Два масштабних позови у Гаазі, п’ять міждержавних справ, з десяток комерційних арбітражів – таким є рахунок справ, що їх розглядають міжнародні правові інстанції через російську анексію Криму і конфлікт на Донбасі.
ВВС News Україна зібрала інформацію про головні з них.
Міжнародний суд ООН
У січні 2017 року Україна звернулася до Міжнародного суду ООН із позовом проти РФ, пославшись на порушення Росією двох конвенцій: Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.
За порушення Конвенції з фінансування тероризму Україна просить суд зобов’язати Росію припинити передавати кошти і зброю “терористичним угрупованням” у так званих “ДНР” і “ЛНР”, а також компенсувати моральну і матеріалу шкоду Україні та постраждалим громадянам.
За порушення Конвенції з расової дискримінації Україна вимагає відновити права Меджлісу кримських татар, забезпечити право на освіту українською в Криму та виплатити компенсацію жертвам дискримінації.
Український Меморандум, поданий до Гааги, “важить близько 90 кг, складається з 17 500 сторінок тексту і міститься в 29 томах”, писав у Twitter міністр закордонних справ Павло Клімкін.
У березні 2017 року, коли суд розглядав клопотання України про забезпечувальні заходи, вимоги щодо дискримінації суд задовольнив, а от в частині фінансування тероризму – ні, через відсутність достатніх доказів. Суд зобов’язав Росію утриматися від обмежень кримських татар в представництві їхніх інтересів, зокрема, відновити діяльність Меджлісу, а також забезпечити відновлення освіти меншин українською мовою.
Нині російська сторона оскаржує юрисдикцію, тобто право і компетенцію Міжнародного суду ООН для розгляду цієї справи.
У Москві вважають, що під виглядом позовів про фінансування тероризму та дискримінацію Україна намагається “покарати Росію за Крим”, а конфлікт на Донбасі взагалі є внутрішнім військовим конфліктом в Україні, а не терористичною діяльністю.
Після визначення юрисдикції суперечки, суд має перейти до розгляду змісту справи.
Морський арбітраж
У 2016 році Україна ініціювала в арбітражному трибуналі з морського права справу, звинувативши Росію в порушенні Конвенції ООН з морського права.
Це арбітражне провадження Україна ініціювала “з метою захисту своїх прав як прибережної держави в прилеглих до Криму акваторіях в Чорному морі, Азовському морі та Керченській протоці”.
Основне заперечення Росії у цій справі полягає в тому, що претензії України не стосуються Конвенції ООН з морського права, а є спробою отримати рішення, що підтверджує суверенітет України над Кримським півостровом.
У серпні 2018-го суд в Гаазі вирішив розглянути заперечення Росії, відклавши розгляд по суті.
Обидві справи курує Міністерство закордонних справ. У червні 2019 року під час слухань щодо юрисдикції, позицію України представляла заступник міністра Олена Зеркаль.
В інтерв’ю ВВС News Україна вона заявила, що в МЗС очікують рішення з морського арбітражу “у вересні – максимум жовтні”, а у Міжнародному суді ООН – під кінець року.
“Тобто останні місяці цього року будуть визначальними з точки зору того, як ми пройшли першу стадію – юрисдикції”, – заявила пані Зеркаль.
Вона також зауважила, що звернення України до цих міжнародних інстанцій є “відповіддю на гібридні загрози і використання міжнародних конвенцій як один із можливих механізмів реакції на гібридну агресію”.
Справи про порушення прав людини
Впродовж 2014-2019 років український уряд подав до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) кілька міждержавних заяв проти уряду РФ – “у зв’язку з агресією РФ проти України, що має наслідком масові порушення прав людини” в Криму та східних областях України. Їх курує міністерство юстиції.
Як повідомили ВВС News Україна у Мін’юсті, ці заяви охоплюють скарги України на порушення таких прав:
- право на життя,
- заборона катування,
- право на свободу та особисту недоторканість,
- свобода думки, совісті і релігії,
- свобода вираження поглядів,
- заборона дискримінації,
- межі застосування обмежень прав,
- розгляд справи,
- захист права власності,
- право на вільні вибори.
На цей момент у провадженні ЄСПЛ перебувають п’ять міждержавних справ. Дві з них – “Україна проти Росії (щодо Криму)” та “Україна проти Росії (щодо Донбасу)” – стосуються порушень прав людини в анексованому Криму та на непідконтрольних Києву територіях Донецької та Луганської областей.
