Закінчення. Першу частину інтерв’ю можна прочитати тут.
– Згадався анекдот: «Після мого візиту мій психолог записався до свого». Не всі знають, що у психологів це називається «супервізія». Чи справді професійні психологи стикаються з такою проблемою?
– Супервізія – це обов’язкова частина нашої роботи, постійна турбота про «робочий інструмент» психолога, яким є наша власна психіка. І супервізія не здійснюється щодо військових психологів. У Міністерстві оборони організували навчання для військових психологів, капеланів, але проблема в тому, що міністерство не отримує фінансування ні на супервізію, ні на реабілітацію самих військових психологів.
– Але ж це повинно бути організовано всередині Міністерства оборони?
– Ми не думали, що війна триватиме так довго і що буде спеціалізація військових психологів. Я гадаю, слід планово і системно вивозити військових психологів на якусь санаторну базу, давати їм можливість відпочити, провести супервізію. Є бази, які Міністерство оборони може обладнати, як-от база «Тисовець» – там є все необхідне. У січні ми з колегами проводили там навчальний семінар для психологів, до нас приїхало 35 осіб для підготовки роботи в декомпресійних програмах. Але в січні замість декомпресії провели відновлення – відпочинок: приїжджало дві групи з дітьми і сім’ями – через два місяці після повернення, коли чоловіки почали розслаблятися, велике навантаження з цього розслаблення падало на їхніх дружин… Я на власні очі бачила, як це відбувалось, і можу констатувати, що ситуація тут невідпрацьована. Їм дали покататися на лижах, звозили на екскурсію, але це аж ніяк не декомпресія.
– Як пояснити «на пальцях», для чого потрібна реабілітація?
– Насправді ми розуміємо, що є передова, вогнева ситуація, і хоча стріляти можуть у будь-якій зоні, там ситуація набагато небезпечніша. У нас за березень так званого перемир’я загинуло 10 чудових людей! Це війна… І коли людина перебуває на передовій, вона відчуває колосальну стресову напругу, адже в будь-який момент тебе можуть убити.
У психології є поняття ресурсів – сили, котра дає змогу витримувати наднапругу. Але ці ресурси не безмежні, їх потрібно періодично відновлювати. За стандартами НАТО для відновлення потрібно максимум 3 місяці, а людині, яка перебувала в зоні бойових дій – півроку. Але у них 4-етапна реабілітація.
– Серйозно…
– По-перше, у них відбір на вході – лише третина десантників доходить до закінчення навчання: відсіюють усіх, хто не може витримати. У «морських котиків» (особливий загін морських піхотинців) цей відсоток ще нижчий. Однак, повернувшись із гарячої зони, вони насамперед мають пройти психолога, а вже він вирішує, як слід відновлювати солдата. Слід сказати, що там також бояться психологів, тому що вони можуть сказати «непридатний» або відправити відразу на реабілітацію. Там заключення психолога є обов’язкові. Командир не може говорити: «Шо ти мені свої психологічні хитрощі розповідаєш, хай іде воює!». У нас усе інакше – через великий недобір в армію. Однак, як на мене, недобір є наслідком і того, що у нас недостатньо психологічної роботи з відновлення воїнів.
На сьогодні великою заслугою наших Міністерства оборони та Генштабу можна вважати те, що нарешті створено психологічну службу. Однак уявлення про те, що таке військовий психолог, тільки формується. У багатьох частинах є психологи, але для того, щоб вони мали формальну можливість просуватися по службі (зокрема отримувати підвищення по зарплаті), вони мають, на думку керівництва, мати ще навантаження у вигляді «зампорос» – заступника командира по роботі з особовим складом. Але робота з особовим складом передбачає колосальну кількість паперів. І подвійне навантаження витісняє функцію психолога. Психолог – це тести, супровід, бесіди, консультації, а за ідеєю ще й робота з сім’ями… Щоправда, деякі колеги, які пішли працювати в армію «під погони», примудряються (або їм допомогли командири, розуміючи роль психолога) все-таки створити такий супровід, коли психолог може належним чином виконувати свої обов’язки. Та не слід забувати, що перевантаження призводить до знецінення. А ще мені здається, що є просто страх старшого покоління командирів перед психологами, мовляв, ось вони залізуть мені в душу своїми брудними калошами, дізнаються всі мої таємниці.
– Але ж ви поводитесь дуже делікатно.
– Коли ми приходили до шпиталю, то казали: «Ви не хочете відповідати на запитання? А чаю дасте? Я так стомилася…» І за півгодини чаювання отримували відповіді на всі запитання з протоколу, який має на меті визначити, яка саме допомога потрібна людині.
Люди не розуміють, що психолог працює не на себе, а лише на них. Коли у тебе перед очима сотні людей, то нема відчуття, що ти маєш щось своє шукати, доводити – це все одно відбувається у глибині душі. Такі випадки трапляються… От, наприклад, Володька із Дніпра, у якого прострелені обидві ноги – він був одним із найсміливіших водіїв у 2015 році, їздив у точки, куди всі відмовлялися. І він говорив: «Так, дитина народилася, побуду трішки і повернуся – хлопці ж мене чекають, хто ж поїде?». Він щойно почав ходити, а всі його думки вже там: «Я там потрібен». І от скажіть, як у цьому тендітному молодикові після такої травми зберігається почуття обов’язку міцного потужного воїна?
