Власникам старих дизельних позашляховиків з великим об’ємом двигуна доведеться платити податок у розмірі близько тисячі євро на рік. Щоб виконувати норми чистого повітря, в містах були введені так звані «екологічні зони» (Umweltzone). В’їзд в такі зони заборонено старим машинам. Старий дизель легше продати за будь-які гроші, ніж шукати об’їзні шляхи чи платити штрафи. Раз на два роки авто, старше від трьох років має пройти ТО (технічне обслуговування) і екологічну перевірку – це обходиться приблизно ще у 500 євро. Після трирічної гарантії від виробника ремонт авто сягає понад 100 євро за годину роботи механіка.
Автор: Антон Павлушко, Мюнхен, Тексти.org.ua
Німеччина має найбільший ринок уживаних автомобілів в Європі – у 2016-му році його об’єм становив 85 мільярдів євро (це десь три бюджети України).
Загалом німці люблять купувати машини: у 2015-му році в Німеччині було видано дозволів на 3,21 млн нових автівок, а 7,33 мільйона старих машин змінили власників. В середньому, стара машина коштувала 10620 євро, була дещо старшою за 6 років та встигала за цей час проїхати понад 74000 кілометрів.
Німеччина. Майданчик, на якому продають вживані авто
Більш як 60% уживаних автівок продають професійні торгівці, але близько 40% продається приватними особами.
На ринку професійних продавців працюють сертифіковані продавці автобрендів, які спеціалізуються тільки на продажах та ремонті виробів окремих автоконцернів – околиці будь-якого німецького міста здебільшого рясно всипані такими фірмовими продавцями. Але, окрім офіційних продавців, у Німеччині є велика кількість вільних торгівців автівками, які купують та перепродають машини будь-яких автомарок.
Також на ринок виходять великі інтернет-концерни, які переносять процес продажів до інтернету. Найбільші портали mobile.de та autoscout24.de дають змогу будь-кому продати свого улюбленця за лічені дні.
А останнім часом все більшої популярності набуває новий портал WirKaufenDeinAuto.de (“МиКупимоТвоюМашину”) – це великий професійний скупник машин, що одразу називає орієнтовну ціну за уживану машину і швидко викуповує будь-яку модель по всій Німеччині. З ними процес продажів зменшується до декількох днів, якщо не годин. Нещодавно інвестори оцінили цей портал у 2,9 млрд євро – один з найдорожчих інтернет-проектів Європи.
Тож продати, як і купити машину в Німеччині не є проблемою. Але чому німці так активно продають машини, а не їздять на них до останнього?
Власне авто – культ чи засіб пересування?
Дізель, Опель, Бенц, Порше та інші – німецькі інженери зробили вагомий внесок в розвиток світової автоіндустрії. А власне авто стало звичною справою для німецької родини ще з 50-х років, водночас із післявоєнним підйомом економіки. Розвитку автомобільного руху допомогли автобани, що з’єднують кожні два великі сусідні німецькі міста.
І сьогодні влітку європейські дороги забиті машинами з німецькими номерами, що шукають теплих місць на Півдні Європи. А мобільність німецького бюргера іноді дає змогу мешкати за 100+ кілометрів від місця роботи.
Життя без машини багатьом німцям важко уявити. Іноді любов до однієї чи іншої марки передається від батька до сина. Є цілі родини любителів Opel чи Mercedes. Іноді машина – це символ приналежності до того чи іншого соціального стану.
Чи пересяде адвокат з великого концерну зі свого Porsche на щось дешевше? І як сприймуть сусіди успішного інженера і багаторічного фана Golf-ів, якщо він пересяде на якогось «корейця»? На ці питання відповідають для себе німецькі споживачі кожен день.
Авто для німців – культ. Про нові авто говорять, знімають і пишуть. Новим продажам допомагають багато спеціалізованих журналів, програм та всюдисуща реклама.
Розвинений ринок продажів
Автомобільна галузь є однією з рушійних сил німецької економіки. Її внесок в обробну промисловість сягає 20%.
Практично кожен німецький автоконцерн має свій банк, який забезпечує фінансування покупки нового авто під 0% кредиту. Комфорт для покупця і конкуренцію для виробників створює велика кількість фірм, які завозять імпортовані марки з інших країн ЄС.
Німці надають перевагу рідним маркам не тільки через економічний патріотизм. В кожному місті Німеччини можна знайти сертифікований ремонтний центр VW, а ось знавців Honda чи Mitsubishi ще доведеться пошукати.
