Українські воїни з передової повідомляють, що вже декілька разів стикались з випадками, коли агресори застосовували протипіхотні міни, які дуже важко виявити, вони не знімаються і не знешкоджуються.
Мова про радянські протипіхотні осколкові міни незвичної кулеподібної форми ПОМ-1 чи ПОМ-1С. Вони, в основному, встановлюються дистанційно за допомогою спеціальних касет (КСО-1). У таку касету поміщається вісім мін, після чого її можна скидати з авіаційних засобів мінування або заряджати на наземні пускові установки.
Що це за міна? Вона має незвичну кулеподібну форму. На корпусі є вісім отворів, з яких вилітають капронові 6-метрові розтяжки з так званими якорями спеціальної форми. Особливої уваги потребує підривник, який визначає вплив на міну і здійснює підрив основного заряду. Міна ПОМ-1 не має жодних витяжних чек або інших деталей, які зазвичай використовуються з натяжним датчиком цілі. Навпаки, підрив здійснюється навіть при незначній зміні положення міни, що виникає після невеликого натягу нитки.
Під час мінування гелікоптер або наземна система викидає на задану ділянку касети з мінами. На певній висоті касети розкриваються, після чого міни вільно падають на землю, а також зводяться їхні підривники. При виході міни з касети спеціальний шнур витягує з неї чеку. Після цього боєприпас падає на землю, обертаючись довкола своєї осі.
За допомогою пружин та відцентрованої сили якоря розлітаються врізнобіч і розмотують нитки на повну довжину. У такому вигляді міна падає на землю і перестає обертатися. Через зупинку міни відцентрований запобіжник замикає контакти кільця підривника, після чого міна готова до роботи. Повний процес підготовки міни ПОМ-1 до роботи займає трохи більше ніж 90 секунд.
При скиданні мін у касетах КСВ-1 вісім одиниць ПОМ-1 лягають у межах ділянки довжиною до 20 м і шириною 10 м. Довжина ниток датчиків цілі, яка становить 6 м, забезпечує повне перекриття цієї ділянки та додатково ще деякої прилеглої площі. Складне випадкове переплетення великої кількості ниток (64 нитки у випадку з 8 мінами з однієї касети) забезпечує надійне перекриття зони мінування та дозволяє гарантувати 100% ураження живої сили противника, яка потрапила на цю територію.
При замиканні ланцюга підривника міна «запам’ятовує» положення кілець і кульки підривника, і стежить за його зміною. Після певного впливу на одну з ниток міна змінює своє положення, внаслідок чого зміщується кулька і відбувається замикання або розмикання ланцюгів. При цьому стається підрив. Міна вибухає при зміні положення на 15-20 градусів, яке відбувається, коли людина зачепить тонку нитку і обов`язково зрушить боєприпас з місця.
Міни ПОМ-1 і ПОМ-1С мають порівняно невеликий заряд вибухової речовини — всього 100 г. Ураження цілей проводиться за допомогою ударної хвилі (на мінімальних відстанях) та великою кількістю осколків корпусу. Радіус суцільного ураження становить 4 м.
Протипіхотні міни сімейства ПОМ-1 мають обмежений термін застосування. Робота електричних систем боєприпасу забезпечується невеликою електричною батареєю, яка вмонтована у підривному пристрої. Заряду батареї вистачає для роботи протягом 15 діб. У випадку з міною ПОМ-1С максимальний час роботи задається самоліквідатором і не перевищує 40 годин.
Вироби ПОМ-1 не оснащуються спеціальними пристроями, які навмисно ускладнюють вилучення чи знешкодження. До того ж їхня конструкція не передбачає можливості проведення таких процедур. Також слід зазначити, що подібні протипіхотні міни становлять велику небезпеку під час розмінування. Міни, що розкидаються системою дистанційного мінування, розподіляються по порівняно великій площі, а також покривають її своїми нитками. Як підсумок, пошук та знищення таких мін стає дуже складною справою.
Виявлення мін з використанням металошукачів або щупів майже неможливе через нитки, що викидаються ними, зачепивши які можна викликати підрив одного або декількох боєприпасів. Інші способи знешкодження також не можуть забезпечити необхідну ефективність та безпеку. Проходи в полях з мінами ПОМ-1 робляться за допомогою підриву подовжених зарядів або проїздом бронетехніки.
