Учора на базі 169 Навчального центру Сухопутних військ ЗС України «Десна» для представників ЗМІ було проведено демонстраційне заняття щодо організації роботи підрозділів медичної евакуації. Для журналістів зібрали всі основні одиниці евакуаційної техніки: МТ-ЛБС (малий тягач легкого бронювання санітарний) та три одиниці автосанітарної техніки, яка використовується вже на наступному етапі евакуації (УАЗ санітарний, також знаний як «буханка», та два «Богдани-2251» – до внесення змін та після оновлення).
Є три стабілізаційні точки: місце поранення (тут надають пакет медичних послуг згідно з протоколом), лікарсько-сестринська бригада (зона підсилення) та цивільна лікарня – відстань коливається від 2 до 20 км. На ЛСБ його стабілізують, роблять оперативне втручання і передають на ВМГ. Як правило, з першої зони поранених евакуюють за допомогою броньованої техніки, з другої – якщо пацієнт стабільний, то автомобілем класу А, а якщо нестабільний – В і С. Утім, останніх журналістам не показали.
МТ-ЛБС
Це бойова машина МТ-ЛБ, яка використовується в санітарних цілях. Стандартна МТ-ЛБ має на борту кулемет, але за Женевською конвенцією медична техніка не може мати озброєння на борту, бо щойно з’явиться озброєння, вона автоматично потрапляє до лав комбатантів.
«Є техніка, яка служить для евакуації поранених із переднього краю, та техніка, яка після цього використовується для перевезення від стабілізаційного пункту до найближчого лікувального закладу, а також між лікувальними закладами, – пояснила молодший сержант Юлія Равічева, інструктор навчального взводу 205 навчального закладу. – Ми евакуюємо пораненого безпосередньо з місця бою, можливо, навіть під обстрілом, тому тут необхідна броня». Звісно, вона не захищає від протитанкового снаряду, кумулятивного заряду чи прямого пострілу зброї великого калібру. Але осколки від розривів мін поблизу або влучання по дотичній така броня, звичайно, витримає. Але слід враховувати, що пораненого МТ-ЛБС собою не закриває, навпаки, вона має заїхати в захищене місце: під обстрілом надається первинна допомога, потім пораненого евакуюють своїми силами на умовно безпечною ділянку, де надають розширення допомогу, і саме туди під’їжджає МТ-ЛБС. «Вона умовно безпечна, але саме умовно, тому що обстріли снарядами можуть бути будь-де, це ж передова, – говорить Олександр Стерліков, представник центру тактичної медицини, координатор 205 навчального центру. – Завдання підрозділу – витягти свого пораненого туди, де МТ-ЛБС не будуть обстрілювати».
Ця машина низька і має дуже високу прохідність – навіть вищу, ніж у танка. По трасі розвиває швидкість 60-70 км, по перетятій місцевості не набагато повільніше, якщо нема болота. Машина досить рухлива, маневрена і для цього етапу евакуації виконує всі свої функції. Для виконання поставленого завдання вона підходить ідеально.
Утім, трапляється, що вивозять поранених і на звичайних БМП, не чекаючи 10-15 хвилин, доки приїде МТ-ЛБС, бо ці хвилини можуть бути вирішальними.
Екіпаж МТ-ЛБС – 3-4 людини: водій або водій та помічник, медик (санітар) чи навіть два. Для поранених МТ-ЛБС має 8 сидячих місць або 4 лежачих. Вона має дві ноші на нижньому ярусі та дві на верхньому.
МТ-ЛБС у ЗСУ є в достатній кількості, аби організувати евакуацію з переднього краю.
«Богдани»
«Богдани» – це санітарні автомобілі класу А, тобто це не мобільна палата – вони призначені лише для перевезення пацієнтів у стабільному стані між рівнем лікарсько-сестринської бригади підсилення військового мобільного шпиталю або ВМКЦ. аби стабілізований пацієнт був доставлений, достатньо медичного рюкзака. «Ми працюємо з тими, хто безпосередньо надає медичну допомогу на цьому санітарному автомобілі, тому всі зміни, котрі було внесено, – це подача наших автосанітарних рот, де вони стоять на оснащенні, та рівня медичного пункту батальйонів і дивізій, – повідомив Віктор Писанко, начальник лікувально-евакуаційного управління. – Наразі на оснащенні ЗСУ перебуває 201 автомобіль “Богдан-2251”: 100 – 2017 року, 101 – 2018, – Цей зразок перебуває на підконтрольній експлуатації, тому буде доопрацьовуватися». Що ж змінилося з урахуванням побажань клієнта?
