Негативне ставлення до переписів ми не те що всмоктали з молоком матері – воно у нас, можна сказати, у стовбурових клітинах. Адже ще перші примітивні переписи, котрі проводилися у Єгипті та Китаї у 3 тисячолітті до нашої ери, мали цілком прикладну мету: отримати конкретні дані про наявні людські ресурси, аби розрахувати, як їх можна використовувати. «Селянин – як кунжутне зерня: що більше тиснеш, то більше витиснеш», – це китайське прислів’я чудово ілюструє тодішню податкову політику, та й становище з правами людини також.
У середньовічній Європі обліком населення займалися лише після серйозних катаклізмів – моровиць, голоду, війн – щоб дізнатися, скільки підданих узагалі вціліло. Але до кінця XVIII століття вівся облік лише платників податків та потенційних солдатів. Тому нічого гарного потрапляння до списку не віщувало.
Відтоді багато змінилося. І завдання перепису також. Тим більше що і податкова, і військкомат мають досьє на всіх, хто є їхнім «клієнтом». А якщо ще не мають, то можуть отримати, якщо витратять невелику кількість калорій. Тому в наш час боятися перепису населення як мінімум нераціонально. Гірше точно не буде. А в ідеалі стане навіть краще.
Навіщо це все? «Усі цивілізовані країни проводять переписи населення – для того, щоб актуалізувати дані про поточну чисельність населення, її статево-вікова структуру, національний склад, зайнятість, освітній склад, структуру домогосподарств – дуже багато характеристик, – пояснює провідний науковий співробітник інституту демографії та соціальних досліджень Павло Шевчук. – Науковцям це потрібно із цікавості: мені потрібно знати кількість населення, щоб якось аналізувати його природний рух, як воно відтворюється, як змінюється вікова структура. Однак переважно переписи роблять для державного управління. Наприклад, пенсійна реформа багато в чому ґрунтується на демографічному прогнозі, а щоб його зробити, нам потрібно знати цю саму статево-вікову структуру. Тому що вона сама себе відтворює: люди, які зараз живуть, через рік стануть на рік старшими на рік, через 2 – ще на рік, і так далі. Таким чином з урахуванням смертності та народжуваності ми отримаємо прогноз. Пенсійна реформа – річ довготривала, це стратегічний хід, який реалізується не зараз, а тривало. Але все одно треба бачити перспективу бодай років на 20-30 наперед – щоби знати, з чим зіткнеться країна через кілька десятків років».
Утім, зі збільшенням повноважень управління на місцевому рівні перепис також потрібен для планування. «Треба знати, скільки є дітей якого віку, щоб розраховувати, скільки місць через 5-10 років буде потрібно в дитячих садках та школах, – говорить Павло Шевчук. – Важлива і сама чисельність населення. На місцевому рівні це потрібно знати для навантаження на інфраструктуру, зокрема на водну – на водопостачання, споживання води, водовідведення. Крім того, якщо у нас демографічне старіння, тобто збільшується частка осіб похилого віку, у різних регіонах України ситуація може суттєво відрізняти. Тому що, наприклад, у “старих” демографічно регіонах Чернігівської чи Рівненської області в якихось сільських районах зараз багато осіб похилого віку, але згодом їх стане менше, тому що вони просто будуть вимирати (це природний процес, від цього нікуди не дінешся), і там старіння буде начебто знижуватися. Натомість в інших регіонах, якихось промислових центрах, куди населення приїжджало на роботу, зараз багато людей працездатного віку, але потім вони почнуть виходити на пенсію, а в містах народжуваність низька, і вийде так, що зменшиться кількість населення працездатного віку, тому що ці, що приїхали раніше, старітимуть. Це все треба враховувати, тому що навіть медичне забезпечення людям похилого віку та дітям потрібне різне, і якщо в регіоні більше сімей із дітьми, то там буде один пріоритет медичного обслуговування, а в “постарілому” – інший».
