В Україні закривають всі тубдиспансери, хворі на туберкульоз кашляють на вулицях і заражають всіх навколо – такі побоювання висловлюють у соцмережах. Чи правда це і яка зараз ситуація із цією хворобою, дізналась ВВС News Україна.
Перш ніж почути діагноз “туберкульоз” і почати приймати ліки, Тетяна Іванова пройшла всі кола пекла.
Вісім місяців болю в усьому тілі і температури, сотні аналізів і оглядів.
Так довго їй не могли поставити точний діагноз.
На рентгені легені були чисті. У неї був туберкульоз лімфовузлів.
“Чому мій терапевт не відправила мене на ретельне обстеження на туберкульоз? Вона думала, що туберкульозом хворіють лише безхатьки, наркомани і люди з в’язниць? Туберкульоз – це ж не лише кашель”, – говорить пані Іванова, яка працює в благодійній організації “Конвіктус Україна”.
За даними ВООЗ, в Україні щороку своєчасно не виявляють 23% випадків туберкульозу.
Це є причиною його подальшого поширення.
Що таке туберкульоз:
- інфекційне захворювання, викликане мікобакерією туберкульозу (МБТ, бацила Коха)
- передається повітряно-крапельним шляхом
- людина заражається, вдихаючи краплини вологи з паличкою МБТ, які виділив хворий при кашлі, чханні
- найчастіше вражає легені
- рідше – нирки або спинний мозок
- заразною є легенева, відкрита форма туберкульозу
В січні 2020 року в Україні зареєстрували 2,4 тисячі нових хворих на туберкульоз. У лютому нових випадків було 2 000. А загалом від хвороби минулого місяця лікувались 20 тисяч людей.
В 2018 році, за даними МОЗ, в Україні було 62,3 хворих на туберкульоз на 100 000 населення.
У цей час у Польщі, за даними Світового банку, лише 16 хворих на сто тисяч наслення, у Білорусі – 31, у Словаччині – 6.
Більше, ніж у нас, наприклад, хворих на туберкульоз було в Афганістані, Камбоджі, Гані.
Чому все так погано?
“Не вистачає сучасного обладнання, яке б дозволяло швидко діагностувати туберкульоз, люди не довіряють лікарям і не звертаються вчасно. Українці люблять займатися самолікуванням – антибіотики вільно продаються в аптеках, люди їх купують, не дотримуються схем лікування, кидають. Виникає проблема з поширенням резистентних штамів збудника”, – перераховує причини Оксана Зінченко, кандидатка біологічних наук, доцент кафедри мікробіології, вірусології та біотехногії ОНУ імені І.І. Мечникова.
Майже кожен четвертий випадок в Україні – це мультирезистентний туберкульоз (МРТБ). Тобто такий, що не піддається лікуванню протитуберкульозними препаратами першої лінії.
За кількістю хворих із такою формою країна серед “світових лідерів”, розповідає колишня очільниця МОЗ Уляна Супрун.
Одна з причин, за її словами, – застаріла система протитуберкульозної допомоги, яка залишилась ще з часів СРСР. Складовою цієї системи є тривале лікування в диспансерах.
“Коли ця система створювалася, не було ефективних ліків проти туберкульозу, тому пацієнтів розміщували у протитуберкульозні лікарні, диспансери або санаторії на тривалий час. Тепер такі ліки є, вони доступні в Україні, за пару тижнів їх прийому людина припиняє поширювати хворобу. Тривале перебування в стаціонарі та відсутність розділення хворих з різними формами туберкульозу збільшує ризик повторного зараження”, – твердить пані Супрун.
Що змінити?
В Україні працює розгалужена система протитуберкульозних закладів: станом на 2018 рік було 68 тубдиспансерів, 21 туберкульозна лікарня для дорослих і дві для дітей. Всього понад 12 тисяч ліжок.
