Після кількатижневого обговорення та внесення поправок Верховна Рада таки ухвалила закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Загалом його ухвалення викликало позитивний резонанс у суспільстві. Проте лунали й голоси «проти». В основному противники мовного закону залякували повною забороною інших мов та мало не арешти за відмову говорити українською. Роз’яснив ситуацію для «Голосу» голова Комітету з питань культури і духовності Микола Княжицький.
Пане Миколо, чим є для України цей закон?
Звичайно, він має важливе значення. Бо якщо ми не захистимо українську мову як мову української держави, то її просто не буде. Тому це один з важливих державницьких законів.
У певний момент здавалося, що парламент потоне у численних поправках до закону, і він так і не буде ухвалений.
Я просто виконував свою роботу: робив усе, що потрібно за законом. Вірив в ухвалення, але стовідсоткової впевненості у мене не було.
А як ви думаєте, чи є вірогідність, що він буде скасований, враховуючи постанову представників Опозиційного блоку. Можливо, не зараз, а потім, після інавгурації нового президента?
Вірогідність завжди є, але я даю на це 1%. Я не вірю в те, що президент України може боротися з української мовою.
Давайте поговоримо про страшилки, пов’язані із законом. Його противники стверджують, що йде тотальна українізація, а інші мови будуть заборонені. Зокрема, колеги-журналісти переживають, що в традиційно російськомовних регіонах зникнуть російськомовні ЗМІ, а українські не користуватимуться попитом.
Ніхто не забороняє російськомовні ЗМІ. Ми кажемо, що загальнонаціональні медіа повинні видаватися одночасно двома мовами, і ця норма набуває чинності лише за 30 місяців. А для регіональних медіа відтермінування на 5 років. Думаю, що за 5 років друкована преса взагалі буде в не найкращій ситуації, тому що наклади постійно падають, люди переходять у більш мобільний інтернет. Тому великої проблеми я не бачу.
А як щодо того, що змусять всіх говорити українською, а російською заборонять і будуть за це мало не заарештовувати?
Це повний абсурд. Закон жодним чином не втручається у приватну сферу життя. Люди можуть спілкуватися де завгодно будь-якою мовою, якою хочуть. Ми кажемо про публічну сферу, яка передбачає стосунки між надавачем і отримувачем послуг, а також у державних органах. Але навіть у публічних сферах – за обопільною згодою: у транспорті, ресторанах, якщо вони говорять іншою мовою, і надавач послуг теж говорить іншою мовою, то вони мають повне право це робити. Законом також не передбачена жодна кримінальна відповідальність за порушення цього закону. Тому навіть якщо такі факти будуть, ніхто нікого у в’язницю садити не буде.
Якщо взяти побутову ситуацію: офіціантка відмовляється обслуговувати клієнта українською мовою. Вона порушує закон?
Абсолютно вірно. Але, по-перше, норма про відповідальність за це порушення набуває чинності за три роки. По-друге, за перше порушення не буде відповідальності – тільки зауваження. За друге – попередження протягом року, і лише за третє буде накладено штраф, і не на офіціантку, а на заклад, який надає цю послугу. Не думаю, що є велика проблема, щоб у кожному закладі мати хоча б одну людину, яка може українською мовою сказати, що борщ коштує 40 гривень. А якщо немає такої людини, то можна навчити: закон передбачає створення безкоштовних центрів української мови для навчання людей.
Є закиди, що на депутатів закон не розповсюджується. Буцімто відповідна норма в останній момент зникла із законопроекту.
Ця норма не зникла. Депутати зобов’язані говорити українською мовою. Але кандидат в депутати, який балотується, не повинен брати сертифікат про знання мови. Через те, що за Конституцією це єдина категорія державних службовців, які обираються на посади, де немає такого цензу. Якщо б ми ввели такий ценз, що треба перед балотуванням брати сертифікат про знання мови, як це було в одній з попередніх редакцій, це стало б підставою для подання до Конституційного суду та скасування закону. Оскільки ми цього не хотіли, ми не могли виходити за ті цензи для депутатів, які є у Конституції. І тепер сертифікати про знання мови для депутатів непотрібні, але в залі вони мусять спілкуватися державною мовою.
А хто мусить брати такі сертифікати?
Вищі посадові особи – міністри, заступники міністрів, голови державних комітетів тощо. А людям в органах місцевого самоврядування достатньо мати атестат про закінчення школи, де вивчалася українська мова. А от якщо не вивчав українську, то має отримати сертифікат.
Чи є важелі вплинути на новообраного президента, який явно надає перевагу російській мові?
Він сам заявив, що активно вивчає українську мову, його дружина про це говорила. Останні його звернення записані українською мовою, хоча він ще не приступив до виконання обов’язків. Ми мали такі приклади – Віктор Янукович теж не володів українською мовою, але вивчив, і, до речі, непогано. Тому немає великих проблем.
Противники закону лякають, що будуть мовні патрулі, співробітники яких будуть…
На вулицях хапати людей, зв’язувати та карати, вішати. Звісно, жодних мовних патрулів та інших абсурдів у законі немає. Це черговий фейк, який не має жодного відношення до закону.
Як бути з реакцією інших держав? Відомо, що Угорщина була вкрай негативно налаштована щодо нашого мовного закону.
Коли ми готували цей закон, то провели консультації з послами «Великої Сімки», інших держав, пояснювали норми закону. Тому я не бачу якихось передумов до проблем з нашими міжнародними партнерами. Навпаки, в цьому законі до 2023 року відтерміновується набуття чинності статті 7 Закону «Про освіту», як цього вимагала Венеційська комісія. Проблема ж не в тексті закону! Загальні заяви про те, що закон поганий, які зробив міністр закордонних справ Угорщини – очевидно, жодним чином не пов’язані зі змістом закону, а лише з його політичною позицією.
