Український генпрокурор Юрій Луценко висловився за легалізацію проституції в країні. У Німеччині секс-послуги легальні з 2002 року. В інтерв’ю DW комісар поліції розповів про умови роботи повій у Німеччині.
Очільник генпрокуратури України Юрій Луценко днями в ЗМІ висловився на підтримку легалізації проституції в Україні. Він переконаний, що “легалізація під контролем набагато вигідніша суспільству за її (проституції. – Ред.) нинішнє нібито нелегальне процвітання”. У Німеччині офіційно дозволено займатися проституцією ще з 2002 року, коли у країні правила ліва коаліція у складі соціал-демократів та Зелених.
Щоправда, легальність такого роботи не вирішує проблему насильства, жертвами якого стають повії. Цей бізнес переважно контролюють організовані угруповання, і жінки бояться давати свідчення проти кривдників, адже остерігаються помсти. Про специфіку праці повій та розслідування пов’язаних з цим злочинів DW розповів Вольфґанґ Фінк (Wolfgang Fink), слідчий Управління кримінальної поліції федеральної землі Баден-Вюртемберг.
DW: Уже десять років ви проводите розслідування в сфері надання сексуальних послуг. Які зараз умови роботи жінок?
Вольфґанґ Фінк: Слід розрізняти “бордельну” проституцію від тієї, яку зазвичай називають вуличною. Робота в будинках розпусти дещо комфортніша – клієнтура більш надійна, ніж у випадку вуличної проституції. Але я б не сказав, що жінки і там працюють у хороших умовах. Борделі, як правило, відкриті цілодобово. Там постійно горить світло, температура у приміщеннях не змінюється. Жінки вкрай рідко виходять на свіже повітря. Вони не знають – і ми часто зауважуємо це під час розмов з ними, – яка зараз пора року або який день.
Збільшилась кількість жінок, які займаються проституцією від бідності, та й ціни впали – перш за все на вулиці. За 20 чи 30 хвилин “послуг” треба заплатити лише 30 чи 40 євро. Також ми бачимо, що цей бізнес дедалі частіше переходить в інтернет. Відбувається анонімізація жінок, які сприймаються як товар: його можна замовити, як в інтернет-каталозі. І це, звичайно, тягне за собою те, що поліції дедалі складніше знаходити підстави для розслідувань.
Дівчата в барі в Кельні
Чому ці жінки опиняються в Німеччині?
Багато жінок зі Східної Європи приїжджає під тиском економічних обставин. Вони знають, що тут їм доведеться займатися проституцією, працювати в якомусь барі. Проте їм не кажуть, що їм доведеться віддавати всі гроші. Звісно, вони знають, що проституція позначається на здоров’ї жінок, – про це можна прочитати щонайменше на форумах в інтернеті. Але на власній шкірі відчути, що означає щодня спати з багатьма чоловіками, – все ж, дещо інше. І коли людина потрапляє всередину цією системи, вирватися звідти дуже складно.
Майже кожна жінка має сутенера, якому вона повинна віддавати гроші. Чому вони не можуть працювати самостійно?
Тому що жінки зі Східної Європи щонайменше через мовний бар’єр не можуть приїхати сюди та сказати: “Я хочу займатися проституцією”. Існують різноманітні механізми: як жінка повинна рухатися, як їй слід заводити мову з клієнтом. Усе це жінки повинні знати, це своєрідна профосвіта. Те, як вони повинні поводитись, їм кажуть сутенери або угрупування, які працюють в цій сфері. Але самостійно приїхати сюди та заявити, що я зароблятиму гроші проституцією, майже неможливо.
Коли жінка займається проституцією, часто вона йде на такий крок з любові до свого партнера, який каже їй: “У мене немає роботи, ти повинна забезпечити наше спільне майбутнє”. Окрім того, жінка може опинитися в полоні хибних уявлень: що їй подарують сумочку “Гуччі” або ще щось, кататимуть на престижних автомобілях. Але щойно жінка усвідомлює, що насправді їй усе це непотрібно, тиск посилюється. Спершу він м’який, але потім може перерости в жорстку сутичку інколи з каліцтвами та погрозами – зокрема і на адресу родини.
Що це за угрупування?
Часто це байкери або схожі на них групи, такі як Hells Angels або United Tribuns. Також трапляються випадки, коли жінок змушують до проституції родичі, наприклад, брати, які стають сутенерами.
Такі тенета складно розірвати?
Так. Часто жінки, які стикаються з несправедливістю, не готові давати свідчення. Вони чудово розуміють, що якщо виступлять проти своїх сутенерів, знайомих, у цілому проти цих темних сил, то згодом обов’язково стикнуться з помстою. І злочинці також це розуміють. А без заяви жінки неможливо притягнути до відповідальності та винести вирок.
Проте існують і жінки, які дають свідчення. Це повії, які самі приходять у поліцію, – найчастіше одразу після випадків жорстокого поводження. В таких випадках мистецтво полягає в тому, щоб за допомогою жіночих організацій допомогти їм покінчити з проституцією та дати перспективу – професійну освіту або будь-яку іншу можливість заробляти на життя. Це вимагає великої витримки і довірливих стосунків. Інколи нам це вдається, а інколи – ні. В другому випадку нікого до відповідальності вже не притягнеш і все продовжується по колу.
Хто ці жінки, які надають сексуальні послуги в Німеччині?
Згідно з кримінальною статистикою, 2016 року 85 відсотків жінок, про яких ми мали хоч якісь дані, приїхали зі Східної Європи. Є, звичайно, й інші – наприклад, останнім часом ми посилили боротьбу з торгівлею людьми з Нігерії. Зокрема, йдеться про жінок, які приїхали в Європу як біженки, і яких “навчали ремеслу” так звані мадам. Але провідну роль відіграють Східна Європа, Болгарія та Румунія.
Якого віку в середньому ці жінки?
Максимально молодого – при цьому в Німеччині заборонено займатися проституцією до 18-річного віку. Проте, кажу вам як слідчий, на жаль, в новому законі про захист прав секс-робітників не вдалось підвищити нижню вікову межу до 21 року. На мою особисту думку, це велика помилка.
Як ви вважаєте, чи можна якимось чином стримати проституцію як явище?
Не варто ставити за мету забороняти проституцію в Німеччині. Слід заявити: гроші, які жінка заробляє, повинні залишатися в неї. Проте так трапляється в меншості випадків.