Основні симптоми туберкульозу:
- кашель понад два тижні
- підвищена температура понад 7 днів
- ускладнене дихння
- біль у грудях
- поганий апетити, слабкість
- втрата ваги
- підвищена пітливість
- кровохаркання
Тривалість лікування у таких закладах – від двох до трьох місяців. На них у 2018 році виділили 1 млрд 994 тисяч грн з бюджету. Для порівняння, на лікування інсультів — 539 млн грн.
Змінити підходи до хворих намагалися задовго до Супрун. Програму реформування протитуберкульозних закладів Верховна Рада ухвалила ще у 2012 році. Повністю систему так і не змінили.
В 2018 році провели “оптимізацію ліжкового фонду” тубдиспансерів. Тоді скоротили майже дві тисячі ліжок – 12,4%.
В листопаді 2019 року уряд, який тоді очолював Олексій Гончарук, ухвалив нову концепцію розвитку системи протитуберкульозної допомоги.
У ній йшлося про реорганізацію системи тубдиспансерів, їх злиття в один-два базові заклади на рівні області, де хворі можуть лікуватися у стаціонарі. Решту – перевести на амбулаторне у поліклініки і кабінети фтизіатрів.
“Ліжка не лікують”
В Україні немає жодного диспансеру, де б дотримувалися норм інфекційного контролю, говорить представник благодійної організації “100% ЖИТТЯ”, лікар-інфекціоніст Віктор Третьяков.
Ця організація минулого року супроводжувала понад 9 тисяч хворих на туберкульоз в Україні – волонтери підтримували хворих, привозили їм ліки і їжу.
Сам пан Третьяков об’їздив багато тубдиспансерів. Він говорить, що у більшості з них умови жахливі, ремонти робили 30-40 років тому.
Більшість хворих за два тижні лікування перестають бути заразними, їм не потрібно далі бути в стаціонарах, говорить Третьяков.
“Якщо людина вже не виділяє паличку, то і немає потреби. А якщо людей дуже довго тримати в стаціонарі, вони заражають один одного. Наприклад, там лікується вже знебацилена людина, а поступає хтось, хто виділяє бактерії. Так з’являються резистентні форми хвороби”, – пояснює лікар.
Лікування у тубдиспансерах і туберкульозна лікарнях може тривати до 100 днів.
Що може допомогти в боротьбі з туберкульозом?
раннє виявлення – скринінг-опитування
бактеріологічні та генетичні методи діагностики
призначення схеми лікування тільки у відповідності до профілю чутливості мікобактерії
амбулаторне лікування, госпіталізація – при поганому фізичному стані людини
точне виконання режиму прийому препаратів та тривалості лікування
соціальний та психологічний супровід пацієнта, забезпечення прихильності до лікування, захист прав пацієнта
обстеження контактних осіб
інформаційна робота, зниження стигми та дискримінації
Партнерство “Зупинимо туберкульоз. Україна”
“Ліжка не лікують туберкульоз, і госпіталізація хворого “в ліжко” не пов’язана з ефективністю його лікування”, – підтримує реформу ТБ галузі Наталія Гранкіна, медична директорка Дніпропетровської обласної фтізіатрії.
За її словами, туберкульоз можна лікувати амбулаторно, використовуючи міжнародні підходи, наприклад, новітні протитуберкульозні препарати, які дозволяють вилікувати резистентні форми за 9-12 місяців замість 24-36 місяців у ліжку.
При цьому хворий не зобов’язаний весь цей час перебувати у стаціонарі. Пані Гранкіна розповідає про лікування на Дніпровщини хворих за допомогою інтерактивних дистанційних методів – хворий щодня надсилає відео своєму лікарю.
Вона також відверто говорить, що часто стаціонарні заклади не відповідають міжнародним стандартам.
Протитуберкульозні диспансери повинні мати споруди, які очищають і видають назовні чисту знезаражену воду.
“Очисні споруди у нас є лише в обласному протитуберкульозному диспансері. У місті Павлоград Дніпропетровської області, наприклад, таких споруд немає. Більш того, ми мали немалу кількість проблем із павлоградським водоканалом щодо стічних вод”.
