Офіційний Київ отримає 9 млн. євро донорських коштів від уряду Німеччини на створення соціального житла для внутрішньо переміщених осіб (ВПО).
Відповідну угоду підписали днями міністр соціальної політики Андрій Рева, керівник міського та інфраструктурного підрозділу німецького державного банку Розвитку KfW Меріон Кніш та виконавчий директор Українського фонду соціальних інвестицій Андрій Лактіонов.
Допомога надається міністерством економічної співпраці та розвитку Німеччини. Проект триватиме чотири роки. Планується, що ці кошти будуть спрямовані у Дніпропетровську, Запорізьку, Харківську області та підконтрольні Україні райони Донецької і Луганської обл.
За попередніми підрахунками вітчизняних чиновників, новий проект допоможе близько тисячі внутрішньо переміщеним особам отримати соціальне житло.
Наразі в нашій державі тільки офіційно зареєстровано майже 1,5 млн внутрішньо переміщених осіб.
«Люди втратили житло, роботу, опинилися в непростих життєвих обставинах. Держава зі свого боку робить важливі кроки для допомоги переселенцям – створює низку програм, шукає додаткові джерела фінансування, проводить інтеграційні заходи, створює робочі місця. В тому числі для забезпечення відповідних умов проживання внутрішньо переміщених осіб на мирній території України ми залучаємо фінансові ресурси наших іноземних партнерів», – цитує прес-служба Мінсоцполітики свого очільника Андрія Реву.
На виділені німцями кошти планується відновити або побудувати 10-12 багатоквартирних будинків.
Але попри традиційно пафосні заяви урядовців у стилі “одобрямса” своєї ж власної роботи, в питаннях виділення безповоротної фінансової допомоги з боку іноземних держав та інституцій існує віз і маленький возик проблем. Серед больових точок цієї надчутливої теми можна виділити дві ключові — корупція та недосконале законодавство.
«В Україні необхідно створити єдиний ресурс, на якому можна було б відслідковувати обсяги міжнародної допомоги переселенцям, фінансування конкретних програм, а також дізнаватися, хто відповідає за їх реалізацію», – переконаний керівник Всеукраїнської асоціації переселенців Руслан Калінін. Він налогошує, що доволі часто, спілкуючись з міжнародними донорами йому доводиться чути, що вони фінансують багато проектів для переселенців і суми виділяються чималі, а ось цільове призначення коштів викликає великі питання.
І справді досить часто можна побачити повідомлення, наприклад, що сотні мільйонів (!) гривень донорських коштів пішли на семінари для переселенців, при цьому на житло — копійки. Також в пресі час від часу з’являються повідомлення про те, що влада на місцях за кошти, спрямовані на вирішення нагальних проблем внутрішньо переміщених осіб ремонтує тротуари чи приміщення бюджетних закладів. Чи раціональний це розподіл благодійних ресурсів, якщо врахувати, що за даними Національної системи моніторингу, 84% ВПО вважають головною проблемою відсутність житла? Відповідь лежить на поверхні…
За даними Міжнародної організацї міграції, 65% українських переселенців вважають себе інтегрованими в місцеві громади. Головними умовами успішної інтеграції називають житло, постійний дохід і зайнятість.
Втім, закопування грошей в тротуари чи асфальт — це ще півбіди. Набагато гірше, коли завдяки допомозі “липовим” тендерним конкурсам для підрядників, які мали б будувати житло для переселенців, чиновники просто кладуть кошти закордонних донорів до власних кишень. При цьому, активісти, які намагаються відслідковувати потік благодійних грошей, кажуть, що “відмивається” близько 70% виділених іноземними донорами грошей, які мали б спрямовуватися на будівництво житла для ВПО та інші соціально важливі проекти.
Тотальна корупція, метастазами якої пронизана вся Україна, є однією з ключових причин, яка змушує іноземців тричі подумати перед тим, як виділяти безповоротну фінансову допомогу українським переселенцям.
Свого часу широкого розголосу набула історія, коли Євросоюз виділив серйозну суму на реконструкцію двох гуртожитків (180 квартир) для переселенців у Слов’янську. За три роки проект залишився лише проектом і ЄС почав публічно вимагати повернути кошти назад. Як це впливає на імідж держави та бажання закордонних донорів виділяти кошти на допомогу внутрішньо переміщених осіб, цілком зрозуміло. Хто, запитується, горить бажанням спонсорувати і без того ситих українських чиновників, які, прикриваючись бідою людей, що волею долі стали переселенцями, купують собі і своїм чадам чергові “Maybach” чи “Maserati”?
До речі, попри те, що на реалізацію державної програми “Доступне житло” в 2018 році було виділено 100 млн грн, переселенці наразі можуть лише записуватися в чергу, бо про практичну реалізацію програми поки що не йдеться. Причина – Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства ніяк не може затвердити розподіл цих коштів. Здається, коментарі тут зайві…
Однак корупція — не єдина проблема, яка не дозволяє великим донорам виділяти благодійні кошти на потреби українських переселенців. Ще один “шлагбаум” на цьому шляху – недосконалість законодавства. Приміром, щоб отримати перший транш, скажімо від Німеччини, на оренду квартир з правом викупу або іпотеку під кредитну ставку, значно нижчою за нинішню в Україні, потрібно підписати відповідний договір між українським і німецьким урядами, отримати підтримку в парламенті, пройти 4 міністерства. А щоб отримати фінансову підтримку на іпотеку, процедури узгодження, за оцінками фахівців, можуть зайняти близько п’яти років.
Чому? Тому що в діючому ще з радянських часів Житловому кодексі немає такої категорії як внутрішньо переміщені особи. Очевидно, що потрібно або міняти кодекс, або, принаймні внести в існуючий таку категорію як ВПО. Але швидкості руху наших законодавців у цьому напрямку позаздрила б навіть черепаха. В них є більш важливі справи на кшталт пошуку свого місця під лагідним промінням сонця корупційних “потоків”. Тим часом не проголошена війна триває, самовільно коригуючи долю багатьох родин…
