Рано чи пізно мала накопичитися критична маса запиту суспільства «антитерористична операція не може тривати роками, назвіть війну війною». Але суспільство керується в цьому радше гуманітарним поривом, відчуттям справедливості й архетипним мисленням – воно просто не знає, як діяти в цих обставинах, а повернутися до досвіду предків заважає термінологічна плутанина. Однак навряд чи рішення перейменувати АТО на ООС продиктоване тиском суспільства. На це є більш вагомі причини.
Що АТО, що ООС… Чи ні?
Насправді більшість тих, хто вимагав введення військового стану, хотіли б і надалі жити в соціальній країні, не поступаючись своїм правом приватної власності та соціальними гарантіями. Мало хто був готовий перестати отримувати субсидію чи виплати на дитину, піти працювати на військовий завод або віддати своє авто, яке, виявляється, також підлягає мобілізації. Тому більшість мирилася з тим, що терміном «АТО» називається те, що аж ніяк не є антитерористичною операцією. Не будеш же говорити «збройний конфлікт, котрий має ознаки як міжнародного, так і неміжнародного, на сході України». Це коректно, але технічно не дуже виконувано.
Утім, головний недолік підходу «АТО, а не війна» – те, що в такому разі відшкодування всім потерпілим унаслідок бойових дій і матеріальних, і моральних збитків лягає на плечі держави Україна, а не агресора. Тобто платників податків. Тобто нас із вами. У суді вже навіть почали з’являтися прецеденти. Наприклад, Печерський суд зобов’язав державу відшкодувати подружжю переселенців із Водяного Донецької області вартість їхнього зруйнованого будинку неподалік того самого аеропорту – 6 млн 705 тис. грн 61 коп., плюс по 10 тис. грн кожному – за моральну шкоду. Наскільки ці цифри адекватні, важко сказати. І важко уявити, що почнеться, якщо всі переселенці, які втратили в зоні бойових дій житло та майно, наслідують цей приклад.
Але менше з тим. Рано чи пізно – як мінімум напередодні нових виборів – влада мала вибити в опонентів аргумент «ви обіцяли закінчити АТО за лічені години, а триває це все вже чотири роки». Отже, АТО тепер нема – є ООС (хоча деякі експерти вважають, що ці дві операції проходять паралельно). Насправді якихось разючих змін це не принесло: ООС усе одно не є війною як мінімум тому, що не було її формального оголошення, котре автоматично розриває дипломатичні стосунки між країнами. Військові на «нулі» взагалі нічого не помітять. Але заявлений формат ООС багато в чому розв’язує руки військовим. І водночас дає можливість потрапити однією «п’ятою точкою» на два ярмарки.
Наприклад, головна відповідальність за перебіг ООС лягає на плечі командувача Об’єднаних сил генерала Сергія Наєва, при цьому всі успіхи може (і має право!) приписати собі Верховний головнокомандувач ЗСУ – не будемо зайвий раз називати його прізвище. Крім того, закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях» дає можливість ввести військовий стан де-факто, зберігаючи мирний де-юре (це антиконституційно, але навряд чи багато хто візьметься доводити це в суді).
Закон: війна… без війни
Текст зазначеного закону містить багато важливих положень. Наприклад: «Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав». Або: «Діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв’язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи». Або: «Відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права». Тепер залишилося лише довести, що ці збитки завдано саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації… І стягнути відшкодування з самої Російської Федерації. Але це вже інша історія.
Стаття 12 цього закону перераховує всі обмеження, взагалі-то немислимі в мирному житті. Наприклад, в’їзд/виїзд осіб та переміщення товарів на тимчасово окуповані території і з них у Донецькій та Луганській областях здійснюються через контрольні пункти в’їзду-виїзду. Командувач об’єднаних сил «у разі реальної загрози життю та здоров’ю осіб, які перетинають лінію розмежування», має право обмежити в’їзд цих осіб на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей на період існування цієї загрози. Як і перебування в районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях осіб, не залучених до проведення таких заходів. Повноваження дозволяють наказувати що посадовцям, що пересічним громадянам.
Крім того, «з метою забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави під час відсічі збройної агресії у зонах безпеки, прилеглих до району бойових дій», військовослужбовці та інші «залучені до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях», отримали дуже багато прав. Вони можуть застосовувати «у разі крайньої необхідності» зброю і спеціальні засоби до правопорушників. Можуть перевіряти документи, що посвідчують особу, а в разі відсутності документів – затримувати людину для встановлення особи. Здійснювати особистий огляд громадян, огляд транспортних засобів та речей. І взагалі затримувати і передавати в поліцію. Вони мають право обмежувати або забороняти рух транспортних засобів і пішоходів на вулицях та дорогах або не допускати транспортні засоби і громадян на окремі ділянки місцевості та об’єкти чи, навпаки, виводити звідти громадян і відбуксировувати транспортні засоби. Навіть проникати на будь-яку територію та використовувати зі службовою метою засоби зв’язку і транспортні засоби, у тому числі спеціальні, що належать громадянам (за їхньою згодою), підприємствам, установам та організаціям – це не поширюється лише на транспортні засоби дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав та міжнародних організацій. Тобто фактично тепер військові отримали «зелене світло» на будь-яку дію – аби лиш результат був.
Правда, про результат говорити рано: якщо у нас антитерористична операція може тривати роками і закінчитися не знищенням терористів, як будь-яка інша антитерористична операція, а переходом збройного протистояння на новий рівень, то чого вже чекати від Операції об’єднаних сил? Та все-таки ООС є кроком уперед порівняно з АТО. Може, запізнілим і половинчастим, але все-таки ми не просто «лягли і лежимо в бік своєї мети». Тому продовжуємо робити свою роботу – і нехай наші військові роблять свою.