Доступний лізинг
І все ж, не кожен німець готовий викласти за нову модель від 20 до 40 тисяч євро. До того ж, це не завжди і потрібно, коли в країні розвинений лізинг. Зараз на ринку можна знайти нову лізингову автівку, починаючи від 50 євро на місяць за маленькі міські моделі на кшталт Renault Twingo ToGO чи VW Take Up!
Моделі на кшталт VW Golf чи BWM 3-ї серії вже можна взяти в лізинг починаючи від 150-250 євро на місяць. А найдешевші Mercedes починаються від 300-400 євро на місяць – доволі посильні гроші для німецького середнього класу. А ось за найдешевші Porsche доведеться платити від 600 євро.
Багато фірм обирають для своїх робітників саме лізингові моделі, бо не хочуть займатись ремонтом та обслуговуванням власного парку машин.
Податок на авто
Раз на рік власник машини в Німеччині повинен сплатити податок на авто (KfZ-Steuer), що враховує вік, тип двигуна (дизель чи бензин), об’єм двигуна та норми викидів CO2.
Так, найменше будуть платити власники нових компактних бензинових малюків – тут річний податок, в залежності від марки, буде на рівні кількох десятків євро на рік. А от власникам старих дизельних позашляховиків з великим об’ємом двигуна доведеться платити податок в районі тисячі євро на рік.
Для нових моделей передбачені менші неоподатковані викиди CO2, щоб заохотити виробників робити акцент на виробництві «зелених» моделей.
Бензинові моделі обійдуть власникам дешевше, а от власникам дизеля, що заощадили на пальному, доведеться розкошелитись на податки.
Також окремо вираховується податок на автівки, зареєстровані до 2009-го року – тут береться до уваги тип двигуна Euro-3/2/1.
Наприклад, за дизель об’ємом 2.5 куба віком 10 років вам доведеться заплатити в рік понад 400 євро. І з віком машини податок зростатиме. Податок на старий дизель коштуватиме приблизно по 15 євро за 100 куб см. А якщо у вас 4 куби, то за 100 куб см ви заплатите по 27 євро.
Екологічні зони та екологічні знаки
Німецькі політики дуже прискіпливо ставляться до екологічних норм, іноді за будь-яку ціну і всупереч здоровому глузду. Щоб виконувати норми чистого повітря в містах були введені так звані «екологічні зони» (Umweltzone). В’їзд в такі зони заборонено старим машинам.
Кожне авто отримує екологічний знак (Umweltplakette) червоного (дизель з Euro 2 чи Euro 1 з фільтром), жовтого (дизель з Euro 3 чи Euro 2 з фільтром) чи зеленого кольору (бензинові двигуни, дизель з Euro 4-5-6 чи Euro 3 з фільтром).
В кожному місті Німеччини прийняті свої правила: десь у середмістя можна в’їжджати тільки машинам з зеленими екологічними знаками, десь – з зеленими чи жовтими. Через федеральний устрій та сильну децентралізацію, в сусідніх містах можуть бути різні правила. Але, в будь-якому разі, старий дизель легше продати за будь-які гроші, ніж шукати об’їзні шляхи чи платити штрафи.
Окрім того, нещодавня «дизельна афера» від Volkswagen докотилась і до Німеччини. Виявилось, що навіть нові дизелі насправді не кращі за старі. І в ціні просіли навіть більш-менш нові дизельні моделі.
У дні, коли ми готували статтю, для власників дизелів в Німеччині (13 млн машин) надійшли погані новини. В найбільших містах Німеччини встановлені станції заміру викидів в повітря. В дні, коли перевищено допустимі норми, місцева влада може тимчасово обмежувати в’їзд до міста (чи в найбільш забруднені викидами частини міста) для машин-порушників, які найсильніше забруднюють повітря. Рішенням вищого адміністративного суду таку норму було визнано законною, тож тепер все залежить від екологічної наполегливості місцевої влади.
Заборона стосуватиметься старих моделей дизельних двигунів, старших за Euro 5. Однак, навіть нові моделі двигунів Euro 6 можуть підпасти під обмеження через скандал з маніпулюванням даними викидів. Загалом, дизельні авто втрачають свою популярність на вторинному ринку, а покупці нових машин тепер оминатимуть будь-які дизельні моделі.
