Можливо, ви здивуєтеся, але Луганськ приваблює туристів. Не тих, хто їздить за гарячими путівками в кулінарні або шоп-тури різними країнами, а дуже специфічний контингент — мисливців за враженнями.
Тих, хто багато разів бував у Чорнобилі, чия Мекка — розруха і тлін, хто колекціонує враження і фото “не для всіх”.
Серед таких ось загублених на вулицях “республіки” є й іноземці, але найчастіше це молоді жителі Росії та України, які ризикнули приїхати сюди, щоби поповнити колекцію своїх вражень, історій і фотографій новими експонатами.
Курс цінностей та ідеології “республіки”
Єдине, щоби вести пряму трансляцію своїх вражень з Луганська потрібна місцева “журналістська акредитація”. Тому майже завжди фотографії з Луганська публікуються вже після, після повернення, на безпечній відстані від усіх місцевих спецслужб.
Таким туристам, хоч пішки, хоч з вікон автомобіля варто побачити розбитий центр нинішньої “столиці”. Відремонтований автовокзал і знищену обстрілами приватну власність поряд — супермаркет “Лелека” справа і магазин побутової техніки “Ельдорадо” зліва.
Контраст величезний. Не віриться, що будівлі ці стоять на одній лінії, і влітку 2014 року однаково постраждали.
У старому центрі Луганська на вулиці Леніна кілька розбитих вщент будинків. Поруч з кафе з яскравою ілюмінацією це – різкий контраст життя і смерті. Між цими розбитими будинками і вцілілими будівлями поруч – всього один крок.
Є кілька нових пам’ятників — пам’ятник “ополченцям” навпроти будівлі СБУ, який неодноразово підривали “невидимі українські диверсанти”, як каже місцева влада. Є також БТР біля драматичного театру на Оборонній і пам’ятник “російським добровольцям” на вході до скверу ВЛКСМ.
Чому ці пам’ятники варто побачити? У них – короткий курс цінностей та ідеології “республіки”.
Багато також експозицій, присвячених цій війні. Це, наприклад, – підбитий танк під Хрящуватим або музей в забороненому в Україні мотоклубі “Нічні вовки”.
База мотоклубу “Нічні вовки” – це щось на кшталт хлоп’ячої кімнати, збільшеної в десятки разів. Тільки замість постерів з плакатами акторів там багатометровий портрет Путіна, а “крилаті фрази” розтягнуті на розміри стін колишнього заводського санаторію.
Зі сфери розваг — концерт місцевої групи “Новоросія” і місцевий фільм “Ополченочка”, у якому події потрактували тутешні ідеологи.
“Дорога життя”
Усю повноту вражень можна отримати вранці у черзі машин на Станицю. Саме ця “дорога життя” переверне всі уявлення про місто та про людей.
Це шлях, яким люди дістаються на підконтрольну Києву територію, – за пенсією, до банкоматів, за продуктами тощо.
Щоранку натовп людей біжить від пам’ятника Князю Ігорю до старого мосту – щоб бути першими. Можна подумати, що це марафон або масовий забіг, тільки люди одягнені дуже дивно для спорту — жінки в спідницях і халатах, немічні з милицями, батьки з візками.
Біжать усі — літні люди, батьки з дітьми, люди з інвалідністю. Потік людей такий щільний, що машині не проїхати. Якщо хтось падає, ті, хто позаду, не сповільнюють темпу. Тому що на кону — місце в черзі, швидкість проходження огляду.
Контрастом порожнечі вечірніх вулиць Луганська буде бурхлива діяльність біля мосту — сотні таксистів із закликами зайняти останнє місце в машині, сотні вантажників з тачками, які здають привезений товар біля громадських туалетів, сотні жебраків.
І якщо досі здавалося, що в “республіці” життя немає, то міст доводить зворотне. Тільки картинка цього життя навиворіт так лякає, що в неї не хочеться вірити.
Повним контрастом до цієї картини буде концерт у філармонії. Красиві люди, що не поспішають, черги в касу в надії виторгувати останній квиток, жінки з зачісками. Невже це ті ж люди, що бігли по “дорозі життя” у рейді за пенсіями? Саме цей контраст витвережує. Те саме місто і ті самі люди, які можуть бути настільки різними — байдуже бігти повз мертвих і співпереживати музиці Чайковського.
Вечірній Луганськ теж різний. Влітку, коли темніє пізніше, містом більше гуляють, а ось у непогоду Луганськ здається пустельним, особливо сильно вражають чорні вікна багатоповерхівок — ті квартири, куди так і не повернулися люди.
