Межигір’я по-новому: дитячий табір Eurocamp. Частина 2

Закінчення. Початок тут.

Наталя Кавака стверджує, що Eurocamp – певною мірою аполітичний табір. «Ми намагаємося обходити тему політики, Росії і цього всього, – говорить вона. – По-перше, діти вже вдома цього наїлись, а по-друге, є дуже різні сім’ї і різне бачення батьків. Відповідно свою думку вони прищеплюють дітям, і якщо сказати “Україна – це наша Батьківщина”, то не всі діти це сприймуть». Щоправда, заради справедливості слід сказати, що такий підхід якраз на практиці ефективніший: діти набагато охочіше роблять те, чого від них не вимагають. Коли ми почули на території табору, як четвертий загін хором виспівує пісню про козацьке слово (явно розучуючи до завтрашньої презентації загонів), то запитали у вожатої: а як же задекларована аполітичність? Вожата відповіла, що діти обрали назву свого загону «Козаки» і запропонували саме цю пісню. Були й незгодні, але їх виявилося можливим переконати.

Акцент у таборі робиться на самостійності. «До нас приїжджають дітки, які в свої 11 років не знають, що треба застеляти ліжко», – розповідає Наталя Кавака. Утім, самим застелянням ліжка не обходиться: наприклад, є так звана “шведська лінія” – троє дітей накриває на стіл для цілого загону, вони весь час міняються на сніданок, обід і вечерю. «Ми їх привчаємо шанувати працю інших людей: ви бачите, що територія чиста, розкидати папірці, пляшечки не можна, – говорить Наталя Кавака. – Підтримання чистоти для деяких діток чомусь теж є чимось новим». Ще одна зона конфронтації вожатих та дітей – душ. «Є дітки, які кажуть, що вдома душ приймають раз на тиждень», – розповідає Наталя Кавака. У таких випадках телефонують батькам – і також не слід сильно розраховувати на їхню підтримку, навіть якщо йдеться про дівчинку з довгим волоссям.

Батьки – це взагалі окрема тема. «Є батьки, яким дзвониш і кажеш, що в дитини ангіна почалася, а вони відповідають: “Дякую, що попередили”, – розповідає Наталя Кавака. – А буває, що дзвониш і кажеш: “Ваша дитина говорить, що у неї проблеми з серцевим клапаном, а зараз болить під ребрами в лівій частині грудної клітки”, а батьки відповідають: “Придурюється”. У таких випадках ми викликаємо швидку… Бувають батьки, які після розмови з нами дзвонять своїй дитині і кажуть: “Тікай звідси!” Дуже різні батьки, тому ми готуємо вожатих радше для спілкування з батьками. Адже всі батьки вірять, що їхні діти найкращі – так і є, але без контролю батьків, бабусі, дідуся вони поводяться трішки інакше».

Усі вожаті Eurocamp – педагоги. Це обов’язкова вимога: звичайна людина може не знайти підхід до дитини. Вожаті приїжджають за тиждень-два до початку зміни і проходять школу педагога-організатора. «Тому що мусять бути ігри, направлені в одне русло, ігри на знайомство, на виявлення лідера, мусить бути колективнотворча діяльність, – пояснює Наталя Кавака. – Вони проходять, які кричалки можна кричати з дітками, які пісні можна співати, тому що буває, що одне не те слово – і в дитини починається істерика, плач».

Охочих працювати вожатими у Eurocamp багато. У кожного своя мотивація, але в будь-якому разі хто ж відмовиться від гарної природи та можливості навчитися нового (наприклад, гольф, катання на сігвеях, на гіроскутерах) – вони спочатку вчаться самі, а освоївши нову техніку, вчать дітей. Вожаті отримують зарплату, харчування та цінний досвід роботи. «У кожному таборі своя специфіка, – говорить Наталя Кавака. – Якщо порівнювати роботу в Буковелі, “Молодій гвардії” і тут, то мені здається, що програма, режимні моменти одні: у всіх є сніданок, обід і підвечірок, ігри на знайомство, колективнотворчі, але різні табори дають різне навантаження».

Так, Eurocamp досить нестандартний табір. Він нагадує шоу «За склом»: це одне приміщення ангару, тому вся зміна спить разом, лише хлопчача та дівчача зони розділені шафами. «У номерах ти мусиш заходити і дивитися, але коли ти виходиш, там зачиняються двері і починається своя атмосфера, – говорить Наталя Кавака. – А тут усі діти ніби на долоні. Ти їх контролюєш. Усюди ходять вожаті, заступники, фотографи, та й самі діти одне за одним уже дивляться, і, які приїжджають до нас другий чи третій рік, кажуть новеньким: “Туди не можна, ти ще просто не знаєш”. Усі одне одному трішки допомагають».