Коли психологи розповідають кожному його місце, його значення і там, на передовій, і після повернення, то важливо говорити про весь спектр людських якостей у кожній людині. А у бійців і командирів інший підхід: є військове завдання, роби так. Це необхідно для війни, людина ніби заморожує себе… Всі емоції відкладаються на потім. Все простіше. І без подвійності. А коли вони повертаються з «нульовки», зони бойових дій, додому, «будь простішим, роби так» не спрацьовує.
– Що Ви маєте на увазі, кажучи, що у нас на сьогодні реабілітація практично не відбувається?
– Наразі реабілітація пропонується лише демобілізованим за допомогою цивільних психологів, громадських організацій, де «хто на що здався», без єдиної затвердженої програми проходження реабілітації. Нещодавно під час круглого столу у Міністерстві оборони представник Мінсоцполітики пропонував проводити реабілітацію під час відпусток силами ГО… Коли я обговорювала це із військовими, вони всі говорили: «Який же нормальний військовий піде кудись під час відпустки, коли він так скучив за сім’єю? Та ніколи! Уявіть собі, скільки військових таємниць людина може вибовкати цивільному психологу, у якого немає Етичного кодексу, за порушення якого він мав би відповідати».
Коли ми готуємо військових психологів, то усвідомлюємо, що існує таке поняття, як військова таємниця, яке було навантаження на цих людей і що з цим робити. Ми розуміємо різницю в станах: цьому відпочинок, цьому – медико-психологічний супровід, за необхідності медикаментозний, а цьому – соматичне лікування.
Ми півтора року тому розробили кілька пілотних проектів із кількісним вимірюванням різних термінів декомпресії. Наприклад, французьких солдатів НАТО відвезли на Кіпр, дали 5 днів покупатися, дозволяли 5-6 банок пива на день, але від цього методу декомпресії відмовились, він не спрацював.
– Чому?
– Тому що потрібна не просто зміна картинки, а робота з особистими переживаннями – лише так людина починає заспокоюватися, розслаблятися і ділитися своїми переживаннями. З ким? Звісно, зі своїми. І спасибі їм величезне – вони бережуть нас, рідко розповідають нам те, що там відбувається насправді… Бліндаж, який кишить мишами, які весь час шарудять, і так далі…
– Ще добре, якщо мишами, а не пацюками!
– А тепер спробуйте уявити собі таку обстановку упродовж тривалого часу. У нас люди тарганів бояться! І наше зобов’язання – створити ситуацію, коли вони теж від цього можуть відпочити. Вони звикли, вони витримали це, але вони мають право на адаптацію і повноцінне життя.
Ми розробили пілотний проект із декомпресії. Але…
– Де взяти гроші на ці надважливі проекти?
– На мій погляд, нам украй необхідно зараз вирішити питання фінансування Міністерства оборони та Генштабу для реалізації цих програм. Я вважаю, що вони краще знають, що їм необхідно. Якщо військові психологи, які у нас «під погонами», отримують достойну заробітну плату, то робота цивільних осіб, котрі працюють за договором із Міністерством оборони (у шпиталях тощо), оплачується найнижче. Це люди з вищою освітою, котрі змушені постійно вчитися – у них найнижча тарифна ставка, прийнята ще у 2006 році. Із того, що я бачила, – найвища оплата роботи психолога 3800 із чимсь гривень. Як на мене, це нерозуміння ні вищої освіти, ні навантаження на психолога. Як результат – професійні психологи ідуть у приватну практику або на якісь проекти, які достойно оплачуються посольствами, фондами і т.д.
– Які конкретні практичні кроки «тут і зараз» потрібні в царині реабілітації українських військових?
– Насамперед слід створити міжвідомчий протокол надання послуг із психологічної реабілітації і на його основі готувати фахівців – військових і цивільних, котрі займаються поза впливом Міністерства оборони, тобто на виході. Або якщо потрібен тривалий супровід – у цьому разі ми вже говоримо не про психолога, а про психотерапевта. У нас наразі нема військових психотерапевтів.
Дуже важливо, щоб усе це було підпорядковувано Міністерству оборони України та Генштабу, а не Мінсоцполітики. І ще вкрай важливо, щоб наші радники розуміли особливості тривалості навантаження, котрі витримують наші військовослужбовці – іде п’ятий рік війни, багато військовослужбовців у нас пережили не одну ротацію, не пройшовши жодної декомпресії та реабілітації від «А» до «Я».
Ще один важливий крок – створення спеціальної гарячої лінії. Потрібні консультування військових військовими. А в нас як відбувається? Люди телефонують на 103 і скаржаться: «Ой, мені так погано, у мене стріху рве».
Цікава ідея, на мою думку, створення спеціальної групи військових психологів при Генштабі при відділі морально-психологічного забезпечення для роботи у програмах декомпресії та реабілітації саме військових психологів. Гадаю, що і при вирішенні питання про розмір зарплати від мінімальної до середньостатистичної, про яку говорить пан Рева, ця частина значно посилилася би. Також потрібна окрема спеціальність – у психології не може бути універсального фахівця. Ми маємо прийти до таких рішень, бо якщо ми не дбатимемо про нашу армію, не варто сподіватися, що вона подбає про нас.
