Незадовго до виборів в Україні партії, представлені новими обличчями, витісняють традиційні політсили. Соціологи пояснюють це безпрецедентним розчаруванням у політиках та провальною роботою чинної влади.
Політичний ландшафт в Україні стрімко та кардинально змінюється. Найголовнішим трендом сьогодення є стрімке зростання суспільного запиту на нові обличчя. Якщо подивитися на результати опитувань різних соціологічних служб, то новостворені партії без досвіду представництва у парламенті та місцевих радах, які позиціонують себе як нові обличчя – “Слуга народу“, “Голос”, “Сила і честь” – на позачергових виборах до Верховної Ради України 21 липня сукупно можуть отримати близько 60 відсотків голосів виборців.
Безпрецедентне падіння довіри до політиків
Андрій Биченко, директор соціологічної служби Центру Разумкова, вважає причиною такої ситуації вкрай неуспішну політику старої еліти. “На відміну від 1990-х років, коли Україна не була найбіднішою країною в Європі, зараз вона такою стала. В Україні найнижчі зарплати, надзвичайно низький рівень ВВП на душу населення, немає міграційного потоку до України в той час, як з України він дуже великий”, – перераховує проблеми Биченко.
За його словами, “всі об’єктивні показники свідчать про невдалу політику традиційної політичної еліти”. “Тому є запит на нові підходи у політиці, з надією, що вони зможуть зламати цю прикру тенденцію”, – вважає соціолог.
Директор Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) Володимир Паніотто також констатує “безпрецедентне” падіння довіри до українських політиків. “Цього разу падіння довіри відбулося не лише до влади та її органів – Верховної Ради та уряду, але і до опозиції”, – констатує він. Паніотто пояснює таку ситуацію низкою факторів. Серед них він називає, зокрема, збільшення критики у медіа на адресу політиків за останні п’ять років – як владних, так і опозиційних. Доклалася до зменшення довіри до українських політиків, на думку експерта, і інформаційна війна з Росією, яка активно намагається вплинути на свідомість українців через свої ЗМІ та соціальні мережі, а також через проросійські канали в Україні. Крім того, експерт вказує на безвідповідальність політиків, які “не гребують жодними методами для боротьби на знищення одне одного”, а також дуже високі очікування в суспільстві на зміни після обох майданів, які не були втілені у життя і призвели до великого розчарування.
Рекордний рейтинг: ризики і запобіжники
На окрему увагу під час нинішньої кампанії заслуговує і величезний кредит довіри до президента України Володимира Зеленського, який заступив на посаду в другій половині травня. Партія “Слуга народу”, яка висунула його на президентських виборах, якщо вірити соціологам, може розраховувати на парламентських виборах ледь не на 50 відсотків голосів. За такої загальнонаціональної підтримки партія може сподіватися також і на перемогу у значній кількості мажоритарних округів. Таким чином, парламентська більшість з однієї партії, про яку як про “програму максимум” заявляв раніше лідер “Слуги народу” Дмитро Разумков, виглядає на тлі такої підтримки цілком імовірною.
Ще ніколи жодна політична партія в Україні не могла похизуватися таким рейтингом. Найкращий результат на парламентських виборах за всю історію незалежності України отримала Партія регіонів на позачергових виборах у вересні 2007 року – 34,4 відсотка. На думку Андрія Биченка, такій підтримці “Слуга народу” має завдячувати, зокрема, і тому, що президент Зеленський перебуває при владі лише трохи більше місяця. А у перші сто днів нової влади до неї у суспільстві ще існує кредит довіри, їй прощають усі проблеми та не очікують від неї конкретних результатів, каже експерт.
“Тому проведення парламентських виборів у перші сто днів нового президента механічно підвищує цей рейтинг. Якби вибори були черговими (у жовтні 2019 року. – Ред.), то рейтинг “Слуги народу” був би приблизно таким, як у Зеленського у першому турі президентських виборів (близько 30 відсотків. – Ред.)”, – вважає Биченко.
Те, що партія, яка досі не мала жодного досвіду участі у виборах на будь-якому рівні та ніколи не була представлена у парламенті, місцевих радах та у владних структурах, зараз має шанс отримати повну владу, є безумовним феноменом в українській політиці. “З одного боку, це дійсно ризик. Але з іншого боку – і очевидно, що значна частина виборців виходила з цього – це може бути і шансом для України”, – вважає Биченко. Запобіжниками від ризиків, на його думку, стануть сильна залежність Києва від Заходу, насамперед фінансова, та активне українське суспільство.
“Це буде найбільш невизначений парламент і, відповідно, уряд, з найбільшими ризиками, які коли-небудь були в Україні”, – додає Володимир Паніотто. Ключове питання для нього полягає в тому, чи залучатимуться до роботи в уряді професіонали.
При цьому Паніотто висловлює сумніви у тому, що партія Зеленського за підсумками виборів зможе одноосібно сформувати коаліцію, адже на мажоритарних округах, попри переваги, які кандидатам дає партійний бренд “Слуги народу”, їм буде важко протистояти яскравим та помітним кандидатам-опонентам, які є відомими на цих округах. “У “Слуги народу” немає для мажоритарних округів такої кількості людей, тому, я гадаю, партія переможе у помітно меншій кількості округів порівняно з результати голосування за партійними списками”, – прогнозує соціолог.
Зникнення з рейтингів вчорашніх лідерів
Показовим є той факт, що партія “Народний фронт”, яка на виборах 2014 року посіла перше місце, має нині практично нульову підтримку і навіть не бере участі у виборах за партійними списками. Серед п’яти партій, які подолали прохідний бар’єр у п’ять відсотків голосів п’ять років тому, були також “Самопоміч” (майже 11 відсотків голосів) та Радикальна партія Олега Ляшка (7,4 відсотка). Зараз їхній рейтинг коливається на межі статистичної похибки та робить їхні шанси потрапити до Ради дев’ятого скликання дуже примарними.
Партія експрезидента Петра Порошенка “Європейська солідарність”, згідно з опитуваннями, може розраховувати на приблизно втричі менше голосів, ніж п’ять років тому. У 2014 році за тоді ще “Блок Петра Порошенка” проголосувало 21,8 відсотка виборців, а зараз соціологи прогнозують партії експрезидента від п’яти до дев’яти відсотків голосів.
Натомість відбувається зростання рейтингу нової партії “Голос” фронтмена музичного гурту “Океан Ельзи” Святослава Вакарчука. При цьому, як наголошує директор КМІС Паніотто, Вакарчук багато втратив, відмовившись від балотування на президентських виборах, адже свого часу у соціологічних дослідженнях він мав однаковий рейтинг з майбутнім переможцем Зеленським. “Його участь у президентських виборах була б дуже гарною стартовою позицією для парламентських виборів”, – вважає Паніотто. Ще однією проблемою Вакарчука експерт вказує те, що майже 80 відсотків його електорату сконцентровано на Заході України, де його партія конкурує за прихильність виборців насамперед з “Європейською солідарністю”, в якої теж більша частина електорату проживає на Заході.
Але, як вказує Андрій Биченко, перетікання голосів від партії Порошенка до партії Вакарчука, хоча й простежується, але не є значним. “Навіть якби не було “Голосу”, то “Європейська солідарність” отримала б менше голосів, ніж Петро Порошенко у першому турі президентських виборів. Набагато значніше на електоральному полі “Голос” конкурує не з партією Порошенка, а зі “Слугою народу”. “Слугу народу” і “Голос” можна розглядати як прояв абсолютно однакових соціальних процесів – запиту на нову політику”, – підсумовує Биченко.
