Колеги Стівена Хокінга опублікували його останню наукову статтю, над якою британський фізик працював в останні тижні життя.
Хокінг встиг закінчити роботу буквально за кілька днів до своєї смерті в березні поточного року, – але саму статтю довелося дописувати вже його співавтору, професору Кембриджського університету Малькольму Перрі.
Вона присвячена так званому інформаційному парадоксу: вчений кілька десятиліть намагався зрозуміти, що відбувається з інформацією в чорних дірах.
Широкій публіці Хокінг відомий в першу чергу як популяризатор науки. Його книга “Коротка історія часу”, видана в 1988 році, стала світовим бестселером. В останньому дослідженні Гокінг розв’язав парадокс паралельних всесвітів
Важка хвороба, в результаті якої фізик виявився майже повністю паралізований, не завадила йому стати одним з найвідоміших і шанованих вчених сучасності.
“Він заздалегідь знав результат”
Опублікована напередодні стаття Хокінга і Перрі називається Black Hole Entropy and Soft Hair (“Ентропія чорної діри і легкий пушок”) і продовжує серію робіт британського фізика, присвячених вивченню природи чорних дір.
Настільки дивна, на перший погляд, назва статті, є посиланням на фізичну “теорему про відсутність волосся” у чорної діри, де “волосся” є метафорою інформації про матерії, яку чорна діра поглинає і не випускає назад. Згідно з розрахунками Гокінга, чорні діри повинні випромінювати елементарні частинки та з часом випаровуватися, однак це суперечить загальним принципам квантової механіки. Суперечність ця отримала назву “інформаційний парадокс”, і над його вирішенням вчений працював останні 40 років.
Остання робота не вирішує парадокс цілком, але вказує можливий шлях пояснення – за допомогою фотонів, що оточують горизонт подій “лисої” чорної діри.
Хокінг та Перрі назвали цю фотонну плівку “легкий пушок” – і по ньому можна судити про ентропії чорної діри, а це важливий крок на шляху побудови теорії квантової гравітації.
Як розповів Малькольм Перрі в інтерв’ю газеті Guardian, в березні він подзвонив Хокінгу з Гарварда, де працював над статтею, щоб розповісти про останні успіхи.
“Стівену було дуже важко спілкуватися, і мене перевели на гучний зв’язок, щоб я міг пояснити йому, як сильно ми просунулися в розрахунках. І коли я закінчив говорити, він просто широко посміхнувся. Я тільки сказав йому, що у нас є прогрес. Але він вже знав кінцевий результат”, – упевнений професор.
Через кілька днів Стівена Гокінга не стало.
