22 жовтня минув місяць від замаху на вбивство на 43-річного одеського громадського діяча, керівника міського осередку політичної партії “Сила людей” Олега Михайлика.
У суботу ввечері, 22 вересня, у нього вистрелили в центрі міста біля перехрестя вулиць Єврейської та Осипова – неподалік будинку, де він мешкає, та за кілька десятків метрів від будівлі Головного управління Нацполіції Одеської області.
Куля протаранила наскрізь ліву руку та груди жертви, застрягши в лівій легені, за щасливим випадком не влучивши в серце.
Через велику втрату крові Михайлик пережив клінічну смерть у кареті швидкої.
Зараз активіст уже перебуває вдома, майже не виходячи на вулицю, та проходить курс масажів і медичної реабілітаційної терапії.
Куля досі перебуває всередині. Діставати її Михайлик планує за кордоном, бо не довіряє українській правоохоронній системі. І хоча поліція затримала підозрюваних у замаху, Михайлик далі відчуває себе в небезпеці. Якщо виходить, то містом пересувається в бронежилеті та з наданою йому державною охороною.
Адже хто замовник замаху на нього – невідомо. Більше того, Михайлик сумнівається, що арештовані в його справі троє громадян Грузії, які паралельно підозрюються в грабежах, є виконавцями злочину.
Він припускає, що могли затримати непричетних до замаху людей. Хоча й не коментує дії слідства.
Щоб розвіяти свої сумніви щодо слідства, Михайлик 11 жовтня прийшов до Одеської обласної прокуратури. Там мала відбутися раніше обіцяна генпрокурором Юрієм Луценком та міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим координаційна нарада силових відомств з приводу серії нападів на громадських активістів Одеси.
З літа 2017 року в Одесі відбулося 14 нападів на громадських активістів, правозахисників та журналістів. Семеро з них сталися щодо осіб, які, будучи в різних організаціях, активно й відкрито звинувачують у корупційних діяннях та розкраданні бюджетних коштів і комунальної землі місцеву владу та особисто мера Одеси Геннадія Труханова. Також вони критикують місцеві правоохоронні органи за бездіяльність та покривання корупційних схем.
У цю сімку входить і Олег Михайлик, який уже багато років бореться проти забудовників, які, на його думку, будують з порушенням закону або свідомо обманюють інвесторів, забираючи в них оплачені раніше квартири. Саме з цією діяльністю він пов’язує і перший напад на себе в грудні 2013 року. Буквально в день нападу Олег брав участь в акції протесту проти забудови на пляжі “Ланжерон” .
А за два дні до замаху Михайлик як місцевий представник партії “Сила людей” взяв участь у спільному брифінгу з представниками інших політичних партій. Вони об’єдналися на місцевому рівні в Одеську політичну платформу з наміром домагатися відставки начальника ГУНП в Одеській області Дмитра Головіна та обласного прокурора Олега Жученка.
В інтерв’ю УП Олег Михайлик розповідає, кого підозрює в замаху на себе, чому слідство в нього викликає сумніви, яке ключове значення для слідства має куля всередині нього.
“ГОЛОВНИЙ ДЕСТАБІЛІЗАЦІЙНИЙ ФАКТОР, ЯКИЙ МАЄ РОСІЙСЬКИЙ СЛІД, СИДИТЬ У МЕРІЇ ОДЕСИ”
– Слідство сьогодні розглядає три версії замаху на вас: ваша боротьба навколо “замороженого” довгобуду ЖК “Золотий берег”, боротьба з новими власниками ринку “Успіх” та загалом ваша громадська діяльність. Від ваших друзів я ще чула версію, що це може бути пов’язано з вашим наміром балотуватися на міського голову Одеси. Яка з цих версій вам видається більш реальною?
– Так чи інакше, всі версії крутяться навколо моєї громадської діяльності. Тільки до чого сюди слідство вліпило ринок “Успіх”, я не розумію. Я там взагалі нікого не знаю. Єдине, що я там інколи купляв деталі для свого авто. З приводу усунення мене як конкурента на виборах мера – такі припущення є. Але в мене не вкладається в голові, що за це можна вбивати людину. Та я й не несу реальної загрози як конкурент для нинішнього мера Труханова. Мені більш логічною виглядає версія щодо моєї діяльністю навколо недобудов. Тим паче, у грудні 2013-го на мене вже через це нападали.
