Можливо, якби не Аміна Окуєва, більшість українців ніколи б і не замислилися про те, що на сході України воюють і мусульмани. Звичайно, в цьому є своя специфіка, і тема мусульман на фронті, яку ми вже трішки зачепили в інтерв’ю з Марленом Місіратовим, виявилася ще цікавішою, ніж здавалася спочатку.
За даними Духовного управління мусульман України «Умма», на фронті до цього моменту побувало більше тисячі мусульман. Ми звикли до більших цифр, але тут слід враховувати, що в Україні мусульмани становлять лише 2 % населення, і більшість із них живе на окупованих територіях Криму і на Донбасі. Це головна причина, чому мусульмани на фронті «шифруються» – зазвичай їхні близькі люди залишилися там… На території вільної України зараз живе приблизно третина від усіх мусульман України. Це й іноземці, котрі мають посвідку на проживання, і жінки, діти та літні люди, і все одно серед них знайшлося більше тисячі людей, готових захищали Україну – і як бійці, і як парамедики, і як волонтери… Вони такі ж, як і всі інші, але чимось відрізняються. Чим?
Чому це їхня війна
Мусульман на фронті впізнати з першого погляду не вийде – лише при спілкуванні це може виявитися. Але вони захищають Україну зі зброєю в руках як громадяни України чи як мусульмани? Муфтій Духовного управління мусульман України «УММА» Саїд Ісмагілов пояснює, що одне іншого аж ніяк не виключає: «Коран приписує захищати своє майно, свою родину, свою землю, свою країну». Тому, коли почалася війна, мусульмани були і серед добровольців і серед кадрових офіцерів. Тепер більшість мусульман – контрактники, але залишилися вони і в добробатах. Ідея створення окремого мусульманського підрозділу була, але від неї врешті-решт відмовилися. Парамедик Ольга «Кроха» вважає, що це було правильне рішення: «Адже воює не мусульманська, а українська країна! Україна воює з Росією. В АТО/ООС беруть участь усі, хто живе на території України – країни, від якої вони мають усі блага. Якщо кримчанин, палестинець, араб, азербайджанець або вірменин, який прийняв іслам, живе тут уже 10, 20, 40 років і прагне захистити свою родину, то йде на фронт. Іноді джихад неправильно тлумачать і розуміють. Тому нема нічого дивного в тому, що мусульмани є на війні».
Ольга розповідала про 24-річного араба з Харкова: хлопець у 2014 році саме закінчив медінститут, і тут його спіткало подвійне лихо – війна та загибель батьків. Йому запропонували піти служити, і він пішов. Керівник Управління військового капеланства мусульман України Мурад Путилін дав Ользі контакт цього хлопця, і при зустрічі вона запропонувала: якщо ти не хочеш служити, можу перевести тебе в будь-який інший шпиталь, будеш у цивілізованих умовах. Він відповів: я так не хочу – я дав слово Богу і собі, що служитиму Україні. «І це говорить араб! – вражена Ольга. – Коли я це почула, у мене сльози на очі набігли. Не кожен українець так скаже…» (Заради справедливості – і не кожен араб чи взагалі мусульманин. Але історія справді близька до наукової фантастики.) Зараз він працює медиком в одній бригаді.
Як і решта громадян України, мусульмани не лише воюють, а й волонтерять. Щоправда, тепер і свої волонтерські проекти вони приховують, аби не наражати на репресії мусульманські громади, що залишилися на окупованих територіях. «Жінки готують їжу для поранених у Харківському й Київському шпиталях, але зараз це вже не так потрібно, бо у шпиталях набагато менше людей, ніж під час активних бойових дій, – розповідає Саїд Ісмагілов. – Мусульманська громада постійно збирає продукти та ліки і передає на фронт капеланом». Звісно, якщо готують м’ясні консерви, то халяльні, тобто такі, які можна їсти мусульманам (поки що мусульмани в ЗСУ не мають можливості їсти халяльну м’ясну їжу), можуть зарізати цілого барана і доправити у вигляді м’яса або приготувати його у вигляді спеціальної тушонки чи ковбаси. Але дбають не лише про інших мусульман – солодощі, чай, каву чи тим більше ліки з таких передач розбирають усі, хто має в цьому потребу, незалежно від віросповідання.
Іслам і фронт – цілком сумісні?
6 імамів-капеланів працюють у Луганській та Донецькій областях, дбаючи про мусульман-фронтовиків. Наразі мусульмани можуть окремо воювати хіба що в добробатах – «Правий сектор», чеченський батальйон. У ЗСУ ж ситуація інша: мусульмани там розпорошені, і, хоча вже з’явилися капелани як штатні одиниці, та мусульманським капеланам у лавах ЗСУ місця поки що нема. Тому імами-капелани також їх обслуговують – на громадських засадах. «Буває, що місяць-два у ЗСУ дуже мало мусульман, а буває, як зараз – на ротацію зайшли бригади, в яких є мусульмани, – говорить Мурад Путилін. – Ось зараз Рамадан, збираємося відвідати їх. Взагалі їздимо часто – буває, двічі на місяць. Проте лише в зону бойових дій – з тими мусульманами, котрі перебувають на полігонах, спілкуємось лише в телефонному режимі».
