Сьогодні, 15 березня, відзначається 80-та річниця з дня проголошення незалежності Карпатської України.
Про події нагадує Укрінформ.
Після розпаду на початку ХХ століття Австро-Угорської імперії, Закарпаття, яке входило до її складу, відійшло до Чехо-Словаччини. У жовтні 1938 року празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, після чого Чехо-Словаччина перетворювалася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців.
До влади автономної Карпатської України прийшов уряд, очолюваний Августином Волошиним. З його ініціативи у січні 1939 року була утворена політична організація закарпатського населення – Українське національне об’єднання (УНО), яка мала на меті створення суверенної держави. У лютому 1939 року відбулися вибори до парламенту – Сойму Карпатської України.
13 березня 1939 року за згодою і повною підтримкою Гітлера керівник Угорської держави Хорті надіслав чехословацькому уряду ноту з вимогою протягом 24 годин віддати Карпатську Україну Угорщині. Не дочекавшись відповіді, в ніч на 14 березня 1939 року, порушивши кордони, угорські війська перейшли в наступ. Спроби голови уряду Карпатської України Волошина добитися підтримки Берліна не увінчалися успіхом.
Зрештою, в ніч з 14 на 15 березня, було зібрано засідання Сойму, на якому було проголошено самостійну Карпатську Україну. Прийнята парламентом конституція Карпатської України визначила назву держави – Карпатська Україна, державний устрій – президентська республіка, державну мову – українська. Водночас були визначені державний герб (ведмідь на лівому червоному півполі й чотири сині та три жовті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі), Державний прапор – жовто-блакитний стяг і гімн – пісня «Ще не вмерла Україна». Президентом Карпатської України було обрано Августина Волошина.
Тим часом угорські війська підступили до Хуста, навколо якого точилися запеклі бої. Солдати Карпатської Січі, які фактично стали національним військом Карпатської України, мужньо боронили незалежність. Найбільший бій відбувся на Красному полі – рівнині на правому березі Тиси поблизу Хуста. Там регулярним частинам угорської армії протистояло кілька сотень вояків, озброєних легкими кулеметами, гвинтівками, ручними гранатами та пістолетами. В бою на Красному полі загинуло близько 230 українських січовиків і добровольців, переважно семінаристів та пластунів. Через кілька днів,18 березня, Карпатська Україна була повністю окупована угорськими військами.
Впродовж кількох тижнів лютував терор на Закарпатті, яке заплатило дорогу ціну за свою незалежність. Загалом без суду і слідства було розстріляно понад 27 тис. чоловік. Понад 75 тисяч закарпатців вирішили шукати притулку в УРСР, втім, майже 60 тисяч з них загинули в сталінських таборах. Решта вступила до чехословацької армії.
Всього в 1939-1944 роках загинули від рук угорців і більшовиків 80 тисяч закарпатських українців. І все ж недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби українців за встановлення нашої державності.