Допомогою обманутим інвесторам житлового комплексу “Золотий берег” я займаюся кілька років. Цей ЖК почали будувати ще в 2005 році. Будувала його за сприяння міської влади компанія “Прогрес-строй”, яку очолював Олександр Селєзньов. Його називають віддавна “смотрящим” за будівельним ринком Одеси від “сірого кардинала” Одеси Володимира Галантерника. Саме Галантернику міська влада Одеси надавала та продовжує надавати земельні ділянки для забудови. А Селєзньов виступає як безпосередньо забудовник. Але врешті будівництво заморозили, люди залишилися без грошей та квартир. Це одна з найбільших житлових недобудов на півдні України.
Коли я як громадський діяч почав допомагати інвесторам у боротьбі, вдалося відкрити кримінальне провадження, після чого на мене здійснили перший напад. Потім ще були погрози мені та моїй дружині від незнайомої людини біля того ж супермаркету “Обжора”. Вона навіть писала з цього приводу заяву в поліцію.
У 2015 році недобудовою зацікавилися нові забудовники. Серед них Олег Невзоров, про батька якого та його корупційні діяння на посаді головного держінспектора з контролю за цінам при Мінекономіці в 2009 році писала “Українська правда”.
Олег Невзоров уже мав скандальний досвід з будівництвом комплексу “Гагарін-плаза”, який горів улітку 2015 року. Тоді від диму постраждали пожежники, які не виявили на місці води для гасіння. Після здачі комплексу без своїх квартир залишилося десь 70 осіб. Їх фактично “кинули” на декілька мільйонів доларів.
Але попри це влітку 2017 року Одеська міська рада передає Невзорову та його кооперативу “Морський-1” в оренду землю під недобудованим ЖК “Золотий берег”, який одразу перейменовують в “Аква Марин”.
Щоби провести це рішення, засідання сесії відбулося майже в закритому режимі з найнятою приватною охороною компанії “Зевс” біля входу в мерію.
Але там досі ніхто нічого не робить. Нові власники лише вимагають гроші з обманутих 12 років тому інвесторів, щоб вони доплатили за новими цінами за свої квадратні метри. Це реально кримінальне угруповання, до якого входять також громадяни інших країн, які фактично займаються шантажем і вибиванням грошей. Зараз справа про передачу міськрадою ділянки Невзорову та його кооперативу перебуває в суді.
Зі мною неодноразово намагалися домовитися люди від забудовника, щоб я не ліз і не піднімав шум. Але я відповідав: “Або дайте людям квартири, або віддайте гроші, що вони заплатили 10-12 років назад. Хоча би тим, хто з вашими “методами добудови” не згоден. І тоді я більше не буду втручатися”.
– Ви кажете, що останнім часом не займалися активно проблематикою “Золотого берега”. То чому замах стався саме зараз?
– Саме зараз замах був вигідний, зважаючи на мою суспільно-політичну діяльність. Ми проголосили об’єднання на місцевому рівні різних політичних демократичних партій під назвою “Одеська політична платформа”, яка включає в себе 5 партій, які готові координувати свої дії. А за два дні до замаху на мене ми озвучили на брифінгу про початок руху за відставку керівників обласної Нацполіції та прокуратури. Вже були підготовлені звернення президенту, в парламент, генпрокурору і міністру внутрішніх справ.
– Але все-таки, який взаємозв’язок між вашою боротьбою з недобросовісними забудовниками і боротьбою проти місцевих силовиків?
– Тому що все, що відбувається, – відбувається під прикриттям і покровительством керівництва правоохоронної системи області. Я переконаний, що люди, які стоять за цими забудовами, могли вчинити замах лише після узгодження з міською владою, бо ця вся будівельна діяльність повністю контролюється міським головою. Можливо, вони відчули, що в нас може щось вийти. Крім того, у мене вже зав’язалася співпраця з деякими народними депутатами, ми зробили кілька звернень у парламентський комітет по боротьбі з корупцією тощо.
– А чому ви взагалі взятися за боротьбу з недобросовісними забудовниками? Часто забудовники звинувачують усіх активістів у їхній роботі на конкурентів. І вам теж могли б таку версію закинути, зважаючи, що раніше ви були ведучим авторської програми на місцевому “7 каналі”, який належить ще одному одеському забудовнику Андану Ківану. Він, як пишуть одеські медіа, у конфлікті з місцевою владою.
– Колись через мій проект на “7 каналі” намагалися говорити, що я продався Ківану. Але насправді проти його забудов в історичній частині міста я особисто теж боровся. Бо таким чином він угробив цей історичний район. Ми також намагалися зупинити ще одну його забудову – бетонного уродливого монстра на вулиці Осташкіна та на Великій Арнаутській. Але, на жаль, у нас нічого не вийшло. Одеська міська влада фактично дозволила їх збудувати та не підтримала громадськість Одеси в цих протестах.
