До різдвяно-новорічних свят залишилися лічені дні. Під завісу року традиційно прийнято проводити “роботу над помилками” та будувати плани на рік прийдешній. До речі, 2019-й – рік свині. Чи не підкладе Україні, (передусім, в економічному сенсі) символ наступного року, себе ж?
Власне, перед тим, як окреслити принаймні контури соціально-економічної мапи-2019, підведемо підсумки року, що минає.
Отже, чимало галасу у 2018-му здійнялося навколо рішення Стокгольмського арбітражу: згідно з рішенням швейцарської Феміди, російский “Газпром” має виплатити $2,56 млрд. на користь вітчизняного “Нафтогазу”за не допоставку узгоджених обсягів блакитного палива для транзиту. Також Арбітражний суд відхилив вимоги “Газпрому” щодо штрафів за начебто незаконно відібрані “Нафтогазом” обсяги транзитного газу. Станом на грудень НАК отримав від газового гіганту РФ $ 2,093.
Зауважимо, що судові суперечки тривали три з половиною роки, але після оголошення вердикту пристрасті не вщухли. Причина? Річ у тім, що керівництво “Нафтогазу” вирішило кувати залізо, допоки гаряче і виписало собі величезні премії за перемогу над “Газпромом”, не дочікуючись рішення апеляційної інстанції. Зокрема, головний комерційний директор НАКу Юрій Вітренко відправив з рахунків державного “Ощадбанку” на рахунок дружини Ірини Шафранової-Вітренко в Ліхтенштейні 1 млн 900 тис. євро і 2 млн 900 тис. доларів.
Своєю чергою, глава правління “Нафтогаз України” Андрій Коболєв виписані собі ж 207 млн. грн. вирішив витратити на покупку доларів США, які відправив до Сполучених Штатів, вказавши причину: допомога матері. Більш аніж вагома допомога, тут не посперечаєшся. При цьому високопоставлених чиновників НАКу аж ніяк не хвилює така “дрібниця”, що апеляційний суд може зайняти сторону росіян.
Тепер перенесемося у будівлю під скляним куполом на Грушевського. Перед тим, як відправитися на тритижневі новорічні канікули парламентарі проголосували дуже важливий закон — про продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Зазначимо, що в Україні вже 17 років люди не можуть продавати власну землю. За цей час понад один мільйон власників вже померли…
Переважна ж більшість селян не може самостійно обробляти свої ділянки, а тому здає в оренду за над дешевою ціною. А дрібні фермери, які взяли цю землю, часто страждають від рейдерських захоплень. Чиновники, констатуючи, що про цю проблему їм відомо, лише зніяковіло розводять руками… До слова, вже кілька років поспіль МВФ закликає керівництво нашої держави скасувати мораторій на продаж землі та провести повноцінну аграрну реформу. А Світовий банк називає саме земельну реформу ключовою та нагальною для країни і наголошує, що ціни на сільгоспземлю після відкриття ринку зростуть в рази, що є вигідним як для селян, так і для держави. У відповідь українська влада погоджується, що ситуацію змінювати необхідно, але в результаті, як бачимо, діє з точністю до навпаки. Депутати, які є прихильниками мораторію лякають тим, що землі скуплять іноземці чи олігархи, а тому треба спочатку створити законодавчі запобіжники. Хай там як, але наразі наша країна лишається поряд з Венесуелою, КНДР та Кубою, які не мають ринку землі як такого. Гарне сусідство, чи не так? Між іншим, за оцінками Світового банку, зняття мораторію і запровадження ефективного ринку землі дало б Україні додаткові 1,6% приросту ВВП щороку.
І ще трішки про неньку-землю. Рекордного рівня, а конкретно 70 млн. тонн сягнув врожай зернових у 2018 році. Це на чотири мільйони тонн більше, ніж попередній рекорд, встановлений у 2016-му. Експерти запевняють, що рекордний врожай дозволить збільшити експорт зерна до більш як 47 млн. тонн проти майже 40 млн. тонн у попередньому році. Тим часом економісти і фахівці Нацбанку (НБУ) рекордний врожай називають важливим чинником, який за складної фінансової ситуації в умовах надходження від аграрного експорту дозволить підтримати курс гривні.
Ще одна важлива цифра, яка так чи інакше сказалася на бюджетних показниках -71 млрд гривень. Саме така сума була закладена у бюджеті 2018 року на виплату комунальних субсидій. І хоча в Кабміні пояснювали, що 16 млрд гривень із цієї суми – це заборгованість ще з попереднього року, загальний обсяг видатків є рекордним з часу, коли у 2015 уряд вперше запровадив систему комунальних субсидій. Тоді вони обійшлися у 18 млрд. бюджетних гривень. До слова, в ухваленому нещодавно бюджеті на наступний рік, уряд планує виділити на субсидії трохи більше ніж 55 млрд. гривень, а також розпочати їх монетизацію (адресна виплата “живими” грошима).
Важливий нюанс: готуючись до монетизації субсидій у прийдешньому році, виконавча влада прийняла рішення ретельно перевірити потенційних субсидіантів. Крім того, в Кабміні Володимира Гроймана вирішили позбавити субсидій власників великих квартир, нових авто, а також “липових” безробітних.
