Понад тисячу років тому в іспанській провінції Ла-Ріоха монахи почали робити нотатки на полях латинських текстів. Вважається, що це перші кроки іспанської мови на папері.
Кілька кілометрів угору від селища Сан-Мільян-де-ла-Коголья – і я вже стою перед монастирем Сусо.
Заснований у VІ столітті монахом-самітником Св. Еміліаном, монастир ніби переносить мене в інші часи. Визираючи з-поміж рясних дерев, я бачу внизу долину Карденаса, а на відстані – пік гори Сан-Лоренцо.
Навколо мене скромні гіацинти позначають входи до печер, де монахи жили ще задовго до побудови теперішнього Сусо.
Іспанська провінція Ла-Ріоха приваблює відвідувачів своїми виноградниками, а також тим, що через неї пролягає паломницький шлях св. Якова – Каміно-де-Сантьяго.
Та я тут з іншою метою: дізнатися, як давні місцеві мешканці вплинули на комунікацію мільйонів людей по всьому світу.
Ідучи темними й прохолодними монастирськими коридорами, я відчуваю: ці стіни просочені мовною історією.
У тиші мені уявляються монахи, згорблені над латинськими манускриптами; вони крадькома занотовують на полях пояснення й коментарі рідною мовою. Саме це і відбувалося тут понад тисячу років тому.
Нині ми звемо їхню мову іспанською.
Ця мова – офіційна у 20 країнах і рідна для 480 мільйонів людей в усьому світі. Згідно з даними мовного Інституту Сервантеса, за кількістю уроджених носіїв це друга найпоширеніша мова у світі після китайської (мандаринської).
У Сан-Мільяні-де-ла-Коголья я чую, як блискавично зриваються слова з місцевих язиків у балачках про погоду чи сімейні новини – так, нібито ця складна мова існувала завжди.
Професор Хайро Хав’єр Гарсіа Санчес, працівник факультету філології, комунікацій та документації Університету Алькали (північно-східного передмістя Мадрида), відстежує походження іспанської мови до латини, “але не класичної літературної латини, а видозміненої, більше подібної до розмовної мови пізніших часів, а місцями й до архаїчної”.
Це приблизно та версія латини, яку ще називають “вульгарною” – тут цей термін означає “проста, народна” і не є зневажливим.
Латина прийшла на Іберійський, або Піренейський, півострів разом із римлянами під час Другої Пунічної війни у ІІІ ст. до н.е. Тоді й почали формуватися іберо-романські мови – підгрупа романських мов, вживаних на Іберійському півострові.
Розвиток нових мов відбувався шляхом адаптації латини місцевим населенням та поєднання її з місцевою мовою, її фонетикою і лексикою.
Хоча навряд чи вдасться встановити “точний момент, коли латина померла, а замість неї народилася іспанська”, на думку пана Гарсіа Санчеса, певною початковою точкою можна вважати найдавнішу письмову форму кастильської мови – одного з варіантів іспанської родом з Іберійського півострова.
Клаудіо Гарсіа Турза, директор Департаменту походження іспанської мови Міжнародного центру досліджень іспанської мови, присвятив понад сорок років професійного життя вивченню й викладанню цієї мови в Ріохському університеті.
Ми зустрічаємося з ним біля монументального Юсо – більшого й величнішого брата Сусо, що у підніжжя пагорба. 1997 року обидва монастирі отримали статус “Світова спадщина ЮНЕСКО”.
Як розповідає пан Гарсіа Турза, у Х столітті один з місцевих монахів почав перекладати місцевим іберо-романським діалектом деякі проповіді та молитви, щоби інші монахи краще їх розуміли.
Адже усі церковні тексти писалися й декламувалися латиною, яку на той час знали далеко не всі. Цей монах-перекладач лишав свої нотатки на полях оригінальних текстів. Нотатки, найвідоміші з яких пізніше об’єднали у збірку під назвою “Еміліанські глоси”, вважаються одними з перших зразків іспанської писемності.
“Вони дають уявлення про те, якою мовою говорили близько тисячі років тому, в епоху, коли більшість людей були неписьменними”, – пояснює пан Гарсіа Турза, він схвильовано підвищує голос.
Але на цьому роль Сусо у розвитку іспанської мови не завершується. Кількома століттями пізніше у монастирі жив поет Гонсало де Берсео; у його віршах трапляється багато доти невідомих слів. Визнаний першим іспаномовним поетом, де Берсео протягом життя розширив іспанський лексикон більш ніж на дві тисячі слів.
Монастирі Сусо і Юсо разом приймають понад 100 тисяч відвідувачів на рік. В одному з крил Юсо і зараз мешкають монахи.
Їх дев’ятеро, і вони охоче розповідають гостям про барокову архітектуру монастиря. Оглядаючи його сповнені спокою приміщення, я помічаю у галереї другого поверху величезні хорові книги, вагою по 20-60 кг кожна, у палітурках з бичачої шкіри.
Інший скарб – хоча монахи не показують його у своїй екскурсії – це бібліотека. Вона може похвалитися більш ніж 10 тисячами книжок з ХІ-ХVІІІ ст., включно з тією, де міститься перша відома згадка про назву цього регіону – Ріоха (утворено від місцевої річки Rio Oja).
Також у Юсо виставлена копія “Еміліанських глосів” (оригінал зберігається у Королівській академії історії у Мадриді).
Існують і інші зразки ранньої іберо-романської писемності, у тому числі “картулярії Вальпуести” – збірка середньовічних документів з окремими іберо-романськими словами; їх знайшли у монастирі Санта-Марія-де-Вальпуеста у сусідній провінції Бургос.
Белен Альмейда Кабрехас – колега пана Гарсіа Санчеса з Університету Алькали – наголошує, що всі ранні тексти цінні для розуміння шляхів розвитку іберо-романських мов. “Важко сказати, який текст першим написано романською”, – каже вона, адже це залежить від критеріїв визначення “письмової романської”.
Хоч би як, ніхто не сумнівається, що монастир Сусо відіграв ключову роль у формуванні майбутньої іспанської. Пан Гарсіа Турза називає його “будинком слів і навіть більше – будинком філології”.
Він пояснює, що найдовша з нотаток монаха, відома як “глоса 89” – це перший зв’язний текст іберо-романською мовою, де “низку слів… зв’язано разом і переплетено з метою донести певний зміст”. Це перший уривок, де актуалізовані усі рівні мови, – не лише слова, а й граматика, і синтаксис, – тому досліджувати його складніше і цікавіше.
На думку пана Гарсіа Турзи, якщо монахи з Сусо першими записали звучання іберо-романської мови, значить, їм слід дякувати і за створення іспанської абетки. “Тут ми бачимо винахід іспанської писемності, а відповідно й іспанського алфавіту”, – каже він.
Не дивно, що славетний іспанський поет і філолог ХХ ст. Дамасо Алонсо назвав глосу 89 “el primer vagido de nuestra lengua”, тобто “першим криком нашої новонародженої мови”.
За прогнозами Інституту Сервантеса, у 2050 р. у світі буде вже 756 мільйонів носіїв іспанської; тож одне можна сказати напевно – їй гарантоване довге життя.