Коли мені один з керівників “7 каналу” запропонував вести ефіри, то в нас була дуже відверта розмова, що закінчилася домовленістю, що я веду лише ті ефіри, які мені самому цікаві, що я за це не отримую гроші, і що вони ніколи не просять мене сказати те, що суперечить моїм життєвим принципам. З Ківаном я ніколи особисто навіть не розмовляв. Мої ефіри вже завершилися, і нових пропозицій поки ще не надходило.
– Ви згадували про напад на вас 2013 року. Справу закрили, так і не розкривши?
– Так, закрили з неможливістю встановити особи нападників. Цей напад за почерком був схожий з побиттям міліцією студента Ігоря Індила, який нібито впав і поламав собі шию. Нападу передували погрози моїй дружині, вимагали заткнути чоловіка, здійснювали моральний тиск.
Найцікавіше, коли поліція взяла роздруківку телефонних розмов з телефону моєї дружини, то цих дзвінків там уже не було, вони були кимось видалені. За деякий час після закриття справи одна людина з органів мені розповіла, що нападників шукати ніхто не буде, бо своїх не здадуть. Адже на той час на службі в забудовника Селєзньова і Галантерника вже працював колишній начальник Одеської міської міліції В’ячеслав Добринін.
– У серії замахів на активістів по всій Україні спочатку намагалися знайти російський слід. Генпрокурор Луценко натякав, що так агресор намагається дестабілізувати ситуацію в країні “з метою організації обурення і ненависті до своєї ж держави”. Потім він цю версію спростував, але вже прокурор Одещини після замаху на вас заявив, що таки замахи на активістів мають на меті “дестабілізувати ситуацію в регіоні та країні загалом”. Ви не припускаєте, що на активістів нападають якісь треті сили, щоб збурити громадськість і підняти “третій майдан”?
– Мені ця версія видається фантастичною. Бо Україна і без того знову “вагітна революцією”, щоб ще нападати на мирних людей, які критикують місцеву владу. Це якась суцільна дурня. Та й як можна підняти непідйомну Одесу, якщо вбити мене чи когось з моїх колег, кого вже намагалися вбити? Тим паче, що на нашу критику мало хто звертає увагу – ні правоохоронні органи, ні центральна влада – щоби реально зупинити таку велику небезпеку. Так само мені смішно чути про якийсь російський слід, бо головний дестабілізаційний фактор, який має російський слід конкретно в Одесі, сидить у міській раді. Це громадянин Росії Геннадій Труханов, який представляє інтереси двох олігархічних груп, які виграють у місті більшість тендерів за бюджетні кошти.
Перша з них – це група Володимира Галантерника, яка отримує безкоштовно ділянки для будівництва, де можна витиснути максимально прибутку.
Друга – це фінансова група Олександра Жукова, яка зі своїми фірмами “Рост”, “Ростгорстрой, “Ростдорстрой”, “Ростинвест” сидить на бюджетних замовленнях, отримуючи перемоги в тендерах.
Якщо хтось шукає російський слід, то нагадаю, що Жуков є батьком Дарини Жукової, яка є дружиною російського олігарха Абрамовича. І всі ці потрібні олігархічним групам рішення приймають депутати міської ради з партії Труханова “Довіряй ділам”, “Української морської партії Сергія Ківалова” та “Блоку Петра Порошенка”, які управляються нардепами Олексієм Гончаренком та його другом Дмитром Голубовим, який колись перебував у розшуку ФБР за шахрайство. Вони всі одноголосно приймають необхідні Труханову рішення. Починаючи з перейменування вулиць, коли вони наплювали на закон про декомунізацію і повернули комуністичні назви, закінчуючи дерибаном одеської землі, знищенням діючого військового аеродрому “Шкільний”, плану зонування і забудови територій, передачі в оренду земельної ділянки під довгобудом ЖК “Золотий берег”. Проти всіх цих рішень Одеської міської ради ми пішли в суд і намагаємося скасувати їх у судах.
“МОЇ ДРУЗІ ПРИПУСКАЮТЬ, ЩО СТРІЛЯЛИ ЗДАЛЕКУ З ГВИНТІВКИ, А НЕ З ПІСТОЛЕТА ВПРИТУЛ, ЯК ПЕРЕКОНУЄ СЛІДСТВО”
– Куля поцілила вам у легеню. Виходить, вас врятувала помилка? Чи то непрофесійність стрільця від попадання в серце?