Кріплення самого кунгу. З’явилося додаткове кріплення самого медичного корпусу до рами.
Кількість лежачих місць. У зразка 2017 р. їх 4, у зразка 2018 – 3. «Це пов’язано з тим, що надання медичної допомоги потребує простору, оснащення, освітлення тощо, – пояснив Віктор Писанко. – Тому працювати з 4 пацієнтами було проблематично».
Переговорний пристрій. Під час надання медичної допомоги у медиків виникає потреба живого спілкування з водієм. А просто говорити через перегородку не завжди зручно, особливо якщо навколо аж ніяк не тиша.
Обігрів салону. Враховуючи наш кліматичний пояс, про це теж треба було подбати. Раніше обігрів кунгу здійснювався за рахунок кабіни водія. У зразку 2018 р. встановлено обігрів Webasto, що дає сталість температури, автономність режиму і підтримання температури для пацієнта. За хвилину температура в салоні становитиме близько 30 °С.
Кріплення для внутрішньовенних вливань (крапельниці) зробили надійнішим.
Фіксація пацієнта. У попередній моделі лежачий поранений фіксувався в двох місцях, і це треба було виправити з урахуванням наших дорожніх умов. Тож тепер пацієнт фіксується в трьох місцях: у ногах, у тазовій частині (в попереку) і в плечовому поясі.
Фіксація нош та їх подача. На фронті використовуються різні типи нош – і станки, і старі радянські, і нинішні українські. І з цим виникали проблеми. Тепер їх вирішено. А ще у моделі-2017, щоб покласти пацієнта на верхню полицю, треба було кудись перемістити пацієнта з нижньої. Тепер же верхня полиця опускається сама, і не треба зачіпати людину, яка лежить стабілізована: полиця відкидається, кладеться пацієнт і знов-таки фіксується в трьох місцях.
Світлове маскування. З’явилися жалюзі та червоне світло, не таке видне в темряві – можна зменшувати помітність.
Освітлення було гірше.
«Зовнішня відмінність зразків непомітна, але насправді це зовсім інші налаштування підвіски тощо, – прокоментував Ілля Луценко, старший матрос. – Машина нового зразка більш стабільна на бездоріжжі, її менше кренить, вона менше розхитується, тому рівень безпеки з технічного боку більш передбачуваний. А глобальніші зміни – це поява інших амортизаторів, встановлення стабілізатора поперечної стійкості, й окрім цього трішки змінено налаштування двигуна та трансмісії. Від цього він не став повноцінним позашляховиком, але перевезення стало більш безпечним».
Старший офіцер ГВМУ майор Володимир Осіпов розвіяв чутки про те, що двері «Богданів» можуть відчинятися на ходу. Сказав, що досить повернути ручку донизу – і двері зафіксовані. Але якщо не знати цього, то справді можливі прецеденти.
УАЗ і взагалі
Попри неімпозантний зовнішній вигляд, УАЗ не заслуговує зневажливих поглядів. «У Вуглегорську ми брали на борт до 4 пацієнтів, сидячих – 7-8», – нагадав Віктор Писанко. Проте ясно, що майбутнє – не за ними. Їх використовують дедалі менше – автопарк оновлюють. «Ці санітарні машини досі їздять, але існує проблема з запчастинами – вони російського виробництва, – нагадав Володимир Осіпов. – Дедалі частіше ламаються, виходять із ладу».