Інші стосуються фактів викрадення на території Донецької та Луганської областей дітей-сиріт та дітей-інвалідів та їх незаконного або фактичного переміщення на територію Росії, порушення прав українських політичних в’язнів та захоплених українських моряків.
Всі ці справи наразі перебувають на стадії розгляду питання прийнятності, або ж того, чи може ЄСПЛ їх розглядати.
Слухання у “кримській” справі призначені на вересень, а щодо Донбасу – на кінець 2019 – початок 2020 року.
Інвестиційні арбітражі
Ці справи стосуються самостійних чи групових позовів українських державних і приватних компаній щодо компенсації вартості майна, втраченого в Криму через російську анексію. Загалом існує до 10-ти таких справ, як від державних, так і від приватних компаній, а також від приватних інвесторів. Втім, за рішенням РНБО від 2015 року їх також курує МЗС.
До інвестиційного арбітражу вже вдалися “ПриватБанк” і фінансова компанія “Фінілон”, “Ощадбанк”, “Укрнафта”, Ігор Коломойський та аеропорт Бельбек, ТОВ “Стабіл”, Everest estate LLC, НАК “Нафтогаз”, НАК “Укренерго”, ДТЕК. Ці справи розглядають арбітражні трибунали у Нідерландах, Франції та Швейцарії.
В теорії, подібні справи розглядаються на підставі міжнародних угод про захист інвестицій, зроблених інвестором з однієї країни на території іншої. Українські компанії апелюють до міжурядової україно-російської угоди 1998 року про заохочення і взаємний захист інвестицій.
Але у випадку з Кримом українські компанії робили інвестиції на території України, проте їхні активи були експропрійовані Росією після анексії Криму. Тож одразу після подання перших позовів виникло питання: чи не означатиме їх розгляд визнання, що Крим є територією Росії. По-друге, чи не є обов’язковою умовою для арбітражу те, щоб інвестиції від самого початку були зроблені на території Росії.
Саме на ці аргументи спирається Росія, доводячи, що міжнародні арбітри не можуть вирішувати суперечки щодо українських інвестицій в український (на той момент) Крим.
Проте, як зауважує заступник міністра закордонних справ Олена Зеркаль, поки що “всі арбітражі дійшли висновку, що Росія здійснює ефективний контроль (в Криму – Ред.) за допомогою своїх органів влади, і жоден арбітраж не визнав, що це є територією Росії”.
У кількох справах арбітри вже підтвердили, що такі справи входять в їхню юрисдикцію. Наприклад, Верховний суд Швейцарії не погодився із аргументами російської сторони щодо непідсудності міжнародному арбітражу справи “Укрнафти”, а відтак, розгляд цієї справи триває.
Крім того, що ці справи дають українським компаніям можливість відшкодувати втрачені в Криму активи, які обчислюються мільярдами, ці справи є прецедентними, – у них вперше в історії комерційного арбітражу розглядається питання захисту інвестицій на незаконно контрольованих територіях.
За словами заступника міністра закордонних справ Олени Зеркаль, на початковому етапі – у 2015 році – небагато хто вірив, “що цей механізм може спрацювати”. Але перші рішення показали, що це не так, і охочих звернутися до арбітражу побільшало.
Проте, за словами пані Зеркаль, державні компанії одразу наштовхуються на досить складний механізм тендерів для закупівлі юридичних послуг, особливо що стосується послуг іноземних компаній, без яких виграти такі справи досить проблематично. Поки що таку процедуру здолала НАК “Укренерго”, на черзі – “Адміністрація морських портів”.
Приватні ж компанії побоюються значних фінансових витрат на арбітражний процес, який, як твердить Олена Зеркаль, може коштувати мільйони доларів. Втім, перші рішення показали, що у випадку виграшу ці витрати відшкодовує інша сторона суперечки.
Фінальні рішення є поки що у двох справах.
Перше арбітражне рішення було винесене влітку 2018 року за позовом групи приватних компаній на чолі із Everest Estate LLC та інших компаній, які пов’язують із групою “Приват”. Арбітри вирішили, що РФ має відшкодувати їм 159 млн доларів за нерухомість, втрачену в Криму.
А наприкінці 2018 року “Ощадбанк” став першою державною компанією, що виграла інвестиційний арбітраж через російську анексію Криму.
