“Слідство не виключає версію замовного політичного вбивства, замовлення на яке поступило з Росії”, – це сказав профільний міністр Арсен Аваков, коментуючи “справу Шеремета”. А це слова генпрокурора Юрія Луценка: “Ми не виключаємо версію дестабілізації ситуації в центрі столиці”. Голова СБУ Василь Грицак, коментуючи резонансний злочин, висловився наступним чином: “Це може бути нижньою ланкою якоїсь більш великої гри”. Очільники СБУ, МВС та ГПУ майже одразу після вбивства Павла Шеремета синхронно заявили про російський слід, але понад за два роки розслідування ця версія не підтвердилася.
20 липня 2016 року на розі вулиць Богдана Хмельницького та Івана Франка, у середмісті столиці вбили журналіста Павла Шеремета. Вибухнула автівка, за кермом якої він їхав. Тоді розслідування справи під свій контроль взяли чи не всі високопосадовці. Втім імена замовників, виконавців ймовірних спільників до сьогодні невідомі. Більше того, матеріали справи засекретили, а останній звіт по ній був озвучений ще у лютому (!) минулого року. Колеги загиблого переконані, що після гучних заяв про “російський слід” версії слідчих автоматично відійшли на другий план. Експерти переконані, що в гонитві за піаром високопоставлені чиновники, самі того не відаючи, завели слідство у глухий кут. Хоча в генпрокуратурі й запевняють: опитали десятки людей, провели більш як 20 експертиз, підозру нікому так і не оголосили.
В день вбивства Шеремета інтернет облетіли кадри як молодий чоловік намагається надати журналісту першу допомогу і витягти його з задимленої автівки. Він- Олександр Ротань, співробітник ресторану, який знаходиться неподалік від місця, де сталася ця шокуюча трагедія. Сьогодні “Голос-Інфо” говорить з Олександром, аби встановити деталі останніх хвилин життя відомого журналіста. Та й взагалі, про таких людей потрібно говорити якомога частіше, тему в жодному разі не слід замовчувати, бо ситуація в країні наразі дуже “вибухонебезпечна”, а професія журналіста є… в зоні великого ризику.
Олександре, нещодавно була дата, коли рівно два роки тому вбили Павла Шеремета. Чи змінилося після цього ваше життя, хтось вам щось говорив або що?
В принципі нічого не змінилося. Єдине, що в перші дні друзі та знайомі телефонували і цікавилися як я себе почуваю і чим можна допомогти. Це було приємно.
Я дивилася відеозапис, де ви фактично розігнали людей, які стояли і знімали на гаджети задимлене авто і почали діставати Павла з машини.
Тоді я був після двох змін, але абсолютно не думав про втому. Для мене головним було врятувати людину.
Розкажіть трішки про себе.
Ну… я звичайний хлопець з невеликого міста Сміла Черкаської області, закінчив училище з червоним дипломом, потім відслужив в армії, далі навчався заочно в Національній академії статистики, обліку та аудиту… А взагалі, я хотів би повернутися до того дня. Я тоді нікого не розганяв, як ви кажете. Просто всі стояли і ніхто не вживав жодних заходів, хоча автомобіль міг спалахнути будь-якої миті. Я бачив місце займання безпосередньо під людиною. Розумів, що в першу чергу потрібно загасити полум’я.
Не боялися за власне життя?
Я розумів, що небезпека існує, що в будь-який момент може рвонути, але в той момент думав лише про те, що в будь-якому разі потрібно принаймні спробувати допомогти. Особисто я не можу стояти і дивитися, як людина вмирає просто на очах. Якби ми його тоді не витягли, він би просто згорів у машині.
Як ви віднеслися до критики, до того, що…
Що я неправильно витягував, що якби мене б так смикали, я теж помер би, так? Я до цієї критики віднісся спокійно. А як інакше? Люди є різні, думки у них теж різні. Нехай би ці люди на собі показали б, як в тій ситуації потрібно було діяти, ось і все. Але повторюю: зі всіх людей, що там стояли я не бачив хоч якихось дій. Поряд не було нікого, щоб мені підказати, як варто діяти, тому я робив усе, як відчував сам. Я наполовину заліз в автівку, щоб звільнити ноги і потім кричав, щоб хоча б допомогли витягти. Дуже сумно, що у нас люди байдужі. Звісно, це стосується не всіх, але тоді було саме так…
А як гадаєте, чому жодних дій, коли кожна хвилина була на вагу золота?
Я теж багато думав з цього приводу… ну такий у нас народ. Особисто я знаю багато хлопців, які вчинили б так як я, але річ у тім, що в той момент їх там не було. А люди… може хтось боявся, хтось просто свідомо бездіяв.
Скажіть, чи зв’язувалися з вами правоохоронці?
Тоді зразу приїхали патрульні, але вони якось… не знаю, не зреагували на мій погляд так, як потрібно було б в тій ситуації.
Патрульні — це зрозуміло, а, можливо, викликали згодом на допит?
На допит викликали. Запитували, де був, що робив і так далі. Одним словом, задавали стандартний набір запитань. Я відверто розповів, що і як відбувалося в той день.
Ви бачили, що ось воно — є життя і за кілька хвилин його немає. Ви щось для себе переусвідомили після цього?
В мене до останнього залишалася надія. Я чомусь був переконаний, що все буде добре і він виживе. Коли я підбіг і побачив, що людина дихає, щось намагається сказати, реагує… я до останнього сподівався, що він буде жити. Власне тому я так стрімко намагався його витягти, щоб до приїзду “швидкої” він не був заблокований в автомобілі. Вже навіть коли витягли, я розірвав рубашку, щоб лікарям було легше робити якісь маніпуляції, хоча в нього на тулубі пошкоджень жодних не було. Тільки кінцівки… були відкриті переломи.
А коли ви дізналися, хто це, що відчули?
Десь хвилин через 20 всі почали говорити, що це Шеремет. Чесно скажу, що до цього я не знав цієї людини. Потім спілкувався з його родичами, друзями. Вони приїжджали і дякували за те, що я намагався хоч щось зробити в тій ситуації. Це було приємно, але… дуже і дуже прикро, що все закінчилося так трагічно.
P.S
В оригіналі розмова відбувалася на російській мові