«Хоч би скільки армії дали автомобілів – їх бракуватиме, – запевнив Ілля Луценко. – І з урахуванням того, що ми – воююча країна, нам слід розуміти, що ресурс автомобілів, які перебувають у зоні ООС, у 4-5-10 разів менший, ніж у автівок, котрі використовуються у цивільних умовах. Якщо ми говоримо про ресурс вузлів, то це покаже лише досвід експлуатації, поки що складно про це говорити. Але якщо ми говоритимемо про стан підвіски авта, стан кузова, стан внутрішньої обшивки, зовнішнього вигляду, то це зношується вдесятеро швидше, ніж у цивільному житті. Якщо ми цивільні, ми дбатимемо про салон, стежитимемо за його чистотою тощо, а якщо ми військові, то залазитимемо сюди в брудному взутті, стрибатимемо у бронежилеті, постійно тягатимемо автомати, і з кожною поїздкою в цьому автомобілі знаходитимемо якісь місця збитків, завданих йому. Насправді на Донбасі зараз дороги відремонтовані набагато краще, ніж у Києві, але це загальний стан доріг, а ці автівки найчастіше їздять не по дорогах, а там, де вже не можна пригнати техніку для ремонту. Тому якщо в цивільному житті підвіска й амортизатори можуть витримати 50-10 тисяч кілометрів, то на війні витримують 10 тисяч, і ми кажемо: слава Богу, що витримали».
За оцінкою Іллі Луценка, з урахуванням усіх завдань, які стоять перед ЗСУ по медичній евакуації, по наданню медичної допомоги і транспортуванню, загальна потреба броньованих, неброньованих, легких транспортних засобів та реанімобілів становить близько 1500-200 одиниць. Навіть якщо це УАЗи. «Усі ці машини в чомусь добрі, а в чомусь ні, – сказав він. – УАЗ прекрасно зарекомендував себе у 2014 році, це машина, котра чудово долає бездоріжжя, але в ній важко надавати медичну допомогу. “Богдан” набагато краще для цього пристосований, але він потребує доріг. Що для нас важливіше – боротися з бездоріжжям чи надавати медичну допомогу? Якби я був хірургом, я би сказав, що цей інструмент заточений набагато краще, ніж той, але оскільки я вже 5 років займаюся медичною евакуацією в зоні АТО/ООС, я скажу, що я радий будь-якому інструментові, який опиниться у мене в руках».
Демонстрація
Дуже натурально, хоча і схематично, журналістам показали, як виглядає евакуація пораненого. Група висунулася на завдання за вказаним маршрутом, де зазнала вогневого зіткнення з супротивником. Один військовослужбовець зазнав «поранення правої нижньої кінцівки». На місці він сам собі наклав кровоспинний турнікет, зупинивши «кровотечу». Командир підрозділу наказав придушити вогонь супротивника. Коли супротивник припинив вогонь, було викликано евакуаційний підрозділ МТ-ЛБС, який прибув у визначену точку і здійснив евакуацію. Нею вже керував бойовий медик: він оглянув «пораненого», а тоді його завантажили на МТ-ЛБС, машина висунулася у визначений район, де зустрілася з евакуаційним підрозділом, і далі медично-санітарний автомобіль класу А доставив військовослужбовця до «найближчого лікувального закладу». Жінка-медик, котра «надавала допомогу», повідомила журналістам, що поранення середньої важкості – стан пацієнта за шкалою AVPU – це А: відповідає на запитання, орієнтується в часі і просторі, показники серцебиття – 100, дихання – 16. «Інших поранень у нього немає, я перевірила». Чому саме середня важкість? «Можуть бути хронічні захворювання, які призведуть до ускладнення». Військові медики взагалі дуже забобонні і ніколи не скажуть, що везуть легкого – воліють перестрахуватися.
«Час, який минає від поранення до моменту стабілізації пораненого, залежить від тактичної обстановки, бо першочергове – виконання бойового завдання, – пояснив Олександр Стерліков. – Але коли медик уже займається пораненим, йому дається мінімальний час – 6-7 хвилин, щоб стабілізувати і перенести у більш-менш безпечну зону, бо супротивник може, побачивши групову ціль, накрити їх артвогнем. Тому вони повинні стабілізувати пораненого і підготувати до подальшого перенесення за час менший, ніж потрібен для наведення артвогню. Сьогодні було 5 хвилин. Коли поранений стабілізований, подальше надання допомоги вже не обмежується по часу».
Із цього всього можна зробити висновок, що стан із евакуаційної технікою в ЗСУ доволі задовільний. Але, по-перше, немає меж досконалості, а по-друге, коли йдеться про медицину, результат гарантувати не може ніхто. Добре, що принаймні наші медики роблять усе можливе для того, аби повернутися живими могло якомога більше українських солдатів…
