Після п’яти років з дати підписання мінські угоди щодо Донбасу так і не виконані. Нині вони переживають свого роду спробу реанімації. Успіх може бути вигідним не лише Києву, а й Москві.
Якщо угода про мир не виконується впродовж п’яти років, вона мертва чи ще жива? У випадку з мінськими угодами щодо Донбасу (Мінськ-2) відповідь не очевидна. З одного боку, так і не реалізовано повністю жодного з 13 пунктів Комплексу заходів з виконання мінських домовленостей, підписаного 12 лютого 2015 року представниками Росії, ОБСЄ, України та керівниками самопроголошених “ДНР” і “ЛНР”.
Стрілянина триває, гинуть люди. З іншого боку, Київ досяг своєї мети – наступ підтримуваних Росією сепаратистів на Донбасі було зупинено. Відтоді уздовж колишньої лінії фронту триває обмежена окремими ділянками і майже непомічена в світі позиційна війна.
“Проблиск надії” Меркель для Донбасу
Мінськ-2 підписали через п’ять місяців після Мінська-1. Останній було підписано у вересні 2014 року і він залишився так само невиконаним. Другій угоді передував наступ сепаратистів і запеклі бої поблизу Дебальцевого – важливого транспортного вузла між Донецьком і Луганськом. Канцлерка Німеччини Анґела Меркель (Angela Merkel) і тодішній президент Франції Франсуа Олланд тоді вирушили врегулювати кризу в Київ і Москву, а згодом – до столиці Білорусі. Там, після 16-годинних переговорів за участі Меркель, Олланда, а також президентів України і Росії Петра Порошенка і Володимира Путіна й було підписано мінський мирний план. Меркель тоді обережно назвала його “проблиском надії”. Однак за три дні між підписанням Мінська-2 і набуттям ним чинності Україна втратила Дебальцеве.
У той час, як Росія більш-менш відкрито записала Мінськ-2 у перелік своїх дипломатичних перемог, в Україні тривалий час до досягнутих домовленостей ставилися скептично. Насамперед щодо надання сепаратистам широкої автономії, в тому числі й розвиток відносин із сусідньою Росією. Україна в такому випадку опинилася в ролі гаманця, що не має серйозного політичного впливу на вороже налаштовані території. Президент Порошенко не був готовий до виконання політичної частини Мінська-2, спочатку наполягаючи на досягненні тривалого й сталого припинення вогню. Володимир Зеленський, який змінив його на посту президента, відійшов від цього принципу і спробував все-таки реалізувати угоду.
Київ переходить до режиму поступок?
2019 рік приніс зрушення на трьох рівнях. Було реалізовано поетапне відведення військ у трьох узгоджених населених пунктах, а також обмін полоненими і утримуваними особами в два етапи – у вересні з Росією і в грудні з “народними республіками” в Донецьку і Луганську. Між цими двома датами Київ пішов на політичні поступки Москві й письмово погодився з так званою “формулою Штайнмаєра”.
Озвучена 2015 року пропозиція тодішнього міністра закордонних справ ФРН Франка-Вальтера Штайнмаєра (Frank-Walter Steinmeier) визначає порядок набуття чинності закону про особливий статус Донбасу і послідовність між виборами на сепаратистських територіях і наданням особливого статусу.
Суть формули полягає в тому, що Донбас має тимчасово отримати особливий статус на момент проведення там місцевих виборів, а на постійній основі – після того, як результати виборів визнає ОБСЄ. Під контролем ОБСЄ має пройти й саме голосування. Цей крок Києва спричинив в Україні хвилю вуличних протестів, адже дехто вважав згоду на “формулу Штайнмаєра” “капітуляцією” перед Росією.
Саміт у “нормандському форматі” в Парижі на початку грудня 2019 року став поки що кульмінацією спроб оживити Мінськ-2 після тривалої паузи. На переговорах у французькій столиці лідери Німеччини, Франції, Росії та України підтвердили прихильність мінським угодам. Було також узгоджено нові цілі й терміни, в тому числі – припинення вогню і обмін до кінця року засудженими та утримуваними особами. Обмін відбувся, але стріляти в Донбасі не припинили. Таким чином, ключове питання – всеосяжне та тривале припинення вогню – залишається відкритим.
Чому Мінськ-3 малоймовірний?
Нова угода, свого роду Мінськ-3, поки не проглядається. Росія не демонструє зацікавленості в тому, щоб внести зміни до Мінська-2, версії яких раз у раз озвучує Україна. Так, президент Зеленський волів би спочатку повернути контроль над майже 400-кілометровою відкритою ділянкою кордону з Росією, перш ніж погоджуватися на проведення виборів у “ДНР” і “ЛНР”, імовірно восени 2020.
В інтерв’ю агентству новин “Інтерфакс-Україна” 11 лютого український президент висловився зі стриманим оптимізмом. “Я називаю це “гнучкістю Мінська”. Всі повинні зрозуміти. Мені здається, що Німеччина і Франція це зрозуміли. Мені здається, я відчув настрій, що Росія готова про це думати”, – сказав Зеленський.
“Мінськ-2+” як альтернатива
Найбільш імовірний варіант, до якого схиляються опитані DW оглядачі, зокрема голова Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко – це своєрідний “Мінськ-2+”, тобто не нова домовленість, а трансформація нинішніх мінських угод за рахунок їхньої конкретизації, зокрема щодо розведення сил і засобів. А також узгодження окремих пунктів між собою. Передусім щодо проведення виборів в ОРДЛО та контролю над кордоном.
На останніх переговорах “нормандської четвірки” у Парижі в грудні 2019 року канцлерка Німеччини Анґела Меркель заявила, що мінські домовленості не викарбувані на камені й підтримала пропозиції Зеленського щодо змін. Офіційний Париж також заявляє, що мінські угоди потребують уточнення та деталізації, особливо щодо послідовності дій. Але знову все впирається в позицію Кремля. Путін наполягає, що гнучкість мінських угод не має зачіпати питання передачі контролю над кордоном.
Питання санкцій
Поки мінські угоди залишаються невиконаними, Європейський Союз не має наміру скасовувати прив’язані до нього санкції проти Росії. Заклики до цього періодично лунають в Західній Європі, в тому числі в Німеччині. Якщо ж угоду все-таки змінять, не зрозуміло, чи будуть змінені й санкції.
