“Ми не можемо чекати вічність, доки народиться новий український Ремарк”, – скаже Тамара Горіха Зерня, коли дізнається, що отримала премію Книга року ВВС-2019.
Але вона цього ще не знає: поки що загадковий незнайомець тільки-но заходить у Мистецький арсенал із валізою, повною книг. У ній – 14 номінантів, що потрапили до коротких списків Книги року ВВС.
13 грудня 2019 року у Києві оголошують переможців 15-ї щорічної премії Книга року ВВС у трьох номінаціях: Художня література, Есеїстика та Дитяча книга року ВВС.
Загадковий незнайомець – це мультимедійний продюсер ВВС Україна Альбій Шудря, який веде церемонію разом зі Світланою Пиркало, радницею з питань культури ЄБРР, що є партнером конкурсу. Понад сто письменників, видавців і читачів чекають, хто ж отримає нагороду цього року.
Ідея заснувати конкурс української книги з’явилась у пані Пиркало, коли вона ще працювала на радіо Української служби ВВС. Тоді вона озвучила думку, що непогано було би наповнити різдвяний радіоефір розмовами про книги.
15 років по тому церемонію вручення премії відкриває Надзвичайний і повноважний Посол Великої Британії Мелінда Cіммонс. Вона читає промову з папірця – але повністю українською.
Сіммонс, яка почала працювати в Україні кілька місяців тому, ділиться, що сучасна українська література допомагає їй зараз вивчати українську мову.
“Мене вразили теми, порушені у роботах в короткому списку”, – говорить посол. “Але наскрізна тема – стійкість, здатність відроджуватись наперекір долі, як фенікс. Мені здається, ця риса притаманна українському народу в цілому. Я дуже рада, що ВВС підтримує українські книги”.
Управляючий директор із зовнішніх та внутрішніх зв’язків Європейського банку реконструкції та розвитку Джонатан Чарльз говорить, що Україна є надзвичайно важливою і в 2019 банк інвестував у неї понад 1 млрд євро.
Навіть більше, банк інвестує в культуру в Україні так, як не робить цього в жодній іншій країні. “Ми особливо пишаємося партнерством з ВВС саме в контексті цієї премії. Тож ми запустили свою власну літературну премію ЄБРР, де відзначаємо книжки в перекладі на англійську мову”.
Члени журі та автори представляють усі книги, які потрапили до коротких списків цьогорічної премії і отримують дипломи. Три автори сьогодні отримають нагороду £1000 у гривневому еквіваленті.
Подарунок – електронну книжку – отримує Інна Долгушина за читацьку рецензію на роман Тамари Горіха Зерня “Доця”). Для Долгушиної це такий емоційний момент, що вона мало не плаче.
Найкращою дитячою книгою року стає “Сапієнси” Володимира Арєнєва (Харків: Ранок, 2019). Премію отримує його дружина та авторка ілюстрацій Ліна Квітка.
Після нагородження вона говорить, що в неї і досі трясуться руки від несподіванки. “Це моя перша премія, я в ілюстрації не дуже давно – це надзвичайно приємно”, – говорить жінка.
Вона ділиться, що вже повідомила новину чоловіку, котрий зараз знаходиться на резиденції для перекладачів із польської у замку, в якому вимкнули опалення – і у нього від щастя теж трусяться руки.
Найкращою есеїстикою року стає “Так, але…” Тараса Прохаська. (Чернівці: Меридіан Черновиц, 2019). “Дуже дякую і бажаю, щоби кожен, хто хоче, читав думав і писав. Це те, до чого спонукають інші книжки (з нагородами чи без) – книжка тягне за собою інші книжки, тому запрошую до співтворчості”, говорить він, коли отримує премію.
А перед тим, презентуючи свою книгу, Прохасько сказав, що особисто для нього дуже важливо, що саме есеїстика представлена у конкурсі. “Я хотів би писати так, щоб прочитавши кілька речень чи абзаців, не конче люди щось зрозуміли, а щоб набрали настрою подумати про себе – адже есеїстика це лабораторія світу”.
І, нарешті, головна премія за художню літературу.
Коли звучить назва книги “Доця” Тамара Горіха Зерня (Київ: Білка, 2019), авторка зіскакує з місця і стоячи, слухає привітання. За аплодисментами чути крики і верески радості.
Це пізніше ми дізнаємося, що з переможницею ціла команда підтримки: донька, чоловік і тато. “Я знала, що так і буде, коли прочитала книжку – я читала її першою”, – сміється донька після церемонії.
Авторка подякувала “усім, хто “Доцю” підхопив і повірив у неї”, а особливо – чоловіку, “за чиєю спиною я її два роки писала” та видавцю Ірині Білоцерківській, яка першою сказала, що це неймовірна книга.
Одразу ж після церемонії, оточена журналістами і камерами, авторка книжки про війну на Донбасі, пояснила: “Я почала писати цю книгу, коли побачила, що наш ворог штампує книги про війну на Донбасі, виставляючи українців загарбниками, а себе – визволителями. Я зрозуміла, що ми повинні щось робити, ми не можемо чекати вічність, доки народиться новий український Ремарк. Ми повинні написати самі тут і зараз. Можливо, пізніше, через десятиліття ці події осмислять по-іншому, подадуть по-іншому. Але те, що є зараз і те, що ми повинні зробити, ми зробили”.