– Все було зроблено дуже професійно. Починаючи з обрання місця, де висить дошка оголошень, яка в темряві та вночі підсвічується. Кілером був обраний саме той момент, коли я поруч проходив вздовж цієї дошки і добре проглядався мій силует. Постріл був поцілений чітко в серце. І це випадковість чи велике везіння, що куля, прошивши м’язи біцепсу лівої руки, зайшовши і розірвавши м’язи грудини, розтрощивши ребро, змінила траєкторію і зайшла не в серце, а в легені.
І врятувала своєчасна допомога. Коли я зрозумів, що мене підстрелили, я спробував максимально швидко дійти до свого двору. Я лише пам’ятаю, що мені було дуже важко відкрити кодовий замок на воротах. А швидку вже викликала одна з сусідок. Але цього я вже не пригадую. Вона розповідає, що я з нею привітався і попросив її викликали швидку, бо мене підстрелили.
– Наскільки безпечним для вашого здоров’я є таке довготривале перебування кулі в легені?
– Була можливість вилучити кулю ще в реанімації. Але тоді б довелося видалити частину травмованої розірваної легені. Тому за порадою головного торакального хірурга Одеської області вирішили, що вона має загоїтися, має минути травматична пневмонія, розсмоктатися вода в легені, і не раніше, ніж за 4-5 тижнів після поранення, вже можна говорити про дату операції з вилучення кулі. Також треба набратися сил перед цією операцію та покращити стан здоров’я. Це буде ще один великий стрес для організму. Тому найближчими днями я робитиму комп’ютерну томографію, і лікар скаже, чи можна вже планувати операцію. Але ми паралельно готуємося до операції, перекладаємо медичні документи і плануємо давати запити в різні клініки за кордоном.
– Оперуватися за кордоном ви будете, бо не довіряєте українським правоохоронцям? Що, на вашу думку, може статися з кулею, і чому вона настільки важлива для слідства?
– Нам важливо, щоб кулю не підмінили. Якщо оперуватися в Україні, то є вірогідність, що кулю можуть підмінити, комусь віддадуть чи вона кудись зникне. І на цьому все. За кордоном, як ми припускаємо, на місці її опише представник якоїсь міжнародної місії, повноваження якої погодять з українськими правоохоронцями. І вже з описом її передадуть представникам правоохоронних органів України. Тобто головна ціль – унеможливити в майбутньому її підміну з метою вийти чітко на версію, що постріл був здійснений саме з того пістолета, який вилучили слідчі в одного з підозрюваних, як імовірне знаряддя вбивства. Ми хочемо покарати дійсно винних. Також ми не плануємо публічно озвучити, де і коли буде проведена операція, бо загроза моєму життю залишається.
– А попередньо, за даними комп’ютерної томографії, неможливо встановити приблизний калібр кулі, щоб хоча б розуміти, чи постріл був з револьвера, про що нині кажуть слідчі, чи з гвинтівки?
– Розміри на фотознімку дуже приблизні. До речі, слідчі навіть не цікавилися в мене знімками кулі всередині. Їх ніхто не бачив, крім мене самого, лікарів та моєї родини. Але, ймовірно, ці знімки неінформативні. Цими фото цікавилися лише мої друзі, у яких був дуже специфічний етап у житті, і вони дещо розбираються в тематиці. Вони уважно розглядали знімки, вивчали, щоб проаналізувати траєкторію руху кулі, і припустити, з якої відстані і під яким кутом у мене стріляли.
– Проаналізувавши фото, ваші друзі мають якісь міркування, звідки стріляли і з чого? Це збігається з версією слідства?
– Ні, не збігається. Бо слідство розглядає версію, що в мене стріляли з револьвера, тобто з відносно близької відстані – чи то впритул, чи то з авто, яке проїжджало майже поруч зі мною. Друзі припускають, що все-таки постріл був зроблений здалека з гвинтівки з глушником. Оскільки куля зачепила біцепс руки, яка мала чітке положення, бо я в ній ніс кавун, можна припустити, з якої саме сторони був зроблений постріл. Мої друзі припускають, що стріляли з авто, припаркованого біля супермаркету “Обжора”. Якраз із нього я перед тим вийшов і йшов додому. Але, наголошую, що це лише припущення моїх друзів. Олег Михайлик припускає, що постріл міг бути здійснений з авто, припаркованого біля магазину “Обжора”.
– Чи бачили ви чи ваш адвокат відео з камер спостереження з того місця, з якого, за припущенням ваших друзів, у вас могли стріляти?
