Під час боїв під Іловайськом, у 2014 році бійці батальйону «Донбас» взяли в полон чотирьох московських окупантів. Вони покидали автомати і кричали «Дядінька, не стріляйте»!
Один з наших добровольців найбільше спілкувався з Євгеном, молодим російським танкістом.
Він запитав: що ви тут робите? Вони спочатку говорили, що приїхали на навчання, тому не знали, що попали в Україну. Потім розмова пішла по іншому. Вони розказали, що з цілої їхньої роти вижили тільки 16 чоловік.
Наш боєць знову запитав їх: «Чому стріляли по нас? Адже все таки – зелений коридор». Їхня відповідь його збентежила: «Який коридор, ми вас тут уже 4 дня чекаємо»!
Після цього, відбувся обмін. Окупантів віддали, щоб дати можливість вижити нашим пораненим.
Наступного дня, всі наші основні сили – здалися. Спротив був – безперспективний. Попав в полон і наш Олександр, який розмовляв з московськими терористами.
Через два роки, Сашко, уже будучи в дома, випадково знайшов цього Євгена, в одній із соціальних мереж. Він написав йому: «Женя, давай вияснимо стосунки. Тим більше, що ми без автоматів. Росіянин відповів: «Звичайно. Без питань». Як виявилося, він звільнився з армії уже. Живе своїм життям. А потім – цей виродок, розказав всю правду.
«У мене був величезний кредит в банку, дружина, дитина. Нам сказали, якщо ми поїдемо воювати в Україну – дуже добре заплатять».
Тобто, він свідомо їхав вбивати нас, щоб годувати свою родину. І його не гризли ніякі докори сумління. Тільки одне його дивувало. Вони не вважали, що українські воїни чинитимуть опір. Їм казали: «Постріляємо укропов, накосимо бабла і до дому». А тут «укропи» дали росіянам добряче по зубах.
Після цієї розмови, Женя танкіст пропав з мережі інтернет.
Ось що означає – довіряти московським окупантам. Їх може переконати тільки автоматна черга.
