти максимум 180 дітей одномоментно, плюс-мінус 5 осіб – більшій кількості не вистачило би ліжок і матраців. «Бувають такі випадки, як, наприклад, цього заїзду: супроводжуюча привезла діток, а їх у нас у списку нема, – розповідає Наталя Кавака. – А у нас за списком уже 185 діток, ми не маємо як прийняти більше. Вона каже: “Я їх привезла, робіть, що хочете”. А у них ні документів, нічого – я не маю номера мами і взагалі не знаю, хто ці дітки. Супроводжуюча “пішла пити каву”, просто залишивши чотирьох дітей, сказала: “Так, ви троє, дивіться – оцей старший. Старший, ти контролюєш”. Цьому старшому було 15 років… Розвернулась і пішла. За три години, доки у нас був заїзд, вона пробула біля дітей хвилин п’ять. “Я нічого не знаю, у мене поїзд і я їду”». Тим чотирьом дітям просто пощастило, бо кількох інших дітей працівники змушені були розвернути додому. Таке теж трапляється, причини можуть бути різні: педикульоз, висока температура тощо. «У когось живіт болів, і дитина каже: “Мене уже місяць так живіт болить”, – говорить Наталя Кавака. – Ми телефонуємо батькам, а вони кажуть: “Ну то дайте таблеточку якусь”. Бувають батьки, які знають, що у нас діти в середньому на день проходять 12 кілометрів (так, у нас такий табір на виживання, зате всі повертаються з підтягнутими ніжками) і дають дитині кросівки без шкарпеток: ми ще не заїхали, а дитині уже натерло ноги. Вони кажуть: “Ну, наклейте їй лейкопластир”. Причому торік ця дитина уже була в нас, тому знає, як це буде».
Вік дітей – від 8 до 16 років. У першому загоні найстарші – 15-16 років, у шостому – наймолодші, 8-9. Нумерація загонів – лише для звітності адміністрації, а назву своєму загону та його пісню обирають самі діти. Тому у кожній зміні один і той самий загін називається по-новому. Утім, Eurocamp узагалі сильно відрізняється від інших таборів – з погляду вожатих це в одних аспектах можливість полегшено видихнути, а в інших – вирости над собою, навчившись відповідати на нові виклики. Живі діти – це завжди виклик, а в соціальному таборі, мабуть, і поготів. «Перед цим табором я працювала в “Молодій гвардії”, – згадує Наталя Кавака. – Там я вперше зіткнулася з дитиною, яка вночі встає починає сміятися і відразу лягає – Боже, я думала, що у мене серце стане! Але, слава Богу, тут за два роки такого не було. Хіба що був хлопчик, у якого щодня була місія намалювати план втечі. Він настільки точно малював! Він повністю все промалював: де зона для хлопчиків, де для дівчат, де вожатська, де ігрова, де проходять нічні вожаті, о котрій годині – він усе це засікав і щодня малював нове. А загалом цей табір спокійний, не рахуючи того, що є діти, які б’ють інших дітей та вожатих і розбивають їм телефони».
Закінчення тут.