Інформація про населення використовується в різних сферах. Бізнесмени також зацікавлені у проведенні перепису. Скажімо, якщо вони випускають якусь специфічну продукцію, розраховану на специфічну цільову аудиторію (наприклад, молодь або підлітків), то їм потрібно знати, скільки у них є потенційних покупців.
Перепис – це суцільне обстеження. «Дехто думає, що достатньо провести вибіркові обстеження, щоб зібрати усю інформацію, – розповідає Павло Шевчук. – Так не виходить, тому що якраз статистичне зважування робиться на основі інформації про генеральну сукупність».
Завдання пояснити пересічному українцеві, для чого персонально йому брати участь у переписі, досить складне. Якщо є довіра до влади, то й питань не виникає: владі потрібна інформація про населення, щоб краще про нього дбати, враховувати його особливості. А пересічний українець від держави не очікує нічого, крім нових неприємностей. Тим більше століття досвіду життя в чужих державах даються взнаки: держава історично була ворожою, і виживати в агресивному середовищі наші предки мусили навчитися досконало. Тепер важко напрацьовувати інший досвід…
Хай там як, але в Україні переписів населення не проводили з 2001 року. Чому – питання до влади. (Конспірологічна версія – боялися оновити дані про кількість людей, для яких рідна мова українська, але вона не витримує ніякої критики.) І от нарешті нове покоління дізнається, що це таке. Утім, до запланованого на 2020 рік загального перепису населення України кабмін ухвалив провести пробний перепис у 2019 році. Це дозволить підготувати механізми та засоби для проведення всеукраїнського перепису, які востаннє використовувалися у 2010 році: «сформувати технології, відпрацювати інструменти та методи проведення всеукраїнського перепису населення; оновити інструменти проведення перепису населення, зокрема протестувати використання під час перепису планшетів та ноутбуків, щоб прискорити внесення статистичної інформації та її обробку; опрацювати основні організаційні заходи здійснення Всеукраїнського перепису населення, включаючи подальше опрацювання отриманих даних». Що ж, минули часи, коли скіфський цар Аріанта, бажаючи знати число своїх підданих, наказав кожному скіфові принести мідний наконечник до стріли: тепер і зібрати, й обробити інформацію можна набагато повніше й оперативніше.
Розвинені країни також проводять переписи саме в такій формі. «Так, розвинені країни роблять це регулярно, – розповідає Павло Шевчук. – Ось Канада і Японія проводять перепис кожні п’ять років дуже чітко, а Велика Британія – кожні 10 років із середини ХІХ століття у кожен рік, який закінчується на одиницю, вони пропустили лише 1941-ий».
Кого перепишуть? Переписувачі «порахують» не лише тих, кого застали, а й внесуть дані про всіх зареєстрованих тощо – адже щоб застати всіх, довелось би заходити кілька разів в одне й те саме домогосподарство, та й немовля ще саме про себе не розповість. Переписувач матиме перелік запитань до кожної особи та перелік питань до домогосподарства.
Що стосується заробітчан, котрих переписувач не застане, то це залежатиме від терміну їхньої відсутності – от у Японії достатньо прожити десь три місяці, аби переписувач зафіксував, що ти тут мешкаєш. Оскільки переписувач буде «спеціально навченою людиною», то знатиме, як записати людину, яку він не застав – чи зазвичай вона тут живе, чи ні.
Чого справді слід боятися? Слід пам’ятати що переписом можуть скористатися шахраї. Вони й зараз часто намагаються видавати себе за працівників якихось структур, яким можуть дозволити переступити поріг свого дому, а перепис – і поготів нагода. Тому треба буде все-таки зберігати пильність. Як відрізнити шахрая від переписувача? При сучасному розвитку поліграфії не проблема виготовити будь-який документ, тому варто буде «стежити за анонсами» – до часу проведення перепису способи «розпізнати підробку» рекламуватимуться разом із самим переписом.
Гаразд, подивимося, як устигне підготуватися держава до перепису за той час, який до цього залишився. А для тих, хто цікавиться наявною статистикою, Держстат викладає її на своєму офіційному сайті.
