А 28 років тому саме у день 24 липня відбулася, як на той час, надзвичайна подія – над будівлею Київради був піднятий тоді ще не державний, а національний синьо-жовтий прапор України. Через 10 років після тих подій міська рада Києва вирішила відзначати цей день як День Національного Прапора у столиці України.
Про перебіг подій згадує тодішній заступник голови Київради Олександр Мосіюк, який вів засідання президії Київради 24 липня 1990 року. За його словами, до цієї події готувались заздалегідь: у президії підготували проект рішення, ініційований «Демократичним блоком» міськради Києва, свої пропозиції внесли у Секретаріаті Народного руху України. Шили стяг на Західній Україні і перевезли до Києва напередодні підняття.
«Перед цим біля Софіївського собору прапор освятили священики Української автокефальної та Української греко-католицької церков, церемонію посвяти здійснив архімандрит УПЦ Володимир (Романюк). Я думаю, на Софіївському майдані зібрались сотні тисяч людей, освячений стяг до Київради урочисто, на високо піднятих руках, несли десятки молодих людей. Це було освячення національного прапора для всієї України, не лише для Києва, адже для більшості українців синьо-жовтий прапор символізував відродження державності», – розповів Мосіюк.
За його словами, попри спротив комуністів, на прапорній шоглі біля будівлі Київської міської держадміністрації ввечері 24 липня 1990 року замайорів синьо-жовтий прапор. Потім кияни чергували біля будинку, щоб запобігти можливому зняттю прапора. А у день, коли прапор піднімали над Києвом, у середмісті столиці зібрались сотні тисяч людей – і киян, і тих, хто того дня перебував у місті. Мосіюк додає: за тиждень до підняття прапора над Києвом, 16 липня, Верховна Рада України ухвалила декларацію про державний суверенітет України, це дало потужний поштовх для національної самоідентифікації українців. Тоді ж в Україні активізувався національний рух, і водночас національна символіка почала витісняти радянську.
Важливість підняття національного прапора над Києвом
Як зазначає провідний експерт Українського інституту національної пам’яті Любов Крупник, за доби СРСР за національний прапор людей карали, тож підняття синьо-жовтого стягу саме у столиці України мало потужне символічне значення. Перед 24 липня 1990 року синьо-жовтий стяг майорів над столицею України 12 червня 1920 року, коли війська Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського залишали Київ. Після того, каже Крупник у розмові з Радіо Свобода, на 70 років в Україні утвердились червоні прапори. Щоправда, зауважує експерт, за радянських часів знаходились сміливці, які вивішували національні прапори: 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства у Києві (нині КНЕУ) замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. 22 січня 1973 року у Чорткові (Тернопілля) Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісили чотири національних прапори. У вересні того ж року Мармус був засуджений до 6 років позбавлення волі у колонії суворого режиму з наступним засланням на 5 років, розповідає Крупник.
Але з початком перебудови і пожвавленням національного руху в Україні синьо-жовті прапори почали майоріти на громадських заходах – так, мітинг пам’яті Чорнобильської трагедії у Львові 26 квітня 1989 року проходив під національним прапором. А у Києві 22 травня того ж року на закритті Шевченківського свята піднято національний прапор, розповідає Крупник. За її словами, у 1990 році Київ став дев’яти містом України, над яким замайорів синьо-жовтий прапор. «Що важливо, так це те, що величне дійство 24 липня у столиці організувала на влада, а народ, патріотичні організації. А церемонію посвяти полотнища провів архімандрит УПЦ Володимир Романюк, який у 1972 році був засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду» на 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання», – наголосила експерт. Прапор на Хрещатику наближав національне відродження, вплив його був потужніший за велелюдні мітинги, він кликав українців до активних акцій, «це була перемога національних сил, хоч був спротив комуністів, які в Київраді намагались заблокувати рішення по цьому питанню», – зауважує Крупник. Письменник Олесь Гончар того дня написав у своєму щоденнику: «Над Київською міською радою замайорів жовто-блакитний прапор! О 7-й год. вечора освятили й підняли. Людей було багато, і молодь, і старші розуміють значення події. Щойно дзвонила Алла Платонівна [Бажан], бігала, каже, раненько дивитись, чи не зняли. Майорить! Хтось діждеться, що замайорить і над цілою Україною. Хтось дочекається».
