Скандал минув — осад залишився. В політичних та експертних колах все ще жваво обговорюють демарш пропрезидентської партії. Нагадаємо, представники БПП залишилися сесійну залу в знак протесту за провальне голосування по оновленому складу Центрвиборчкому. Попри це, депутати з інших фракцій провели кілька результативних голосувань і без голосів “порошенківців”, чим продемонстрували: законотворчий віз не припинить свій рух. Після цих перипетій деякі парламентарі жартували, мовляв у Верховній Раді створилася коаліція БПП (без Петра Порошенка). Чи справді незабаром коаліційна конфігурація може серйозно змінитися? Про це “Голос-Інфо” говорить з відомим громадським діячем, колишнім нардепом Олесем Донієм.
Чи можна вважати, що нещодавній демарш БПП є свідченням фактичного розпаду правлячої більшості, юридичний статус якої й без того викликає масу запитань?
Я б не робив швидкісних підсумків щодо відомого голосування без участі БПП. Хоча справді це перший факт, що важелі впливу на абсолютно контрольовану парламентську більшість у Порошенка відібрали.
Очевидно, що є дві тенденції. Перша тенденція прослідковується в ході останніх трьох років — тенденція на політичну, фінансову і медійну монополізацію в руках Порошенка. Це робиться достатньо вдало. Одним з елементів цієї тенденції — бажання Порошенка взяти під контроль над Верховною Радою, хоча формально в жодні повноваження президента це не входить. Тим не менше, у президента є дуже багато повноважень, які не прописані в Конституції. Також, задля збільшення своїх повноважень, він одну із своїх церемоніальних функцій про подачу від усіх фракцій до складу ЦВК використав з метою посилення власних політичних позицій і взяття Центрвиборчкому під свій контроль. І ця тенденція простежується в дуже багатьох параметрах.
А друга тенденція, це ви про що саме?
А ця тенденція помічена лише нещодавно, вона пов’язана з виборами і тим, що позиції Порошенка, про що свідчить соціологія, суттєво похитнулися. Судячи з усього, свіжа соціологія вплинула на те, що президент збільшить кількість альтернативних кандидатів, з тим, щоб посилити власні сили. До речі, свого часу Віктор Янукович теж робив ставку на цей прийом. Тим не менше, в 20-х числах лютого 2014 року він отримав вотум недовіри. І що показово: частину голосів за позбавлення його повноважень надали представники його попередньої більшості. В теорії така перспектива є й у Порошенка. Але це нещодавнє голосування без участі голосів БПП, це лише натяк президенту, який використовується як козир при різноманітних політичних торгах. Ні про яку “ширку” мова не йде, адже якщо проаналізувати хто й як голосував, то реальна опозиція до президента — це лише “Батьківщина” та “Самопоміч”. Решта знаходяться в ситуативних союзах з Порошенком: або більш близьких (“Народний Фронт”), або підкилимних (“Опозиційний блок”, “Відродження” “Воля народу”).
Ще один важливий момент. Влада України почала масовану інформаційну атаку щодо необхідності постачання української води російським окупантам в Криму…. Ну, звісно, «ніяких таємних домовленостей між Путіним і Порошенком не існує», так?
Наскільки, на ваш погляд, щирі парламентські соратники президента в питанні оновлення ЦВК, чи це, як вважає чимало експертів, була просто гра на публіку?
Нового Центрвиборчкому не має з двох обставин. Перша — абсолютне гниття українського політичного класу. Якщо сили, що прийшли до влади на Майдані і буцімто хотіли оновлення влади, не підіймали і не вирішували питання ЦВК вони цього не робили усі ці роки? В цьому контексті не слід забувати, що є Охендовський, який був одним з елементів системи Януковича, а потім став таким елементом в системі Порошенка.
Ну, так, адже Петро Олексійович нагородив його вищою державною нагородою…
Так, цей факт також свідчить про те, що він для Порошенка “свій”. Це приблизно як коли за часів Ющенка нагороджували Ківалова.
В цьому плані жодних ілюзій щодо співпраці чинної влади з попередньою не має і бути не може в принципі.
А коли я кажу про гниття політичного класу, я маю на увазі і те, що коли кнопкодавили регіонали — це було погано, коли це ж саме робить чинна влада — все нормально. Як це назвати? Абсолютний цинізм, подвійні стандарти. На жаль, до цього звикли люди, вони мовчки все “ковтають”, вважаючи це нормою поведінки. Тому гниття політичного класу призводить до гниття суспільства, бо риба гниє з голови. Це — одна проблема. Тому нам вкрай необхідна світоглядна реформація.
