Масштабні космічні місії у 2019 році прислали на Землю багато дивовижних фото з різноманітних куточків Сонячної системи, а потужні телескопи намагалися зазирнути і далі – в інші галактики.
Науковий редактор BBC News Пол Рінкон пригадує космічні фотографії, які найбільше вразили у 2019 році.
“Мармурові” хмари Юпітера
Космічний зонд NASA “Юнона”, який з 2016 перебуває на орбіті Юпітера, прислав приголомшливі знімки хмар цієї гігантської планети.
Ці зображення нагадують візерунки на мармурі.
“Юнона” зробила ці фото, наблизившись до верхівок закручених хмар Юпітера на відстань 8,6 тис. км від поверхні планети.
На фото, зокрема, видно круглий об’єкт у районі Юпітера, де дмуть реактивні потоки.
“Сніговик” на краю Сонячної системи
Після дослідження Плутона у 2015 році інший корабель NASA New Horizons вирушив до іншої цілі у віддаленому поясі Койпера за орбітою Нептуна.
Там обертаються тисячі порівняно невеликих крижаних астероїдів, які можуть дати багато інформації про те, якою була Сонячна система у свої перші роки.
Вчені вирішили направити New Horizons до об’єкта під назвою MU 69, який виявили лише у 2014 році. Згодом його почали назвати “Ультіма Туле” (“Край світу”), а потім офіційно перейменували на “Аррокот” (“Небо” мовою одного з індіанських племен поухатанів).
Це подвійний астероїд завдовжки 39 км, утворений двома крижаними кулями, які зіткнулися на малій швидкості. Червоний відтінок йому надають толіни – органічні речовини, які виявили на деяких крижаних об’єктах Сонячної системи.
Зоряний феєрверк
Ета Кіля (Eta Carinae) – зоряна система на відстані 7,5 світлових років від нас.
Вона складається щонайменше з двох зірок, які разом продукують у 5 млн разів більше енергії, ніж наше Сонце.
Одна з зірок випускає навколо себе розпечений газ, який утворює дві яскраві сфери.
Вчені вже багато років гадають, чи означає це, що вона перебуває на порозі своєї загибелі і незабаром вибухне як наднова зірка, супернова.
Це її зображення зробила камера Field Camera 3 космічного телескопа Hubble.
Селфі на Марсі
Марсохід NASA Curiosity з 2012 року досліджує метеоритний кратер Ґейл на Червоній планеті.
На схилах гори Еоліда він зробив селфі.
У цьому регіоні марсохід взяв два зразки каменів, які містять багато глинистих мінералів. Глина ж часто утворюється там, де є вода. Тож це стало ще одним свідченням того, що у кратері Ґейл колись могла бути вода – ключовий компонент для існування життя.
Зворотний бік Місяця
На початку 2019 року китайський космічний апарат Chang’e-4 вперше виконав м’яку посадку на зворотний бік Місяця.
Місія обладнана фотокамерами, радаром для вивчення матеріалів під поверхнею Місяця, спектрометром для ідентифікації мінералів, а також обладнанням для експерименту з вирощування рослин у мінібіосфері.
Далека галактика NGC 772
На цьому фото, зробленому телескопом Hubble, видно спіральну галактику NGC 772 на відстані 130 млн світлових років від нас.
Ця галактика багато в чому подібна до нашого Чумацького шляху. Наприклад, у NGC 772 також є карликові галактики-супутники.
Однак є й відмінності.
Так, у галактики NGC 772 немає так званої “галактичної перемички” (“бару”), утвореної яскравими зірками та газом – як вважається, “перемичка” впливає на обертання своєї галактики та формування зірок.
“Сонячні вітрила”
Проєкт об’єднання Planetary Society під назвою LightSail (“Сонячні вітрила”) має продемонструвати можливості “сонячного вітрильництва” на низькій орбіті Землі.
Він побудований на принципі того, що сонячне світло створює тиск на дзеркальну поверхню. Теоретично, це можна використати для руху – подібно до того, як рухаються кораблі з вітрилами, наповненими вітром.
У червні був запущений вже другий такий апарат LightSail 2, який зміг успішно відкрити свої “вітрила”.