Після терміну бойової роботи (до 40 годин. — Авт.) відбувається самонейтралізація міни способом короткого замикання джерела живлення. Але, найнебезпечніше, що жодних зовнішніх ознак самонейтралізації в конструкції міни немає.
Щодо встановлення мінних полів із таких боєприпасів: кількість мін, залежить від типу системи мінування, яка застосовується. Наприклад, вертолітний комплекс мінування ВСМ-1 має у своєму складі 4 контейнери з 29 пусковими пристроями для касет КСВ-1. Таким чином один гелікоптер за рейс може встановити до 928 мін ПОМ-1. Також вони можуть укладатися в авіаційні контейнери дрібних вантажів. Спеціальний виріб КМВУ (контейнер малогабаритних вантажів універсальний, який призначений для транспортування та скидання БКФ — блоків контейнерних фронтових з суббоєприпасами) вміщує 192 такі міни і може скидатися літаками різних типів.
Конвеєрне виробництво мін ПОМ-1 та ПОМ-1С стартувало у другій половині сімдесятих років і тривало приблизно до середини вісімдесятих. Під час випробувань та експлуатації ці боєприпаси показали цікаві характеристики, проте не обійшлося без проблем. Міни ПОМ-1 мали ряд характерних недоліків, які призвели до відмови від їхнього широкого застосування. І основний полягав у порівняно малому заряді вибухової речовини. Міна, оснащена 100 г тротилу, має ефективність на рівні ручних гранат і серйозно поступається іншим виробам цього класу. Проте, цей недолік може компенсуватися високою щільністю мінування та теоретичною можливістю одночасного підриву кількох мін при чіплянні ниток в зоні ураження.
Інша проблема — недостатній термін експлуатації та високі вимоги до умов зберігання. Для збереження необхідних характеристик міни ПОМ-1 не повинні зберігатися в холоді, через це їм потрібні теплі склади. Навіть в ідеальних умовах згодом відбувається саморозряд батарей, заміна яких не передбачена. Через це термін зберігання протипіхотних мін не перевищує 5 років, проте на практиці він може бути значно меншим.
Ще один недолік ПОМ-1 це те, що на своїх нитках міни можуть повисати на деревах, чагарниках або високій траві й у такому стані переходити у бойовий стан. Тому вітер, який гойдає гілки або траву, може суттєво змістити міну та спровокувати її підрив.
Через певні причини виробництво подібних боєприпасів мало менші масштаби у порівнянні з іншими протипіхотними мінами. Зупинка виробництва, і навіть технічні особливості електричних систем в результаті призвели до того, що на складах російської армії й досі зберігаються чимало мін ПОМ-1 і ПОМ-1С, теоретично непридатних до експлуатації через розрядку батарей. Проте, як показують деякі випадки з російсько-українського фронту, стара радянська підступна загроза знову з`явилась на арені воєнних дій.
Хоча ще на весні 2016 року під час вірмено-азербайджанської війни про міни ПОМ-1 дещо згадувалось в медіа. 27 квітня пресслужба міноборони Азербайджану повідомила, що вірменські збройні сили вкотре грубо порушили досягнуту угоду про припинення бойових операцій на лінії фронту. Вони обстріляли позиції та населені пункти у прифронтовій зоні забороненими міжнародними конвенціями боєприпасами. «Вірменська сторона використала проти зс Азербайджану касетні боєприпаси зразка ПОМ-1 або її китайський аналог», — зазначило агентство Мinval, посилаючись на джерело в оборонному відомстві Азербайджану.
Цей факт підтверджує, що серійно виготовлені міни, які зберігаються на російських складах, цілком придатні до застосування. москва у вірмено-азербайджанському конфлікті всіляко підтримувала Єреван, надаючи йому значну кількість озброєння і військової техніки, та перевіряючи на придатність чимало власних застарілих зразків. Тож не виключено, що і міни ПОМ-1 теж пройшли певну перевірку, і зараз їх вирішили застосувати на території України.
Командування наших Збройних Сил наказує при виявленні зазначених зразків протипіхотних мін ПОМ-1 і ПОМ-1С не підходити до них, і про усі випадки повідомляти відповідних фахівців мінно-вибухової справи.