Схоже державна власність, яка знаходиться в управлінні ДП «Конярство України», знову не дає спокою певним силам, що виливається у нові провокації.
Перша резонансна хвиля натиску на державне підприємство, якому підпорядковані 12 філій з 40 тис. га сільськогосподарських угідь, пройшла у квітні цього року.
Нагадаємо, що тоді у низці українських ЗМІ майже водночас з’явилась інформація про нестачу кормів на двох кінних заводах, від якої гинуть коні. Мова йшла, в першу чергу, про Дніпропетровський кінний завод. Ця “гнітюча картина” домальовувалась кадрами із Запорізької філії. Жахливі сюжети про “заморених тварин” перекочовували у соцмережі, де активно розганялася потужна хвиля громадського невдоволення.
Долучилися до інформаційного трешу і тодішні народні депутати Вадим Івченко, Борислав Береза та Ігор Луценко, які засипали своїми депутатськими зверненнями усі інстанції, вимагаючи знайти і покарати винних у «кінному голодоморі».
Що змусило відомих народних обранців раптом облишити гарячі політичні баталії і захопитися наведенням порядку у конярстві, залишається лише здогадуватися.
Паралельно під Генпрокуратурою та Мінагрополітики пройшли акції «активістів», які вимагали розслідування вочевидь фейкової ситуації і зміни керівництва ДП «Конярство України». До речі нардеп Береза ще з початку року пробував звинувачувати ДП у необґрунтованому продажу коней на м’ясо, але йому резонно відповідали, що такий продаж стосується тільки відбракованих коней і лише за погодження Мінагрополітики, згідно з існуючими нормативами.
Як відомо, перевірка Держветслужби спільно з Держспоживслужби, яка пройшла на згаданих заводах у травні жодних порушень чи проблем не встановила. Такого ж висновку дійшла тоді й комісія профільного для ДП «Конярство України» Міністерства агрополітики.
Як виявилося потім, більша частина фото, які так активно поширювались і шокували у соцмережах, насправді були зроблені взагалі не на території заводу.
Щодо телесюжетів, що вразили серце активістів із захисту тварин, частина з яких, сподіваємось, були щирими, то й вони виявилися майстерно зманіпульованими.
В деяких з них, зокрема, показали коней, які були не надто доглянутими після зими. Вибірково знімалися дуже старі коні або кобили, виснажені лошатами. Фахівці знають, що тут нема нічого надзвичайного, бо є частиною заводського процесу.
За помахом чарівної кінопалички навіть коні , які просто борсалися, граючись у сіні, в новинних сюжетах стали такими, що “від голоду і встати не можуть”.
Тут варто відзначити, що саме конезаводів в Україні – 10, решта – племкомцентри та інші підприємства. Тобто люди, які тоді про це знімали і писали, взагалі не в курсі ситуації в галузі. І особливо цим не переймались.
Зрозуміло, що такий інформаційний бруд виник недарма і був зрежисований за цілком очевидним комерційним задумом.
Згодом ця хвиля пройшла і здавалось, що всі крапки над «і» нарешті розставлено. А ДП «Конярство України», що зараз знаходиться в дуже непростій ситуації з огляду на відсутність бюджетного фінансування, помилок і порушень минулого керівництва, має можливість нарешті вирішувати свої проблеми.
Однак у вересні, на тому самому Дніпровському заводі, стала розкручуватися нова провокація: працівники заводу висунули низку нереальних вимог, виконання яких сьогодні не може дозволити собі підприємство. Зокрема керівництво профспілки Дніпровського заводу зажадало значного збільшення зарплат, видачі по 3 тони зернових не тільки кожному зі співробітників, а й усім пенсіонерам. Та чим тоді взимку годувати коней, на жаль, ніхто не замислився.
Відомо, що «група підтримки» зі сторони намагається всіляко підбурювати такі настрої на підприємстві, фабрикуючи нові звернення і загострюючи обстановку. Сьогодні ситуація на підприємстві набула вже критичного рівня, бо спливають останні дні для збирання врожаю, вирощеного на полях заводу, в розпорядженні якого є лише один власний комбайн, чого надто замало аби швидко і без втрат обробити площі у 2,5 тис. га.
Для вчасного закінчення цих робіт керівництво держпідприємства вирішило залучити найману техніку. Проте працівники заводу, керовані своєю профспілкою блокують захід цієї техніки на поля, вимагаючи від управлінців підписання нового колективного договору, в якому прописані ті самі нереальні вимоги.
І дарма, що багатий врожай соняшника, за який потім можна було би купити всі необхідні для зимівлі коней корми, осипається просто на очах.
Що ж до мотивації «борців» за свої права, то насправді вона є дуже простою. В надії, що в результаті їхніх дій Дніпровська філія врешті – решт збанкрутує і буде ліквідована, а заводські землі перейдуть місцевій громаді, вони розраховують, що при їх розпаюванні кожному дістанеться певна частка.
Проте з поінформованих джерел вже відомо, що ті, хто розкручує напругу на державних заводах кінної галузі мають зовсім інші наміри. І щодо самого заводу і щодо його земель…