Приклад “Ощадбанку”
26 листопада Арбітражний трибунал у Парижі присудив Росії сплатити “Ощадбанку” 1,3 млрд доларів компенсації разом із відсотками, що нараховуються з моменту винесення рішення до моменту фактичної компенсації – близько 100 тис. доларів на день.
Ощадбанк проти РФ
- $1,3 млрд плюс % має сплатити Росія “Ощадбанку” за втрачені в Криму активи
Рішення Арбітражного трибуналу у Парижі
Обсяг позовної заяви “Ощадбанку” до Росії становив понад 30 тисяч аркушів.
Банк заявив, що активно домагатиметься виконання арбітражного рішення по всьому світу, а також “готовий надати консультації тим організаціям, які підуть шляхом “Ощадбанку” і будуть звертатися до міжнародних судових інституцій та арбітражів проти Російської Федерації з приводу втрат внаслідок агресії в Криму”.
Як повідомили ВВС Україна в “Ощадбанку”, після отримання рішення арбітражу він, як цього вимагають українські закони, подав позов до Київського апеляційного суду про визнання і надання дозволу на виконання рішення Міжнародного арбітражу. А 17 липня суд задовольнив заяву “Ощадбанку”.
Натомість Росія вже оскаржила арбітражне рішення у французьких судах, категорично спростовуючи компетенцію арбітрів розглядати такі справи.
Особливості “ПриватБанку”
У лютому 2019 Постійна палата Третейського суду в Гаазі оприлюднила часткове рішення на користь “ПриватБанку” у справі проти РФ.
Як йшлося у повідомленні прес-служби банку, у цьому рішенні арбітри визнали, що мають юрисдикцію щодо усіх вимог позивача, що Російська Федерація порушила свої зобов’язання за двосторонньою угодою про заохочення та взаємний захист інвестицій, незаконно експропріювавши активи “ПриватБанку” в Криму, і що банк має право на відшкодування за таку експропріацію в повному обсязі.
Проте суму компенсацій визначатимуть на другій стадії розгляду справи. Сам “ПриватБанк” оцінив свої збитки у понад 1 млрд доларів.
ПриватБанк проти РФ
- $1 млрд компенсації вимагає ПриватБанк за втрачені в Криму активи
- лютий 2019 Третейський суд у Гаазі визнав юрисдикцію та порушення Росії
ПриватБанк
Особливість цієї справи полягає у тому, що позов “ПриватБанку” було подано ще у 2015, і з того часу цей банк перетворився із приватного на державний. Крім того, у позові бере участь і фінансова компанія “Фінілон”.
Як заявляла заступниця голови НБУ Катерина Рожкова, на момент націоналізації банку в нього на балансі не було кримських активів, усі вони були продані фінансовій компанії “Фінілон”, яку пов’язують із групою “Приват”, і з якою у самого Нацбанку триває своя судова історія.
Арбітражі “Нафтогазу”
У лютому 2016 року “Нафтогаз” офіційно повідомив Росії про інвестиційну суперечку щодо “незаконного захоплення активів компанії в Криму”. У вересні 2017 НАК “Нафтогаз” та шість дочірніх компаній подали до трибуналу при Постійній палаті Третейського суду в Гаазі позов про відшкодування збитків від захоплення активів компанії в Криму.
Нафтогаз проти РФ
- $5,2 млрд на таку суму “Нафтогаз” оцінює свої втрати в Криму
- У лютому 2019 Третейський суд у Гаазі визнав порушення РФ, збитки рахують
Арбітри вирішили розділити справу на дві частини: спочатку визначитися із юрисдикцією справи, а вже потім – із розміром компенсації.
22 лютого 2019 року Постійна палата третейського суду в Гаазі визнала, що Росія порушила угоду про захист інвестицій, експропріювавши активи “Нафтогазу” та його дочірніх підприємств в Криму. Розмір збитків має бути визначено на другому етапі процесу. Сам “Нафтогаз” оцінює свої втрати щонайменше у 5,2 млрд доларів.
Як повідомили ВВС Україна у “Нафтогазі”, Трибунал винесе рішення щодо компенсацій не раніше кінця 2020 року.
Випадок з “Нафтогазом” є особливо цікавим, оскільки він почав втрачати свої активи в Криму ще до того, як Росія визнала свій контроль над півостровом офіційно, уклавши Договір про прийняття Криму до складу Росії.