І вишенька на торт: під час опалювального сезону понад 6 млн. (майже половина) домогосподарств в Україні отримують субсидію на сплату комунальних послуг. Цей показник, відверто кажучи — ганьба для влади, яка не в стані забезпечити людей робочими місцями і, таким чином, штовхає їх до вимушеного бюджетного жебрацтва у вигляді субсидій.
До речі, про робочі місця, а, точніше — їх брак. У 2018 році ключовим фінансовим “донором” України були трудові мігранти. Лише за перші сім місяців 2018-го вони перерахували до нашої держави 6,35 млрд доларів, а це- увага – у п’ять разів більше, ніж прямі іноземні інвестиції за аналогічний період. Плакати з цього чи навпаки- тішитися, вирішувати звісно вам, але відповідь, здається, очевидна неозброєним оком.
Тим часом в Нацбанку (НБУ) очікують, що за підсумками року “міграційні” перекази мають сягнути $11 млрд. У минулому році наші співвітчизники, які працюють за кордоном, дали країні $9,3 млрд.
За підрахунками НБУ, у 2018 обсяг зарплати, отриманої українцями за межами держави, збільшився на 43% у порівнянні із попереднім роком.
Тепер про те, чого варто очікувати у 2019 році. Один з ключових факторів, від яких залежатиме фінансова погода в країні є співпраця офіційного Києва з Міжнародним валютним фондом (МВФ). Акурат “під ялинку” Україна отримала перший транш МВФ із програми stand-by. Ще $750 млн. кредитних гарантій надав Світовий банк і макрофінансову допомогу у розмірі €500 млн. виділив Євросоюз.
І якщо з СБ та ЄС все більш-менш зрозуміло, то з МВФ є питання. Спробуємо розібратися, що до чого. Отож, директори фонду затвердили припинення старої програми розширеного фінансування (EFF). Розпочата навесні 2015 року програма розширеного фінансування передбачала можливість виділення Україні близько 17,5 млрд. доларів на чотири роки. В результаті Україна змогла отримати менше половини коштів. Останній транш за цією програмою надійшов у квітні минулого року. З того часу між Києвом і МВФ тривали жваві дискусії щодо підвищення цін на газ для населення до ринкового рівня. У жовтні поточного року Кабмін таки зважився збільшити тарифи на блакитне паливо для споживачів на 23,5%.
Програма stand-by менше як за обсягами, так і за часом. Вона розрахована на майже $ 4 млрд., за якими Київ може звернутися в наступні 14 місяців.
Примітно, що на відміну від так званого розширеного фінансування, яке зазвичай надається країнам, які потребують термінової допомоги під час кризи, програми stand-by розраховані на держави, економіка яких є стабільною, але, тим не менше, вимагає підтримки для вирішення певних “точкових” проблем.
Після отримання першого траншу МВФ в Нацбанку заявили наступне: “Завдяки надходженню близько $ 1,4 млрд. від МВФ міжнародні резерви України зросли до 20,1 мільярда доларів США за станом на 21 грудня 2018 року. Це п’ятирічний максимум – останній раз такий рівень міжнародних резервів було зафіксовано в січні 2014-го”.
Обсяг нової програми ($ 4 млрд.) має стати основою для економічної політики уряду в 2019 році – передбачається, що ця політика буде зосереджена на зниженні інфляції та реформах оподаткування, фінансового, а також енергетичного секторів.
На переконання фахівців, найбільша поточна проблема України – пік виплат запозичень попередніх років. Тільки в наступні два роки Київ повинен виплатити близько $ 12 млрд., А в головному фінансовому документі країни на 2019 рік закладено 417 млрд. грн. для закриття внутрішніх і зовнішніх боргів. Це, не багато-не мало – близько третини бюджету.
До речі, гроші за старою кредитною програмою МВФ виділялися нерегулярно і з великими проблемами. Чому і чи не станеться так цього разу? Спробуємо розібратися.
Раніше МВФ прозоро натякав українській владі на необхідність відкриття ринку землі, повноцінний запуск антикорупційного суду, а також прийняття “збалансованого бюджету”. З судом і землею уряд (і Верховна Рада) дав “штангу”, а ось бюджет намагалися кров з носа схвалити в установлені законом строки і більш-менш збалансувати фінансовий кошторис-2019 (зростання ВВП на 3% , інфляція – 7,4%, дефіцит – 2,3%). Власне, лише після цих кроків українських чиновників, МВФ, закривши очі на певні пробіли, схвалив рішення про виділення кредиту за програмою stand-by.
Таким чином, можна дійти висновку, що гроші уже фактично у нас в кишені, але експерти й досі сперечаються з приводу того, чи є кредит МВФ рятівним анти-дефолтним колом для України, чи навпаки — чергова позика стане вантажем, який потягне вітчизняну економіку на дно. Чимало економістів переконані в тому, що позичивши у МВФ, офіційний Київ заганяє себе в ще більші борги, а економіці, курсу долара і добробуту людей кредит не допоможе жодним чином, оскільки кошти підуть у резерв Нацбанку і не можуть бути використані задля рішення “побутових” проблем. Інші експерти, навпаки, впевнені, що МВФ рятує нас від неминучого дефолту. Але, як казав класик: “Маємо те, що маємо”. Україна входить в Новий рік з новими боргами, продовжуючи нести на собі тягар “старих”. До того ж ми вступаємо у смугу передвиборної турбулентності, яка навряд чи буде сприяти фінансовій стабільності і, тим більше – економічному підйому.