Павлоградський протитуберкульозний диспансер розташований на околиці міста. Зовні це звичайна пострадянська будівля, яких так багато у маленьких містечка: три поверхи, сіра цегла, дерев’яні вікна, давній ремонт, меблі ще з часів СРСР.
Цей тубдиспансер обслуговвав місто Павлоград, а також весь Павлоградський та Межівський райони.
Раніше у ньому стаціонарно лікували хворих на туберкульоз, тепер тут лише поліклініка, куди можна прийти на консультації. Якщо треба в лікарню – хворих відправляють у Кривий ріг чи Дніпро.
“Як тепер лікуватимуться пацієнти із відкритою формою? Як можна проконтролювати лікування?”, – обурюється лікарка-фтизіатр Тетяна Шишкіна, яка працювала у Павлоградському тубдиспансері.
Вона категорично проти закриття таких закладів.
За її словами, за останні три роки сюди до стаціонарних відділень госпіталізували 919 хворих із відкритою формою, з них 543 – це люди, що мали стійку форму туберкульозу, яку лікують довго і яку потрібно контролювати.
“Одна людина із відкритою формою, якщо вона не проходить лікування, може заражати до 15 людей. Тобто уявіть потенційне число заражених! Якщо заклад закриватимуть, то ми можемо говорити про можливий початок епідемії в місті”, – обурюється пані Шишкіна.
Хворих не виганятимуть на вулицю, стаціонар працює далі, але ліжка будуть максимально сконцентровані на базі обласного Дніпропетровського протитуберкульозного диспансеру і диспансеру Кривого Рогу, відповідає пані Гранкіна.
Згідно з реформою, у кожній області має залишитись мінімум один великий заклад — фтизіатричний центр або центр легеневих хвороб, де можна лікуватися на стаціонарі.
Головне, щоб ці заклади розміщувалися не на далекій відстані й хворі могли до них доїхати, говорить пан Третьяков з “100% ЖИТТЯ”.
Хто може захворіти:
- всі
- але група ризику – діти і літні, люди з ослабленим імунітетом
- люди з хронічними захворюваннями
- ВІЛ-інфіковані
- люди, які перебувають у контакті з хворими
Також продовжать роботу кабінети фтізіатрів у районах, де пацієнти зможуть отримувати ліки. Крім того, у планах уряду – ввести посади міжрайонних фтизіатрів у регіональних центрах.
Директорка Дніпропетровської фтізіатрії говорить, що амбулаторна служба працюватиме в області й надалі, і саме ці фтизіатри будуть відповідати за виявленням хворих.
Але реформа лікування туберкульозу, як і вся медреформа, може опинитися під питанням через зміну керівництва МОЗ і ситуацію з коронавірусом.
Лікар-інфекціоніст Віктор Третьяков пояснює: коронавірус може погіршити ситуацію з туберкульозом тому, що потенційно хворі на ТБ – якраз у групі ризику.
“Це може збільшити смертність”, – говорить лікар.
Стигма
Боротьба Тетяни Іванової з хворобою тривала два роки і три місяці.
Зараз вона видужала і тепер розповідає про свій досвід, виступає на тренінгах і семінарах, присвячених туберкульозу, закликає долати стигму довкола цієї хвороби.
“Один з важливих пунктів лікування від туберкульозу – не боятися говорити. Я думала, що ця хвороба – це все, це вирок. Але це ж не так”, – каже Тетяна Іванова під час свого виступу на тренінгу організації “Зупинимо туберкульоз. Україна”.
В Україні, яка серед лідерів у Європі з поширення туберкульозу, навколо цієї хвороби справді багато міфів, неперевіреної інформації та страхів.
“Чому ж, коли є ефективні ліки, в Україні так багато хворих? Для багатьох людей страшно визнати, що у тебе туберкульоз. Страшно піти лікуватись. Страшно відчувати себе відчуженим, – говорить лікарка Гунта Дравніце, голова проєкт “Підтримка зусиль у протидії туберкульозу в Україні”, – Туберкульоз – виліковний. Це варто пам’ятати”.