“Нафтогаз” вже виграв масштабний арбітраж із Росією у Стокгольмі щодо контрактів на постачання російського газу до України і транзиту російського газу до Європи територією України. І, хоч прямого стосунку до анексії Криму і конфлікту на сході України ця справа не має, проте почалася вона на тлі кардинального погіршення відносин між Києвом та Москвою, різкого підвищення ціни на російський газ для України навесні 2014, і врешті, відмовою України від імпорту російського газу та переорієнтацією на поставки з Європи.
Після виграшу у Стокгольмі “Нафтогаз” почав новий арбітраж проти “Газпрому” – стосовно перегляду тарифу на транзит, оцінюючи свої вимоги у понад 11,5 млрд доларів.
“Газпром” оскаржує перше арбітражне рішення.
Чи можливо отримати компенсацію?
Загалом, існує Нью-Йоркська конвенція 1958 року, яка передбачає примусове визнання та виконання міжнародних арбітражний рішень у 159 країнах світу. Виконання рішень є можливим за рахунок арешту майна, незахищеного суверенним імунітетом.
Водночас, як вважають правники, стягнення майна державних компаній є досить проблемним, адже вони є окремими юридичними особами і не несуть відповідальність за діяльність держави.
Росія послідовно оскаржує правомочність арбітражів ухвалювати рішення у питанні українських інвестицій до Криму, а також самі арбітражні рішення за місцем їхньої ухвали. Проте від особливостей національної судової системи залежить, чи можна оскаржити юрисдикцію арбітражу вже після його завершення або ж під час самого арбітражу.
Наприклад, у випадку зі справою Everest, Росія оскаржила юрисдикцію лише після фінального рішення арбітражу у Гаазі. Це не означає, що звичайний суд у Нідерландах може переглянути рішення арбітрів по суті, але він може перевірити, чи було в них право розглядати подібну справу.
У випадку із позовами “Укрнафти” і ТОВ “Стабіл” Верховний суд Швейцарії підтвердив повноваження арбітрів і відмовив Росії у визнанні відсутності юрисдикції щодо втрачених в анексованому Росією Криму українських активів ще на початковій стадії розгляду справи.
Там, де вже є фінальні рішення міжнародних арбітражів, їх підтримують і українські суди. Проте із їхнім практичним виконанням є проблеми.
У вересні 2018 року Апеляційний суд Києва визнав арбітражне рішення у справі Everest Estate LLC та дозволив його виконання, яке, зокрема, відбулося через арешт акцій російських банків з державним капіталом – “Промінвестбанку”, ВТБ і “Сбербанку”. У відповідь російський “Внешекономбанк”, який володіє акціями “Промінвестбанку”, у червні 2019 року звернувся до арбітражу у Стокгольмі, при чому так само на підставі порушення угоди про захист інвестицій між Україною та Росією. Крім того, Росія заявила про те, що оскаржить це рішення – за місцем проведення арбітражу, в Нідерландах.
Аналогічне оскарження є і за арбітражним рішенням на користь справи “Ощадбанку” у Парижі.
З іншого боку, список компаній, що прагнуть домогтися компенсацій за втрати від анексії Криму, постійно поповнюється.
Наприкінці минулого – на початку поточного року до них приєдналися ДТЕК (енергетичний підрозділ фінансово-промислового холдингу СКМ, контрольованого Ринатом Ахметовим) та НАК “Укренерго”. ДТЕК оцінює свої втрати в Криму у 500 млн доларів, а “Укренерго” – у близько 1 млрд доларів. При цьому, у справі ДТЕК російська сторона вперше від самого початку вирішила взяти участь в арбітражі, тоді як у всіх попередніх послідовно відмовлялася.
Де судять за агресію?
Втім, при тому, що російську анексію Криму називають першим випадком порушення кордонів у Європі після Другої світової війни, виграші у міжнародних судах та арбітражах не дозволять назвати Росію агресором, як це зробила Україна на законодавчому рівні.
Чи існує у світі така інстанція?
“Так, це Рада безпеки ООН, де Росія є постійним членом із правом вето”, – відповідає заступник міністра закордонних справ Олена Зеркаль.
“Ми виходимо з того, що ми в судах, на різних міжнародних майданчиках ставимо питання про порушення Росією багатьох норм міжнародного права… І ми складаємо цей пазл з різних можливих шматочків. Все це разом складається в картинку, яка й називається агресією. Ми не можемо зараз використати майданчик ООН, який передбачений для цього. Але це не означає, що в нас ніколи не буде такої можливості. Ситуація змінюється, вона є динамічною”, – додає вона.