Зрештою, можливо, вже скоро буде введено новий екологічний знак синього кольору (Blaue Plakette) для машин, які точно не підпадатимуть під нові обмеження, що ще більше зробить непопулярними старі моделі.
Регулярні перевірки
Окрім екологічних норм, власники машин в Німеччині повинні проходити постійні технічні інспекції (Hauptuntersuchung, HU) та заміряти рівень вихлопних газів (Abgasuntersuchung, AU). Нові машини отримують автоматичний дозвіл на три роки, а потім технічна перевірка відбувається кожні два роки. Чим старша машина, тим важче буде пройти технічну перевірку.
Перед кожною технічною перевіркою краще піти до (знайомих) механіків, які перевірять всі відомі проблеми тої чи іншої моделі.
Я проходив таку перевірку кілька разів. Чим машина старша, тим дорожче коштує підготувати її до техогляду. Мені ця процедура обійшлася у 300 – 400 євро (бензиновий автомобіль, 8 років). А сама перевірка коштує трохи понад 100 євро.
Дорогі ремонти
Кожна машина рано чи пізно потребує ремонту. І отут будь-яка дрібниця може врешті-решт вилитись у великі витрати. Власники багатьох машин намагаються проходити постійні перевірки та ремонти у фірмових майстернях, які, здебільшого, коштують дорожче і використовують тільки нові фірмові деталі.
Дещо дешевше ремонтуватись у нефірмових ремонтних майстернях, що беруться ремонтувати всі марки. Хоча тут як пощастить: можна потрапити до знавця своєї справи, який все життя ремонтує саме цей дефект вашої Skoda, а може не пощастити – і механік вперше в житті побачить вашу Suzuki.
Як би там не було, але година роботи механіка може спокійно перевалювати за 100 євро. Сюди також додається вартість комплектуючих та витратних матеріалів.
А тепер уявіть, що Вам “пощастило” мати якусь незвичну для ринку модель, у якій треба перебрати половину двигуна, щоб замінити лампочку; або ж, місцеві кулібіни декілька годин будуть копирсатись в бортовому комп’ютері вашої конячки, щоб зрозуміти, що проблема в чомусь іншому.
Звичайно, з роками в кожного з’являється знайомий механік, або він возить машину на ремонти до Польщі чи Чехії. А запчастини іноді легше купити самому через інтернет. Але ремонт машини в німецьких майстернях – це дуже часто лотерея, в якій вам ніколи не виграти, просто в кращому випадку ви заощадите кілька сотень євро. І чим старша машина, тим більше доведеться в неї інвестувати.
Їздити на старому чи купувати нове?
На це запитання кожен німецький водій відповідає по-різному. Якщо у вас нема грошей і ви хочете заощадити та ризикнути, то ви купите стару машину. А там, як пощастить – можливо, ви поб’єте черговий рекорд з пробігу та будете їздити на поважному олдтаймері. А можливо – вже на наступний день будете шукати дешевого майстра, який ще пам’ятає, як ремонтувати старі дизелі.
Так чи інакше, але держава та податкова система підштовхують німецького автовласника до того, щоб міняти машини якомога частіше. Також пошукам нового транспортного засобу допомагають розвинений ринок та доступні німцям ціни.
І не треба забувати загальну націленість німецької політики на дотримання екологічних стандартів, що змушує німецького автовласника зважати на CO2-викиди своїх улюбленців.
Від редакції:
Таким чином, аргумент, який наводять захисники «євроблях» про те, що європейці можуть їздити на дешевих авто, а українцям перешкоджають це робити «олігархи», не відповідає дійсності. Адже, як бачимо зі статті, власники старих (а отже, дешевших) авто у Німеччині змушені платити більше податків, нести додаткові витрати за користування таким автомобілем і миритися з певними незручностями.
Та у Німеччині ВВП на душу населення (сума товарів і послуг, які виробляються умовним середнім німцем у рік) близько $41 000, а в – Україні близько $2 000. Ми набагато бідніші, заробляємо набагато менше, тому застосовувати у нас ті самі правила, що і в Німеччині – недоцільно. Принаймні, зараз. Тож уряду варто знизити різні мита і збори зі старих іномарок до адекватного для українців рівня. Адже доступний автомобіль –це елемент сучасного життя.
З іншого боку, джерело багатства німців – саме у виробництві високотехнологічних товарів (а автомобілі – це саме такий продукт), як на експорт, так і для внутрішнього ринку. Продаючи сировину, а купуючи за кордоном готові товари, ми ніколи не станемо заможнішими.
