Революційна гвардія, до якої належав і вбитий США генерал Сулеймані, має величезний вплив на економіку Ірану. Цей вплив, найімовірніше, тільки зростатиме, адже економіка країна загалом лише слабшатиме.
Корпус вартових ісламської революції (КВІР), який також називають Пасдаран або Революційна гвардія, – це воєнізована організація, яка разом із регулярним військом – Артеш – формує збройні сили Ірану. Нещодавно парламент країни суттєво збільшив бюджет гвардії.
Сполучені Штати вважають Революційну гвардію терористичним угрупованням. Це одна з причин, чому президент США Дональд Трамп наголошує, що цілеспрямована ліквідація генерала Касема Сулеймані, командувача елітного спецпідрозділу КВІР, була актом самооборони.
До того ж Революційна гвардія має й велике економічне значення для Ірану. Більшість експертів сходяться на думці, що принаймні третина ВВП країни виробляється компаніями, які контролює Революційна гвардія. Крім того, є ще й релігійні фонди, які перебувають під її контролем.
Четвірка найсильніших
Бехзад Набаві, іранський політик-реформатор і колишній віце-спікер парламенту, вважає, що 60 відсотків державних активів належить усього чотирьом організаціям:
– конгломерат “Хатам аль-Анбія” (“Печатка пророка”), який вважається економічним підрозділом Революційної гвардії;
– “Центр виконання наказів імама Хомейні” (скорочено “Сетад”), якій, серед іншого, належать банки, нафтові й телекомунікаційні компанії;
– “Фонд допомоги бідним” (“Бон’яд-е-Мостазафан”), засновним капіталом якого слугували статки можновладців часів правління шаха, себто до перемоги Ісламської революції в Ірані 1978-1979 років;
– фонд “Свята гробниця імама Рези” (“Астан-і Кудс Разаві”), якому належать понад 50 компаній і фабрик.
Нафтові компанії – серед підконтрольних іранській Революційній гвардії
У відповідь на ці закиди Революційна гвардія восени звернулась до суду, заявивши, що частка державних активів, що належать цим чотирьом організаціям, не перевищує двох відсотків, повідомляє онлайн-видання Iran Journal.
Хоча останніми роками уряд доклав чимало зусиль, щоби приватизувати частину іранської економіки, кордони між приватним, державним, військовим і релігійним залишаються розмитими.
“За юридичною формою більшість банків нині акціонерні товариства, – пояснює Міхаель Токус (Michael Tockuss) з ради директорів Німецько-іранської торгової палати, розташованої в Гамбурзі. – Але часто їхні акції перебувають в руках піконтрольних державним підприємствам інвестиційних компаній”. Також нерідкі випадки, коли на чолі приватної фірми стоять “три відставні генералиі”, тим паче що військові в Ірані зазвичай виходять на пенсію у 50 з гаком років, пояснює Токус DW.
Корупція і кумівство
Таке тісне сплетіння між державою, армією та бізнесом заохує корупцію та кумівство, про що у своїх виступах часто згадує і президент Ірану Хасан Роухані. У листопаді він звернувся до судової влади з вимогою взятися за корупційні справи, у яких ідеться про мільярди доларів. “Де великі акули, чому їх ніхто не переслідує?”, – цитував Роухані місячний дайджест Iran-Report, який видає німецький Фонд Генріха Белля (Heinrich-Böll-Stiftung), підконтрольний партії “Союз 90 / Зелені”.
Вплив генералів і мулл в Ірані змешнується лише тоді, коли міжнародна ситуація навколо країни дещо розряджується. Як це сталося, приміром, у 2017 році, коли після успішного підписання ядерної угоди Захід послабив санкції проти Ірану. Тоді уряд віддав два великих державних замовлення французьким та південнокорейським компаніям. Зазвичай таку собі монополію на державні замовлення має підконтрольний Революційній гвардії конгломерат “Хатам аль-Анбія”, і віддаються вони йому часто навіть без тендеру.
Та маятник вже давно рухається в зворотному напрямку, каже Міхаель Токус з Німецько-іранської торгової палати. “Разом із посиленням американських санкцій щодо Ірану суттєво зростають обсяги тіньової економіки. Це одна з причин, чому ніхто не може точно сказати, скільки нафти наразі експортує Іран”, – каже експерт. Окрім офіційного нафтоекспорту, за його словами, “існують великі поставки в сірій зоні”, які через сусідні країни перепродаються далі. Крім того, по світу, мовляв, плаває багато нафтових танкерів без транспондерів, “які кудись доставляють їхню нафту”. “Часи санкцій – аж ніяк не часи прозорості та економічного поступу”, – переконаний Токус.
Протести в Ірані проти підвищення цін на бензин вважають “наймасштабнішими за 30 років”
Боротьба за валюту
Відомо лише, що нафтовий експорт, який є найважливішим джерелом надходження валюти до країни, істотно скоротився, відтоді як США посилили санкції проти Ірану. Це вже визнає навіть іранський президент Роухані. У своєму виступі 12 листопада він заявив, що країна перебуває у надзвичайному стані. “Як нам керувати країною, якщо у нас проблеми з продажем нафти? – цитує Роухані Iran-Report. – Ніколи ще від часу заснування Ісламської республіки (1979 року. – Ред.) не мали ми такої скрути із продажем нафти й відправкою нафтових танкерів, як тепер”.
Така незвична відвертість Роухані спрямована на те, щоби підготувати іранців до важчих часів, вважає Токус. “Він хоче підготувати народ до того, що держава буде змушена ще більше, ніж до цього, фінансувати свої видатки за рахунок податків і зборів”.
Наскільки це ризиковано з точки зору внутрішньої політики, свідчать протести після підвищення цін на бензин у листопаді – “наймасовіші за 30 років”, як пише Iran-Report. Рівень невдоволення населення ситуацією в країні – високий, і підвищення цін – вдалий привід для консервативних сил продемонструвати, що реформатори президента Роухані не в змозі контролювати ситуацію, пише публіцист Ніруманд: “Може бути, що Роухані буде змушений подати у відставку, а владу захопить Революційна гвардія, яка спробує керувати країною, застосовуючи ще більше насильства і ще більше цензури”.
Щоправда, не варто чекати, що Іран з економічних причин піде на поступки, вважає Міхаель Токус з Німецько-іранської торгової палати: “Не варто недооцінювати стійкість і терпіння іранців”.
