Абсолютно прогнозовано 9 травня не минуло без сутичок та провокацій в багатьох українських містах. На щастя, серйозних інцидентів вдалося уникнути і тут варто віддати належне професійним діям поліції.
Кілька епізодів задля розуміння загальної картини. У Львові пагорб Слави та Марсове поле були під посиленою охороною поліції, свій патруль там виставили і активісти. Вони перервали промову одного з ораторів, який говорив російською. “Мовою окупанта говориш, говори українською”, – вимагали вони. А ще у місті Лева поліція забрала у райвідділок пенсіонера за червону футболку з написом “СРСР”.
У Миколаєві поліція затримала двох чоловіків за радянські атрибути та георгіївські стрічки. Літніх людей у райвідділок не забирали, а лише зняли з них символіку. Ті у відповідь ображали і проклинали правоохоронців. А вже по закінченні урочистостей двох депутатів від “Опоблоку”, які йшли у колоні з так званим “безсмертним полком”, облили кефіром двоє чоловіків у камуфляжі, яких також забрали в поліцію.
В Одесі напередодні також відбулися сутички, здебільшого через заборонену символіку. Роботи у поліції додалося, коли до пам’ятника невідомому матросу підтягнувся проросійський “безсмертний полк” зі своїми активістами, котрі скандували “Одеса – російське місто” та “Слава президенту Путіну”. Таких діячів правоохоронці намагалися одразу ж витягти з натовпу, щоб уникнути заворушень.
Градус суспільної напруги в Україні наразі зашкалює, – кажуть експерти. Але, незважаючи на те, що сьогодні передумов для громадських протестів існує віз і маленький візок, масовими повстаннями в країні поки що навіть і не пахне. Нечисленні мітинги, які час від часу проходять під стінами Верховної Ради, ідейними назвати не можна навіть з натяжкою. Втім, навіть якщо гіпотетично припустити, що завтра на Майдан вийдуть мільйони, для влади воюючої країни є залізне виправдання – це все «рука Кремля».
Агресія Росії є одним з ключових факторів, який стримує українців від активних дій. Люди інтуїтивно відчувають, що наступний протестний сплеск може призвести до розвалу держави, – констатують експерти. Третій інсульт, як відомо, переживають вкрай рідко. Чи зможе пережити наша країна третій Майдан? Це та інші питання, пов’язані з суспільними настроями Голос-Інфо адресує відомому соціологу Євгену Головахі.
Євгене Івановичу, як ви оцінюєте на сьогоднішній день загальний рівень напруги в суспільстві?
Знаєте, ми (НАН України – Ред.) проводили дослідження, в якому було дуже багато питань, присвячених саме цій проблемі. Оскільки ми вивчаємо, перш за все, суспільні настрої, а не атмосферу в суспільстві з точки зору того, як суспільство сприймає політичні еліти, то в порівнянні з минулим роком загальний протестний потенціал навіть трішки знизився.
Чим це пояснюється адже, здавалося б, передумов для масових протестів існує більш ніж достатньо?
Це пояснюється тим, що з’явився ряд серйозних факторів, які стримують людей від різких кроків.
Виділіть ключові фактори.
Перший фактор – інтуїтивне відчуття того, що наступний сплеск агресії в суспільстві може призвести до розвалу держави. Другий фактор полягає в тому, що люди на відміну від політиків, зважають на те, що поліпшення можуть бути тільки повільними і поступовими, а погіршення – швидким і нескінченним. В яму можна падати дуже швидко, а підніматися вгору довго і важко. Третій фактор – це, безумовно, війна. Люди розуміють, що країна знаходиться в протистоянні з великою, стурбованою своїм імперським минулим державою. Українці прекрасно усвідомлюють, що сьогодні існує загроза вступити в дуже серйозну повномасштабну війну з цією, прямо скажемо, не зовсім адекватною країною.
А фактор загальної втоми, яка його стримуюча роль?
Досить серйозна. Люди дуже втомилися за роки цих важких випробувань. Зараз питання виживання виходить на перше місце, а будь-які інші види активності відволікають, ось в чому справа. До речі, згідно з однією з теорій, революції відбуваються не тоді, коли відбувається помітне погіршення ситуації, а навпаки, коли починається підйом.
І чим пояснюється цей парадокс?
Справа в тому, що багато людей дуже болісно сприймають підйом. Вони думають, що загальний підйом істотно поліпшить їхній особистий добробут, а цього не відбувається. Звідси у них виникає відчуття особистої відокремленості, що і штовхає їх на серйозні протесні дії.
Як ви вважаєте, політики сьогодні відчувають пульс суспільних настроїв і, грубо кажучи, користуються цим?
Користуються, звичайно, а інакше це не політики, а випадкові люди. Політики будь-якого рівня можуть бути абсолютно тупими людьми, але вони шкірою відчувають, що і коли можуть зробити люди для того, щоб поліпшити їх, як політиків становище в політичній ієрархії.
Підсумовуючи всі перераховані чинники, яка, на ваш погляд, вірогідність нового Майдану?
Ймовірність нового Майдану і всякого роду агресивних вуличних виступів досить велика, тому що в цьому може бути зацікавлена значна частина політичної еліти. І ось це, мабуть, навіть більш потужний фактор, з точки зору ймовірності Майдану-3, ніж суспільні настрої.
Тобто, якщо політики інтенсивно і активно почнуть використовувати все те, що вже так чи інакше накопичилося в психології людей, роль всіх перерахованих стримуючих факторів повністю нівелюється?
Саме так. В такому випадку, поза всяким сумнівом, ймовірність масових протестних акцій істотно підвищиться.
А загалом… досвід нашої країни свідчить про те, що єдиний час, коли масові протести не відбуваються – це літо.
Чи не девальвувала на сьогоднішній день сама ідея Майдану як така?
Девальвувала. Дуже висока ціна будь-яких масових виступів, які призводять до вступу до влади. Люди дуже болісно це все переживають. Інша справа – історична оцінка цих подій з точки зору далекої перспективи. Але справа в тому, що дуже багато хто живе не далекою перспективою, а сьогоднішнім днем. За винятком хіба що політиків, які можуть дозволити собі думати про далеке майбутнє, оскільки дуже добре забезпечують собі і сьогодення, і найближче майбутнє.
В цілому, треба сказати, що настрої розчарування в суспільстві дуже сильні. І це, до речі, одних людей, схильних до рішучих і навіть радикальних дій, штовхає на нові протести, але більшість це стримує за логікою: «Я вже і так стільки втратив, чого знову кудись лізти?».