Чи важко бути практикуючим мусульманином на фронті? Мурад Путилін вважає, що це як мінімум можливо: «Бог сказав: “Я не зробив релігію тягарем для вас”. Тому все залежить від самого мусульманина, від його особистої ревності. Я знаю хлопців, які моляться п’ять разів на день, дотримуються посту, практикують, як і має бути. А є мусульмани, які не практикують. Вони моляться тоді, коли приїжджає капелан. Коли я їжджу туди, то бачу, що дотримуватися релігійної практики – не проблема. Складно це може бути хіба що у мусульманина-ЗСУшника: у нього нема можливості харчуватися халяльною їжею. Тому ті хлопці мені говорять: “Ну Мураде, як же ми можемо дотримуватися – тушонка тут не халяльна, м’ясо також не халяльне, тому доводиться і яловичину їсти, порізану не за звичаями мусульман, і курку”. Утім, від “нуля” до найближчої крамниці – півтора-два кілометри. Кожен знаходить собі виправдання, але це їхнє право. У цьому випадку є дозвіл від Бога: людині, яка воює, потрібні сили, енергія, тому в таких ситуаціях людина має їсти те, що є». Ольга говорить, що незабаром мають з’явитися халяльні сухпаї, отже, цю проблему буде вирішено.
Командири по можливості намагаються у час намазу не ставити підлеглих-мусульман на позицію. Але специфіка не лише в цьому: наприклад, мусульмани не вживають алкоголю, тому серед них не буває аватарів. Також вони ніколи не відмовляються виконувати бойовий наказ. Командири підрозділів, де є мусульмани, кажуть: якби у моїй частині було більше мусульман, ми могли б набагато якісніше виконувати свої бойові завдання. «Мусульмани взагалі не бояться загинути, тому що знають: якщо вони загинуть, то відразу потрапляють до раю, пояснює Саїд Ісмагілов. – Вони не чіпляються за це життя, не тікають від ворога. Прикладом цього був Іса Мунаєв, який останнім залишав поле бою, коли наші частини виходили з Дебальцевого, прикривав відступ наших частин, через що і загинув».
Мусульмани проти мусульман
Не секрет, що мусульмани воюють по обидва боки фронту. І кожна сторона вважає іншу відступниками. Тому якщо наш мусульманин потрапляє у полон до чеченців, йому там непереливки. Ситуація аж ніяк не симетрична. «Якщо наші хлопці взяли когось у полон, вони не знущаються – говорить Ольга. – А там знущаються так, що світ немилий… Особливо чеченці. Тому я би не сказала, що по той бік вони мусульмани. А там це їм вирішувати, мусульмани вони чи ні».
Мусульмани на фронті, як і в тилу, дуже різні, і за етнічним складом також. «Усе залежить від людини – від того, як вона розуміє ситуацію в країні, – вважає Ольга. – Якщо чеченець живе тут, якщо у нього тут родина, то, звичайно, він захищатиме Україну. А ті чеченці, які з того боку – якщо їм Кадиров сказав: «Ідіть і захищайте Путіна!», то вони йдуть і захищають Путіна, не розуміючи, що він просто їх використовує, що вони просто гарматне м’ясо. Їх вивели на передок і зобов’язали відстоювати інтереси Путіна, Росії, а вони окремий народ». Ольга нагадує, що фінансові міркування також займають значну частину мотивації мусульман із того боку фронту, «а наші чеченці у 2014 році пішли не за гроші – вони пішли відстоювати свою Україну. Зарплату почали платити, якщо я не помиляюся, лише в серпні чи вересні 2015. Тому казати, що тут мусульмани, а там ні… По той бік теж вважають себе мусульманами. І коли вбивають, теж кричать “Аллах акбар!”. Але кожен по-своєму розуміє це».
Як же має бути з погляду Корану? «Одного разу до пророка Мухаммеда, мир йому, прийшов чоловік і запитав: “Що мені робити, щоб забрати щось, що належить мені?» Пророк сказав йому: “Не віддавай йому нічого, що по праву належить тобі”. – “А якщо ця людина прийде зі зброєю і буде битися зі мною?” – “Теж бери зброю і захищайся!” – “А якщо він мене вб’є?” – “Тоді ти відразу потрапиш до раю, бо ти захищався, ти був на справедливому шляху”. – “А якщо я його вб’ю?” – “Тоді він потрапить до пекла”. Тому я не заздрю тим мусульманам, які приїхали убивати мусульман в Україну – вони порушили божі приписи. Не знаю, як міркують мусульмани з іншої сторони, котрі прийшли вбивати українців, мені їхня логіка не зрозуміла».
Легендарна Аміна Окуєва також не суперечить Корану. «У час пророка Мухаммеда, мир йому, були були жінки, які навіть брали участь у бойових діях, – розповідає Саїд Ісмагілов. – У битві при горі Ухуд мусульмани були розгромлені, і пророк отримав поранення в обличчя списом – тоді жінки зі зброєю в руках захищали його від смерті. Іслам схвально ставиться до жінки, змушеної взяти зброю до рук. Але захищати свою землю мусять передусім чоловіки, це їхній обов’язок. Для Аміни це був її вибір, її власне бажання, і чоловік її в цьому підтримував».
Цікаво, що стереотипний образ мусульманина-терориста сам по собі гарно діє на супротивника. Саїд Ісмагілов розповів історію про брата Мустафи Наєма – Масі, котрий командував десантом, який захищав авдіївську промку. Спочатку кадирівці навіть вмикали азан ночами, щоб залякати українців – мовляв, знайте, що маєте справу зі страшними мусульманами. Масі розказував: «Прийшли до мене бійці і питають: що воно таке?» Масі, Афганець за походженням, пояснив їм, що це заклик до молитви, і запропонував теж вмикати їм азан, щоб вони почули, що ми їх не боїмося, і з цього боку також є мусульмани. Після цього вони так більше не робили.
Мурад Путилін, говорить, що всі народжуються мусульманами, тому що «мусульманин» перекладається як «покірний Богу». Можливо, після таких історій багато кому захочеться теж трішки стати мусульманином. Утім, долучитися до проведення операції Об’єднаних сил на сході України можна і без цього. Роботи вистачить усім.
