Цікавими фактами про історію української валюти з ІА ZIK поділився декан історичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка, професор Роман Шуст.
Гривня народилася прикрасою
Гривня, як грошова одиниця, є однією з найдавніших у Європі, тому що сягає своїми початками ще праслов’янських часів. У східних слов’ян на етапі розпаду родового ладу і створення держави, появи майнової нерівності, з’явилася потреба вирізнити людей, які мали певний статус у суспільстві. І власне тоді з’явилася гривна – тобто обруч, що виготовляли з різних металів: золота, срібла, бронзи, міді, що зав’язувався на загривку, тобто на шиї. Звідси й походить назва «гривня».
Гривня пройшла дуже довгу еволюцію свого розвитку. Вона мала різне вираження. На приклад існувала вагова одиниця – гривна кун. Це була гривна певної кількості монет. Існувала також монетно-вагова гривна – тобто різної форми куски срібла. Серед них найбільш поширені «київська» (ромбоподібні злитки вагою бл. 164 г.) та «новгородська» гривни, і в меншій мірі «чернігівська». Зрештою в нашій історії був ще так званий «безмонетний період», коли в обігу не було монет, а лише гривни – (зливки срібла стандартної форми й ваги). Але гривна мала дуже велику вартість і скажімо на базар з нею йти не можна було. Натомість були її замінники – хутро, глиняні прясельця, чи ракушки каурі ітд.
Цікаво, що центрами виготовлення гривні були не княжі двори, а монастирі. На приклад, цілу майстерню з виготовлення гривень відкрили під час археологічних розкопок у Михайлівському Золотоверхому монастирі у Києві: знайшли форми, незавершені гривні і вже готові гривні. Очевидно монастирі були добре пристосовані для важливої місії карбування грошей – там були і відповідні освідченні кадри і «закрита» територія, куди не міг дістатися ніхто зовні – таке собі закрите виробництво. Якість цих гривень була досить добра.
Та зрештою майже на тисячу років гривна зникла з обігу.
Нові гроші молодої держави
Найбільш актуальним заведення грошової одиниці стало після проголошення ІІІ (20 листопада 1917 р.) і IV (22 січня 1918 р.) універсалів Центральної Ради. Тоді були різні думки, щодо запровадження грошової одиниці. На приклад більшість економістів, на чолі з Михайлом Туган-Барановським, який був першим генеральним секретарем (міністром) фінансів Української Центральної Ради, вважали, що гривня має бути чимось забезпечена, на приклад золотом. Однак, у ті часи, крім доброго імені держави, вона не мала нічого. Тому було вирішено запровадити спочатку карбованець.
У грудні 1917 р. в друкарні Стефана Кульженка у Києві – єдиній потужній друкарні в Україні, були випущені перші 100-карбованцеві купюри. Однак, друкарня відчувала брак відповідного паперу з водяними знаками, тому нові гроші досить легко фальшували. Проте, вони були дуже цікаві з огляду на оформлення. Зокрема, вони містили написи чотирма мовами: українською, російською, польською та на івриті. Це була єдина купюра, яку випустили у 1917 р. У 1918 р. Центральна Рада випустила ще два номінали: 50 карбованців (так звана «лопатка» – від зображення селянина з лопатою) та 25 карбованців – досить рідкісна купюра, котра не набула поширення.
1 березня 1918 р. було прийнято закон про гривню, як грошову одиницю Української Народної Республіки. Чому саме гривня? Уряд молодої держави прагнув у такий спосіб підкреслити зв’язок-спадковість з княжою державою. Дискусія довкола цього питання була досить великою, зрештою, як і щодо символіки молодої держави. Проте, вона була конструктивною, плідною й у підсумку вирішено запровадити грошову одиницю – гривню.
Та були й помилки. Це ті ж помилки, які повторила Україні у 1990-1991 рр. – з обігу відразу не вилучили гроші Російської імперії, Тимчасового уряду Росії. І Тимчасовий уряд і Ленін ні на хвилину не зупиняли верстати, що друкували гроші. Ці гроші далі везли в Україну, де вони вимивали товарну масу. Це була свого роду диверсія. Уряд, на превеликий жаль не відреагував вчасно. Хоча інші держави – на приклад чехи, відразу австрійську корону проштампували. Тобто, діяли в обороні своєї економіки. В Україні, щойно за урядування гетьмана Скоропадського було введено обмеження на великі номінали – 500 рублів ітд., але вони вже не мали ніякого ефекту.