Така коротка відстань між людьми у цьому таборі сприяє встановленню нормального спілкування між дітьми, які до того не були знайомі. 13-річний Рома Крилов із другого загону розповідає: «Мама просто сказала: “Ти їдеш у Eurocamp”. Раніше я був у інших таборах, але тут краще, незважаючи на те, що це ангар, і розваг не так багато. Тут дуже добре годують і більше вільного часу на тихій годині – не дві години, а дві з половиною. Що ми робимо на тихій годині? В телефоні сидимо, розмовляємо. Я тут лише два дні, але колектив великий, і є відчуття, що я серед своїх: усі привітні, ніхто не ображає, всі дружать. Я вже потоваришував з деякими дітьми із першого загону, і навіть маленькі, по вісім рочків, приходять на тихій годині».

Вожата Анна Литвин працює тут уже третій місяць. Навчається в педагогічному університеті за фахом «вчитель біології», і вже два дні паралельно навчається на економіста – має за мету отримати дві вищі освіти. У Eurocamp прийшла, бо хоче навчитися працювати з дітьми. Можливо, у майбутньому економіка стане її хлібом, а робота з дітьми буде для душі. Eurocamp – перший табір Анни. З усіх таборів вона хотіла потрапити саме сюди. «Тут дуже важко, але воно того варте, – говорить вона. – Я проходила практику у школі, але школа з табором не зрівняється! Звичайно, до кожної дитини ми знаходимо свій підхід, кожна дитина – це особистість. У загоні 30 дітей, це другий загін, 13-14 років, є 12. Легко впізнати комерційних, дітей АТОвців також – вони більше говорять про батьків, більше розповідають їхні історії, але мені індивідуально, ніхто не розповідає це перед іншими дітьми. Дітей із багатодітних сімей легко визначити – вони добріші до інших дітей і більш згуртовані».

Приїхавши робити репортаж про Eurocamp, ми саме потрапити на знамените тренування з гольфу – спорту взагалі-то елітного. Тренування проводить Геннадій Дробишевський, віце-президент Національної федерації з гольфу. «Ми почали тут грати із АТОвцями з квітня 2017 року, вони грають і зараз – по вівторках та четвергах ми тренуємо їх, а після них на десяту приходить табір», – говорить Геннадій Дробишевський. У нього на полі є три помічниці, котрі вирішили допомогти тренеру у такій шляхетній місії, як знайомство з гольфом дітей, котрі не можуть такого собі дозволити. Одна з цих помічниць, Інеса Рудницька, любителька, говорить: «Дуже приємно доносити дітям, що гольф – це і геометрія, і фізика, і біологія, і етикет, і багато таких наук, які вони уже вивчають у школі. Тоді вони починають слухати. І я сподіваюся, краще вчитися». Саме поле для гольфу у Межигір’ї дуже складне – тут і пагорби, і вода поруч, деякі ділянки дуже мокрі. Але гольфісти цінують саме такі складні поля – кажуть, що і в житті так…

«Ми просто і самі граємо, і їх тренуємо, – пояснює Геннадій Дробишевський. – Діти вже знають приблизно, що таке гольф. Не всі продовжують ним займатися після табору, але є такі, кому подобається, вони здзвонюються і приїздять сюди». Геннадій Дробишевський говорить, що дорослих тренувати важче, ніж дітей.

Потрапити до Eurocamp просто: для цього треба лише подзвонити й записатися. Щоправда, в день заїзду потрібно буде не лише мати з собою перелік речей, які тут необхідні, а також пройти формальності: пред’явити копію свідоцтва про народження, медичну довідку 079/0 та документ, який засвідчує їхній соціальний стан (УБД батьків, «міні-паспорти» багатодітних або довідки від малозабезпечених). «Але це мають бути копії, тому що оригінали ми не можемо брати, а документацію на кожну дитину все одно треба буде здавати, – наголошує Наталя Кавака. – Щоб ми могли показати, що ми цю дитину не просто так узяли, вона належить до соціальної категорії. Вона відпочила у нас, оздоровилася… Більше відпочила, ніж оздоровилася, тому що за одинадцять із половиною днів оздоровитися складно». Утім, якщо ходити по Межигір’ю по 12 кілометрів на день, за півтора тижні ефект уже відчутний.