– Мій адвокат написав запит, і йому показали відео, яке є в матеріалах справи, але лише з однієї відеокамери. Припускаю, що це відео зняте з камери, яка встановлена майже навпроти мого двору біля воріт готелю “Женева”. Але це дуже далеко від місця, де мене підстрелили, – десь 40-50 метрів. Мій адвокат на відео, яке йому надали слідчі, жодних деталей не побачив, навіть мого силуету. Він лише почув якийсь звук, схожий на постріл, але то міг бути звук хлопка дверей на воротах чи звук від авто. Я як спеціаліст із встановлення камер спостереження, це моя основна робота, маю великі сумніви, що можна з такої відстані на відео щось побачити. Тим паче в темний час доби. Хіба якісь силуети людей. Навіть колір авто в темряві неможливо визначити.
– Ви або ваші колеги моніторили, чи є ще поблизу місця злочину відеокамери?
– Камери ще є. Багато. Там дуже жваве перехрестя. Але я не знаю, чи в поліції є це відео. Було б логічно одразу після злочину вилучити відео з усіх можливих камер поблизу цього місця – починаючи з супермаркету “Обжора” і закінчуючи камерами, встановленими на розі, на самому перехресті, біля обласного управління поліції та вздовж усієї будівлі обласної поліції. Доступ до цього відео мають лише правоохоронці. Але в мене є великі сумніви, що це хтось робив. Якщо припустити, що постріл був здійснений з авто, припаркованого біля “Обжори”, то відео звідти було б ключовим для слідства. Але ця версія, що постріл був вчинений здалеку, спочатку слідством навіть не розглядалася. І не знаю, чи розглядається зараз, бо основна версія – це постріл з револьвера з авто майже впритул. Але так чи інакше авто мало проїхати перехрестя, тому відео з інших камер важливе.
Ймовірно, така версія в слідства з’явилася саме після вилучення револьвера в квартирі коханки одного з підозрюваних. Хоча ця жінка стверджує, що пістолет їй взагалі підкинули. Те, що стріляли саме з револьвера, слідчі підтверджують ніби і тим, що на місці не знайшли гільзу. Адже револьвер не відкидає гільзу, вона залишається в барабані. Тому вилучена з мене куля буде вкрай важливою у встановленні виду зброї.
– Вилучений револьвер і сигнали мобільних телефонів, зафіксовані поблизу місця злочину, – це нині основні докази в слідства щодо трьох затриманих?
– Так. Це те, що я знаю. Але нещодавно прочитав у ЗМІ, що нібито ще знайдені сліди пороху в авто і на одязі одного з підозрюваних.
– Ваш колега-активіст з Одеси Сергій Стерненко вказує, що спочатку поліція заявляла, що стріляли в Михайлика з револьвера системи Наган калібру 5,6 мм, але в підозрюваних вилучили пістолет Вальтер калібру 7.65. А проаналізувавши відео з місцезнаходженням арештованих перед замахом на вас і після, він говорить про велику ймовірність наявності алібі підозрюваних. Ви схильні вірити в це алібі?
– Я з адвокатом вирішив не давати оцінку деталям слідства, щоб не заважати. Але в мене є великі сумніви в причетності арештованих до замаху на мене. Бо дуже багато нестиковок і багато питань. Наприклад, що слідчі одразу так легко визначили калібр кулі, поки вона в мені, при тому не виявивши на місці злочину гільзи. Так само мені важко зрозуміти, навіщо цим людям було мене вбивати? Це робота професійного кілера. А ці особи, аналізуючи їхню попередню кримінальну діяльність, не дуже схожі на найманих кілерів. Вони начебто грабують квартири, машини, “чистять” у людей барсетки. І найголовніше запитання – хто замовник? Але я навіть не бачу натяку від слідства, хто це може бути.
– Якщо припустити, що арештовані – це не ті особи, які у вас стріляли, на вашу думку, для чого їх затримали у вашій справі: щоб погасити резонанс чи для того, щоб приховати справжніх нападників? Тобто це непрофесійність чи свідомий саботаж?
– Це дуже схожа історія, яка була з затриманням першого підозрюваного в замаху на Катерину Гандзюк. По-перше, дійсно могли затримати, щоб загасити шалений розголос через замах на мене. А по-друге, можливо, що приховують замовника. Затримані й арештовані виглядають дуже зручними, бо в них є кримінальне минуле, їх жалити ніхто не буде, вони не громадяни України, і вони в цей час були неподалік.
– А родичі підозрюваних не зв’язувалися з вами з пропозицією разом шукати справжніх вбивць?
– Зі мною ні, і я намагаюся зараз більше займатися відновленням здоров’я, а не паралельним слідством. Але юрист, який представляє підозрюваних у суді, розмовляв з моїм адвокатом і висловив зі свого боку всіляку підтримку в готовності допомагати в пошуку справжніх вбивць.