Матеріалом для монет мали стати пам’ятники «царям і їх сатрапам»
Коли був прийнятий закон про введення гривні, то вирішено, що будуть і монети гривні і паперові купюри. На превеликий жаль монети не були випущені. В планах було карбування 1 і 2 сотиків з бронзи, 10 і 20 з нікелю та срібних – 1 і 2 гривень. Дуже цікаво на законодавчому рівні пропонувалося розв’язати проблему матеріальної бази – монети мали виготовляти з металу пам’ятників «царям і їх сатрапам». Та на жаль це рішення не було реалізоване – Центральна Рада впала, їй на зміну прийшов гетьман Скоропадський.
Гетьман зберіг всі грошові надбання Центральної Ради, ці гроші були в обігу. Паралельно існували дві валюти – карбованець і гривня. Один карбованець відповідав двом гривням. Нові гроші вирішили друкувати у Берліні. Купюри виготовили на дуже високому рівні. Над ними працювали найкращі українські митці – Гергій Нарбут, Григорій Золотов, Василь Кричевський. Однією з найкращих є 100-гривнева купюра створена Нарбутом. Якщо порівняти ці гривні з грошима інших європейських держав, то відразу помітний високий рівень виконання та національний колорит. Однак, була проблема доставки цих грошей в Україну. Вирішили, що це буде відбуватися літаками. Один з літаків, на якому також летів Дмитро Вітовський був збитий над Ратибором в Сілезії – тоді не тільки пропали гроші, але й загинули українські урядовці. Два літаки сіли в Румунії і гроші були конфісковані. Тобто та грошова кампанія була досить нещаслива. Почалося також власне виробництво, та воно було відносно неякісне.
Перші українські банкноти прикрашали львівські пам’ятки
Найбільшим номіналом була купюра 2000 гривень. Були також 1000, 500, 100, 5 гривень.
Найбільш цікавим був номінал 1000 гривень, при оформленні якого використано мотив фризу Успенської церкви у Львові.
Був також карбованцевий ряд. Цікавими були, на приклад, 100-гривневі «богданівки» прикрашені погруддям Богдана Хмельницького, чи 250-гривневі «канарейки» – купюри жовтого кольору. Гарними були також 2 карбованці зеленого кольору. А от 1 карбованець не випускали.
Цікаво, що гроші тодішньої української держави часто підробляли. При чому офіційно. На приклад, 50 карбованців до номера А 230 є легально випущеними, а всі решта – це так звані одеські випуски. Справа у тому, що під час відступу українських військ не встигли евакуювати кліше і денікінці його захопили й почали самостійно друкувати гроші. 10 карбованців друкував масово радянський уряд. Вони від оригіналів відрізняються за кольором – радянські більш червоні.
Курсу української гривні початку століття могла б позаздрити й сучасна валюта
На превеликий жаль молодій державі не вдалося збудувати міцної фінансової системи. Хоча були й значні успіхи. За гетьмана Павла Скоропадського міністром фінансів був Борис Мартос, який вперше створив бюджет України. В умовах війни, тотальної розрухи людям все ж треба було платити зарплату. І він вирішив збудувати бюджет на природніх монополіях – цукор, пошта, залізниця, сірники ітд. На цьому був побудований держбюджет і французька біржа оцінила український карбованець у пів франка. Тобто почався обмін валюти. Досить часто у спогадах багатьох видатних постатей є згадки про ті українські гроші. Зокрема, про обмін карбованців на золоті фунти стерлінги, при чому у досить приємному для української валюти співвідношенні.
Та непорозуміння обмінні були частим явищем. На приклад, повітовий комісар у Самборі Андрій Чайківський згадує, що отримав гроші для зарплатні купюрами по 2000 гривень, які звичайно було важко розділити між людьми.
Навіть коли українська держава фактично перестала існувати, уряд Петлюри перебуваючи на території Польщі й далі друкував українські гроші у Тарнові та Варшаві. Цікаво, що їх приймали. Тобто держава вже фактично не існувала, а її гроші і далі приймали. Пізніше у Тарнові було знайдено літографічні каміння. Були навіть чутки, що під час візиту до Польщі Президента Віктора Ющенка, тодішній польський президент Александер Квасневський мав йому їх подарувати, однак в результаті, йому подарували лише пачку грошей.
Митрополит Андрей Шептицький свого часу закупив зразки всіх банкнот і вони зберігалися у Національному музеї у Львові до кінця 50-тих років ХХ ст. На превеликий жаль, відомий лише один каталог виставки, де вони були представлені. Після Другої світової війни всі банкноти знищили.
Останні банкноти Української Держави вийшли з обігу у 1921 р., проте люди їх берегли, як згадку про хоча й короткотривалу, проте свою, незалежну державу.
Підготував Андрій Павлишин,
IA ZIK