Друга проблема— монополізація влади. Нагадаю, що в українському законодавстві чітко прописані церемоніальні обов’язки президента під час процедури призначення членів ЦВК. Всі фракції мають подати своїх кандидатів та затвердити їх. Для чого з’явилася законодавча функція їх переобрання та подання з боку президента? А для того, щоб унеможливити узурпацію більшості ВР і нехтувати правами меншості. Теоретично, та сила, яка має в активі 226 голосів, може не зважати на маленькі фракції.
До речі, в період правління одіозного режиму Януковича тодішній опозиції була надана паритетна кількість керівництва в Комітетах парламенту. А ця буцімто демократична влада абсолютно розтоптує в тому числі цю ідею демократії. І ще раз підкреслюю: робить це не лише Порошенко, а й увесь політичний клас.
Що ми маємо на виході з “серіалом” про ЦВК? Нагадаю, що перші пропозиції депутатських фракцій про призначення членів Центрвиборчкому Порошенко відмовився переподавати. Тобто наявність, наприклад, Охендовського, те що він лишається членом ЦВК, не завадило президенту давати йому нагороду. А те, що якісь фракції вносили “неправильні” кандидатури, стало приводом для Порошенка не переподавати ці кандидатури. Саме тому фактично на кілька років затягнувся цей процес.
Дехто вважає, що те, що ця епопея триває так довго, пов’язано з тим, що “Народний Фронт” через вкрай низькі рейтинги, відмовляється голосувати за нових членів ЦВК. Ваша думка з цього приводу?
Ні, ні, я ж вам про що розповідаю? Що ще понад рік тому Порошенко, абсолютно виходячи за межі своїх повноважень, відмовився подавати кандидатури, запропоновані фракціями. Тепер же президент і підконтрольна йому фракція здійснили інший кульбіт. Для того щоб унеможливити пропорційне представництво в ЦВК, вони подали від БПП більше кандидатур. Така лінія поведінка викликала підозри частини фракцій, наприклад “Самопомочі”. Вони побоювалися, що викинуть саме їхню кандидатуру пана Радченка. “Опозиційний блок” взагалі опинився в ситуації, коли його кандидатів не має. Так що очевидно, що будуть проблеми з Венеційською комісією, яка вимагала пропорційності репрезентації в ЦВК. Тобто ми є свідками маніпулятивних ігрищ, мета яких — монополізація Порошенком цієї гілки влади.
Для чого йому потрібен такий інструмент як ЦВК? Ми не можемо стверджувати, можемо лише підозрювати, що ЦВК йому потрібна для фальсифікацій при його балотуванні на виборах.
Нещодавно Юлія Тимошенко зробила досить гучну заяву, зауваживши, що на Банковій розглядають план введення військового стану задля від термінування дати президентських виборів. Як ви гадаєте, це реалістичний сценарій чи щось з області фантастики?
А що тут гучного? Гучною є хіба що реакція “порохоботів”, які під копірку почали писати, що це російська агітка. Експерти вже давно розглядали один з таких варіантів про те, що одним зі сценаріїв влади може бути (якщо вони зрозуміють, що не зможуть вивести Юрія Бойка як спаррінг — партнера Петра Порошенка у другий тур) — успішне відбиття якоїсь атаки. Під Маріуполем, чи десь ще на Донбасі. Мета — різко підняти рейтинг Порошенка. Дуже не хотілося б, щоб хтось у владі переконував Порошенка, що цей прикрий сценарій є для нього оптимальним.
На жаль цей сценарій реалістичний, але хочеться вірити, що навіть шляхом електоральної самопожертви, вдасться його унеможливити.
Чи можливі дочасні парламентські вибори, про які так багато говорять?
Складно сказати, адже у нас абсолютно президентська модель правління і все вирішує одна людина.
Де-факто, так, але не де-юре.
Не згоден. Подивіться, скільки у нас в Конституції за останні три роки збільшено повноважень президента. Окрім Білорусі таких повноважень не має в жодній країні Європи. І врівноважує це все лише низький рейтинг президента, який дозволяє частині політикуму (а в перспективі, можливо і бізнесу) шукати альтернативи, а не єдиний центр впливу.
