Ян Орловський облаштував резиденцію на крутому схилі. Паркові алеї вели до водоспаду, “грецьких руїн”, ставків з бутафорним млином. Будівлю прирівнювали до французьких зразків архітектури класицизму, а нині це один із найкраще збережених палаців в Україні.
Фундатор резиденції у Маліївцях – селі неподалік Дунаївців Хмельницької області – жив у непростий час, коли його батьківщина Річ Посполита втратила незалежність.
Кар’єру політика Ян Орловський почав у Сеймі, де у складі комісій розглядав майнові справи Потоцьких, Любомирських та інших представників істеблішменту.
Згодом шляхтича обрали депутатом від подільського воєводства. Згідно з даними дослідника Сергія Котелка, друзями пана Орловського стали перші державні особи, він брав участь у зустрічі короля Станіслава Августа та імператриці Катерини ІІ.
“Останній ловчий”
Яна Онуфрія призначили Ловчим великим коронним Речі Посполитої – країни, що припинила існування невдовзі. Ще до призначення він купив Маліївці, спокусившись, напевне, місцевим ландшафтом: скелястий яр з деревами, річка Ушка з притоками у низовині. За три роки він спорудив тут палац.
Риси класицизму – благородна простота, спокійна велич та плавна гармонійність контурів, що були архітектурним трендом Європи 18 століття, сповна відображені у будівлі. Це й не дивно. Ян Орловський близько спілкувався з польським королем, тому палац міг спроектувати хтось із його зодчих.
Родинні перекази свідчать про Доменіко Мерліні, який не лише проводив реконструкції у столиці, але й виконував замовлення у регіонах. Згідно з іншою гіпотезою, Малієвецький палац задумав Якуб Кубіцький, якому приписують палац польського короля в українському Каневі.
Прямокутна будівля за рахунок зміни висоти мала два поверхи з північного боку і три – з південного.
Під’їзд облаштували з півночі: до двору з круглим газоном та квітниками вели тополева і грабова алеї. Неподалік посадили сосни та ялини різних видів, тую західну, модрину європейську, бук лісовий.
Кінні екіпажі зупинялися біля центрального виступу з колонами і трикутним зверху фронтоном з родинним гербом “Любич”.
На фронтонах бічних виступів, окрім дати спорудження 1788 року, значилася монограма фундатора – J.O. (з польської – Jan Onufry).
Фрески, картини та ліпнина
Знайомство гостей з палацом починалося з архітектурних фресок на стінах вестибюлю. Звідси двоє маленьких дверей вели вниз до каплиці, що певний час виконувала функції філії костелу. Сюди також був вхід з південного боку палацу через бронзові двері.
Праворуч від вестибюлю запланували їдальню. Її стіни також прикрашали фрески: напроти вікон – панорама Неаполя з димлячим Везувієм, а на бічних стінах – романтичні пейзажі. З меблів у їдальні були лише стіл та стільці.
Кімнату ліворуч вестибюлю останній власник палацу Ксаверій Францішек Орловський облаштував під кабінет. Тут стояли книжні шафи з червоного дерева, а кілька картин польських художників, зокрема Генрiка Семiрадського, Яна Матейки, Юзефа Брандта, складали невелику галерею.
Художні портрети прикрашали стіни інших кімнат. Це були зображення представників родини, а також відомих постатей, зокрема портрет короля Станіслава Августа. Цінним раритетом палацової збірки стала картина в позолоченій бароковій оправі “Святе сімейство”. Припускають, що її написав художник Рафаель Санті.
Найбільшу кімнату палацу – двоповерхову бальну залу – запроектували симетрично до вестибюлю. Її стіни зверху прикрашала ліпнина із рослинними елементами, а знизу – фрески на античну тему. На стелі по центру великої розетки кріпилася люстра з кришталевими підвісками.
Із бальної зали гості виходили на балкон з видом на парк, алеї, ставки та водоспад.
Колекції архієпископа
Бібліотека Малієвецького палацу нараховувала близько 10 тисяч книг. Збірка включала неопубліковані краєзнавчі рукописи, кореспонденцію пап з королями.
Її успадкувала Роза Красицька, – дружина сина Яна Орловського – донька племінника верховного архієпископа Польщі Ігнація Красицького. Відомий в польській літературі поет, згідно із сімейною легендою, написав частину дитячих казок у кабінеті палацу. Він залишив тут колекцію медалей, монет відчеканених на іспанському півострові та в античній Греції.
У палаці також зберігався антикварний посуд, порцеляна, зокрема вироблена на корецькій мануфактурі.
Частину цінностей врятував Ксаверій Орловський. На початку Першої Світової війни він депонував в Одеському банку 60 картин, які вивіз до Марселю у 1917 році. Проте, як зазначає у спогадах його син Карл-Стефан, батькові повернули лише два із тринадцяти ящиків срібла, не вистачало чотирьох тисяч книг, зникла нумізматична колекція.
Малієвецький парк: штучний млин, “грецькі руїни” та діючий фонтан
Навколо палацу був парк у формі кленового листка. Найімовірніше його заклав Діонісій Міклер, який створив для Орловських парк у Северинівці, про “англійського паркобудівничого” згадує і Ксаверій Орловський.
По крутому схилу доріжки засаджені групами ясенів, яворин, платанів, дубів петляли поруч грецьких ваз, кованих лавочок.
В низовині яру між ставками облаштували греблю з декоративним млином “А ля Тріанон” та штучним водоспадом з двоповерховим гротом. Тут же оздобили природні джерела. Одне з них – голова лева над басейном – діє донині.
В парку була пташарня. Пізніше на її місці будували, однак не закінчили мисливський павільйон у класицистичному, – відповідно до палацового, стилі. Недобудову назвали “Грецькі руїни”.
На північ від парадного входу палацу за двометровим кам’яним парканом росли дерева фруктового саду. Посередині встановили теплицю, де вирощували лимони, пальми та інші екзотичні дерева.
Далі за садом у вигляді бойової замкової вежі із зубцями зверху спорудили водонапірну башту, що обслуговувала будинки палацового комплексу.
Санаторій, що врятував резиденцію Орловських
Ксаверій Орловський залишив палац та виїхав за кордон. Подробиці невідомо, крім того, що потім він працював польським послом у Бразилії, Уругваї, Чилі, а пізніше – Іспанії.
Малієвецький палац грабували і напевне, зруйнували б, якби не місцевий лікар Селецький. Згідно з легендою, його дружина була родичкою радянського високопосадовця Валер’яна Куйбишева.
Можливо тому в 1922 році у приміщенні палацу почала працювати лікарня, а пізніше – дитячий санаторій з лікування туберкульозу кісток. Принаймні місцеві краєзнавці вважають, що резиденція королівського ловчого зберегла вигляд саме завдяки медичним закладам.
