Наша розмова з талановитим спеціалістом із Краматорську – Олегом Івановичем Євтушенком, якого нещодавно було призначено на посаду старшого тренера збірної U-15, відбулася в потязі. Після турніру в Тернополі пам’яті Євгена Ворка поверталися до Києва в одному вагоні. Місця опинилися поряд, тож розмова зав’язалася сама собою.
– Ви нещодавно почали працювати в якості старшого тренера збірної U-15 і разом з командою взяли участь в чемпіонаті Європи. Які враження від поїздки?
– На турнірах та чемпіонатах за кордоном бував багато разів в якості особистого тренера. Начебто досвід є, але коли за тобою команда це зовсім інші клопоти і переживання. Більше відповідальності, нервів та стресу. Постійно відчуваєш напругу, адже дуже хотілося допомогти і підтримати кожного борця. Наприкінці дня відчував повне моральне та фізичне виснаження.
– Але ж у Вас були помічники?
– Без помічників я б взагалі не впорався. Уявіть, команда з 20 підлітків і у кожного якісь свої проблеми. Добре відпрацювали Максим Миколенко, Ігор Годлевський, Дар’я Покатіс. Молодці особисті тренери спортсменів: Сергій Бузько, Денис Бутенко, Віктор Гайдук, Сергій Васильченко, Антон Литвин, Євген Пилипенко, Арменак Айрапетян, Дмитро Петрушкін, Вадим Дрига, Григорій Житовоз, Євген Кичан та Олександр Осипчук. Багато хто приїхав до Польщі за власні гроші підтримати учнів, а дехто з наставників ще й спромоглися взяти участь у двох зборах.
– Дві медалі – хороший результат! Вцілому задоволені виступом?
– На жеребкуванні, я як наврочив, спрогнозував такий результат. Провідні борцівські країни, як і ми, привезли на чемпіонат по два склади. Росія, Азербайджан, Грузія, Туреччина, Вірменія та інші. Цей чемпіонат був визнаний найсильнішим з проведених раніше з U15.
– Кого зі спортсменів хотілося б відзначити?
– В першу чергу, бронзових медалістів – Микиту Дємєнтьєва та Еріка Шевченко. Однак, хочу наголосити – старалися всі. Комусь не вистачило досвіду, комусь везіння. Тим не менше, кожен боровся, прагнув перемоги, терпів. Владислав Луб відборовся дві сутички зі зламаним пальцем.
– Хто допомагав у підготовці до чемпіонату Європи?
Я дуже вдячний Валентину Манько за фінансову допомогу в організації першого збору і подаровані футболки для двох складів. Дякую Сергію Встрєтєнцеву за сприянні у придбанні трико. Величезна подяка Олегу Миколайовичу Кравченко та Олегу Юрійовичу Сазонову за організацію заключного збору і придбання костюмів. По ходу підготовки збірної нам дуже допомогли Ігор Карімов та Іван Іванович Кукушкін. Віталій Волошин нам гарно допоміг з документами. Дякую батькам і родичам хлопців за те, що посприяли з оформленням документів на виїзд за кордон, а деякі й профінансували поїздку своїх дітей. Ми дякуємо колективу тренерів та адміністрації міста Тячева за організацію нашої участі в турнірі «Кубок Тячева». Особлива подяка всім тренерам, які готували борців в своїх залах упродовж багатьох років. Без них нічого б не вийшло.
– Сезон позаду?
– Для мене ні. Ще чекає багато роботи зі спортсменами Краматорську і цей сезон плавно перейде в наступний.
– Що б хотіли вдосконалити в підготовці збірної U15 в наступному сезоні?
– Ми з Максимом Миколенко намагаємося знайти зручні для нас турніри за кордоном, ну і збори теж. А взагалі хотілося б, що б в Україні запрацювала грамотна система підготовки юних борців і, в першу чергу, на мій погляд, при всій повазі до дитячих тренерів, необхідно допомогти їм вибрати раціональний напрямок в підготовці юнаків. Я маю на увазі проведення семінарів для дитячих тренерів та інших спеціалістів, з запрошенням на них в якості консультантів досвідчених тренерів з України та з-за кордону.
– Багато хто скаржиться на проблеми з фінансуванням.
– Грошей завжди не вистачатиме. Напевно у нас доля така. Багато тренерів їздять на змагання і збори за свої особисті кошти. Спасибі, що їх рідні ставляться до цього з розумінням. Але, погодьтеся, це не правильно. Тренер роками тягне на собі всі негаразди, а при вдалому результаті, що буває не завжди, фотографуються з медалістом часто без нього … Це я образно сказав і не маю на увазі ті фото, що публікуються на Вашому сайті або в фейсбуці відразу після змагань. Просто хочу підняти дуже болючу і вкрай актуальну тему ущербності перших тренерів. Вважаю, що повинна запрацювати чітка система відносин між борцем, його першим наставником і між усіма в подальшому учасниками тренувального процесу. Часто борець перші кроки робить дякуючи людині, яка вчить його абетці боротьби, а потім про цю людину, ніхто й не згадує. Таких прикдалів у нас чимало! І не можна забувати про тих спеціалістів які знайшли таланти і відправили їх у вільне плавання. Повірте, це буде тільки на користь нашій борцівський країні.
У нас потужний потенціал – талановиті хлопці, як Ви говорите «зі стрижнем», тренери-фанати, вмілі адміністратори, добрі меценати. Так, відстаємо в плані технологій і медицини, але все одно вірю в наше гідне майбутнє.
