Знесення охолоджувальної вежі атомної електростанції в Німеччині – хороша нагода знову згадати, скільки коштує і як довго триває демонтаж радіаційно небезпечних об’єктів.
Видовище тривало лише декілька хвилин. 80-метрова бетонна градирня, охолоджувальна башта атомної електростанції в містечку Мюльгайм-Керліх на березі Рейну, що на півночі від Кобленцу, елегантно обвалилася за лічені секунди. Швидкість, з якою виконали цю з інженерної точки зору відмінно підготовлену технічну операцію, наштовхувала на банальну думку: руйнувати простіше, ніж будувати.
АЕС у Мюльгайм-Керліху: демонтаж триватиме чверть століття
Однак досвід Німеччини свідчить, що ця думка за своєю суттю неправильна, якщо йдеться про атомні електростанції. Радіаційно небезпечні об’єкти такого типу не можна просто так знести. Їх можна законсервувати – або демонтувати, використовуючи для цього спеціальні технології, які допоможуть дотриматися суворих норм безпеки під час розбору радіоактивних компонентів. Ці процеси, а також захоронення ядерних відходів зазвичай забирають набагато більше сил, коштів та часу, ніж спорудження АЕС.
Так, демонтаж атомної електростанції в Мюльгайм-Керліху почався у 2004 році й триватиме ще, як очікується, ціле десятиліття. Іншими словами для демонтажу цієї АЕС знадобиться приблизно чверть століття. Будували її дещо довше за десять років: в 1975 -1986 роках. За даними її власника, компанії RWE, під час демонтажу потрібно вивезти й надійно захоронити приблизно 1700 тонн радіоактивних матеріалів. Загальна маса вивезеного вантажу, зрештою, складе приблизно 500 тисяч тонн.
Отже, остаточне знесення градирні в Мюльгайм-Керліху 9 серпня було лише перебіжним, хоча й ефективним епізодом у довгому ланцюгу трудомістких і доволі дорогих процесів. Тільки на демонтаж однієї такої охолоджувальної вежі, яка з радіацією не пов’язана, витратили більше року – і ще кілька років на підготовку.
Чому знадобився екскаватор-руйнівник для демонтажу АЕС
Річ у тім, що RWE відразу ж відмовилась її зносити за допомогою вибуху: це видавалося надто ризикованим – поблизу розташований головний корпус АЕС із виведеним з експлуатації, але досі наявним там реактором. Щоправда, в ньому не залишилося ядерного палива, яке вивезли ще у 2002 році. До того ж, зовсім поруч проходить автобан і залізниця.
Тому на верхівку тоді ще 162-метрової вежі (вище Кельнського собору) підняли спеціально сконструйований екскаватор-руйнівник із гідравлічними ножицями, який, рухаючись по колу, поступово “відгризав” один шматок бетону за іншим.
Однак на висоті 80 метрів подальше використання екскаватора стало неможливим через нахил вежі, стіни якої в підніжжі розширюються. Але й тут від вибуху відмовилися. Натомість використали два інших екскаватори з дистанційним управлінням: вони виламали приблизно 20 із 72 паль, на яких стояла градирня, і в призначений час (німецький інформаційний телеканал n-tv вів навіть пряму трансляцію) заздалегідь спеціально “надрізана” вежа просіла під власною вагою.
Коли в Німеччині остаточно зникнуть АЕС?
Спеціально сконструйований екскаватор-руйнівник “відгризав” один шматок бетону за іншим
Скільки коштувало знесення градирні, не повідомляється, але загалом, щоб повністю зрівняти з землею колишню АЕС у Мюльгайм-Керліху й звільнити місце для нової промзони (одну земельну ділянку вже купила машинобудівна фірма), компанії RWE доведеться заплатити понад 1 мільярд євро. І слід врахувати, що тут був лише один реактор.
А от на те, щоб спочатку убезпечити, а потім демонтувати шість енергоблоків АЕС в східнонімецькому Любміні, що поблизу Грайфсвальда, яку вивели з експлуатації незадовго після об’єднання Німеччини, уже витратили суттєво більше 3 мільярдів євро з державної скарбниці. Роботи тут ведуться, починаючи від 1995 року, і триватимуть, імовірно, до 2028 року. А іншу, меншу атомну електростанцію НДР у Райнсберзі планують повністю знести до 2025 року.
Відповідно, наприклад, АЕС у Лінгені на заході ФРН, яку вивели з експлуатації ще в 1977 році, планують демонтувати лише у 2035-му. А, скажімо, блок Б атомної електростанції в баварському містечку Гундреммінгені, споруджений в 1976–1984 роках і відключений наприкінці 2017 року, остаточно зникне з лиця землі не раніше 2040-го.
Німецькі ЗМІ нагадали про справжню ціну ядерної енергетики
Соляна шахта Ассе – одне з тимчасових сховищ радіоактивних відходів в Німеччині
Втім, такі терміни й витрати – це ніщо порівняно з тим часом та тими грошима, які знадобляться для тривалого безпечного захоронення радіоактивних відходів. Тут ідеться про сторіччя й десятки мільярдів.
У будь-якому випадку в 2017 році чотири оператори німецьких АЕС, приватні компанії Eon, RWE, EnBW і Vattenfall, внесли 24 мільярди євро в спеціальний державний фонд, перед менеджерами якого поставили завдання до 2100 року збільшити цей капітал приблизно до 169 мільярдів євро. Саме стільки, згідно з прогнозами, доведеться загалом заплатити за тимчасове зберігання й остаточне захоронення тих радіоактивних відходів, які накопичаться в Німеччині до моменту відмови від ядерної енергетики до кінця 2022 року.
Такі витрати, як правило, не враховують при підрахунку вартості електроенергії, що виробляється атомними електростанціями. Німецькі ЗМІ скористалися видовищним знесенням охолоджувальної вежі на березі Рейну, щоб знову нагадати своїм глядачам, слухачам і читачам, скільки насправді коштує ядерна енергетика.
