Учора народні обранці, після не надто тривалого пленарного тайм-ауту, повернулися до сесійної зали в будівлі на Грушевського.
Повернулися з гучними скандальними заявами та ініціативами, що являється черговим яскравим свідченням того, що грядущі парламентські та президентські вибори наразі вже повністю правлять балом у парламентських залах і кулуарах.
Чи не найбільше галасу здійнялося у приміщенні Верховної Ради після того, як, користуючись правом законодавчої ініціативи, президент Порошенко зареєстрував проект закону “Про припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією”.
“Виходячи з положень статті 60 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України “Про міжнародні договори України” та відповідно до статті 40 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Верховна Рада України постановляє: припинити з 1 квітня 2019 року дію Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією”,- мовиться в документі.
У пояснювальній записці до законопроекту сказано, що “триваюча агресія РФ спричинила істотні порушення більшості статей Договору, про що Україна систематично наголошує у дипломатичному листуванні з Росією”. При цьому зазначається, що низка істотних порушень Договору з боку РФ стала предметом справ у міжнародних судових інстанціях, розгляд яких ще триває. Також окремо робиться акцент на тому, що станом на сьогодні відсутні будь-які ознаки добросовісного прагнення Росії усунути правопорушення та відшкодувати шкоду, заподіяну своїми протиправними діями.
Договір про дружбу між Україною і Росією був підписаний в 1997 році на той момент президентами обох країн – Леонідом Кучмою та Борисом Єльциним.
Міністр закордонних справ Павло Клімкін висловлює переконання, що документ за «предметом правового регулювання не матиме негативного впливу на ринкове середовище, забезпечення прав та інтересів суб’єктів господарювання, громадян і держави, а також розвиток регіонів, ринок праці та інші сфери суспільних відносин».
Хай там як, але чимало нардепів, з якими поспілкувався “Голос-Інфо”, переконані, що тему розірвання Договору саме “тут і зараз” підняли виключно з прицілом на майбутні вибори. Приміром, колишній лідер фракції “Опоблоку”, а нині — керівник депутатського об’єднання “За життя” Юрій Бойко констатує: “Ця тема — намагання втягнути всіх у вибори і підняти власні рейтинги. Хотів би нагадати, що цей Договір автоматично продовжується кожні 10 років 1 квітня, якщо одна зі сторін не забажає вийти з нього. У вересні МЗС надіслав в Росію листа, де чорним по білому написано, що в 2019-му, документ не буде продовжено, тому він вже фактично не діє”.
Дивується подібній ініціативі гаранта Конституції і позафракційний Дмитро Добродомов: “Дивні речі відбуваються… зараз хочуть швидко ухвалити рішення, які не приймалися вчасно. І при цьому, ніхто нічого навіть не намагається аргументувати”.
Втім деякі з парламентарів (з представниками БПП на НФ все зрозуміло — вони зі зрозумілих причин обома руками “за”), які де-юре належать до опозиційних фракційних команд, не є такими категоричними. “Звісно, я голосуватиму, як вирішать колеги по фракції, але я не розумію, навіщо розривати Договір!? Ми ж таким чином втратимо будь-які правові важелі впливу на РФ… До речі, принагідно хотів би нагадати, що свого часу США та Іран, знаходячись у стані фактичної війни, схожий договір не розривали. Особисто для мене це цілком зрозуміло, бо цей документ — дієвий інструмент впливу на іншу сторону”, – каже “off record” один з нардепів від “Батьківщини”.
Зважаючи на резонанс, який викликала ініціатива про розірвання “дружнього” Договору з Росією, з якою в нас уже понад чотири роки триває не проголошена війна, “Голос-Інфо” вирішив погортати сторінки історії та пригадати, що ж тоді, в далекому вже 1997-му обіцяли країни одна одній?
Отже, підписанти Договору гарантували громадянам іншої країни права і свободи на тих же підставах і в такому ж обсязі, що й власним громадянам. Але реалії наразі такі: РФ незаконно утримує у місцях несвободи багатьох українців, в числі яких в’язні, яких правозахисники називають політичними. Ще 50 українців перебувають у Росії під слідством. І найсвіжіший приклад “дотримання” вищенаведеного пункту Договору з боку Росії – 25 листопада російські силовики поблизу Керченської протоки відкрили вогонь по трьох українських кораблях, які намагалися пройти з Чорного в Азовське море, і силою захопили їх, а також узяли в полон 24-х українських моряків. Українська сторона визнала захоплених моряків військовополоненими і звернулася до різноманітних міжнародних інституцій з проханням вплинути на РФ.
Варто зауважити, що від весни 2018 року російські прикордонники почали проводити постійні перевірки майже всіх суден в Азовському морі, які йшли в порти Бердянська та Маріуполя. Крім цього, Росія почала перекидати військові кораблі до цього моря, починаючи його активну мілітаризацію. Цьому сприяв і фактичний контроль РФ Керченської протоки після відкриття Кримського мосту. У відповідь на агресивні дії Росії на Азові Україна вирішила створити базу Військово-морських сил в цьому регіоні та почала перекидання туди військових кораблів. Декілька з них було переправлено сухопутним шляхом, а у вересні цього року із Одеси до Бердянська через Керченську протоку успішно пройшли два військових кораблі – “Донбас” та “Корець”.
Також у Договорі закріплювався принцип стратегічного партнерства, визнання непорушності наявних кордонів, поваги територіальної цілісності та взаємного зобов’язання не використовувати свою територію на шкоду безпеці одне одного. Що тут сказати? Можна лише констатувати: наприкінці 2014 року РФ розпочала окупацію півострова і за місяць, після проведення “референдуму”, який не визнала жодна цивілізована країна Європи та світу, приєднала Крим до своєї території.
Далі — більше. У квітні 2014-го підтримувані Росією збройні формування почали захоплювати органи влади на території Донбасу, в результаті чого частина Донецької та Луганської областей опинилася поза контролем офіційного Києва…
Зупинимося на ще одному важливому пункті Договору — про зменшення кількість збройних сил та усіляке сприяння процесу роззброєння. Що ж маємо в реальності? Починаючи з липня минулого року чисельність ЗС РФ
була збільшена майже до 2 мільйонів осіб . Для порівняння: на початку не проголошеної війни на Донбасі в лавах російської армії нараховувалося 800 тисяч військовослужбовців.
Офіційний Київ після підписання Договору, справді скорочував чисельність ЗСУ: з 455 тисяч до 163 тисяч у 2013 році. Але після агресивних дій РФ на Донбасі у 2014-му Україна почала нарощувала оборонний потенціал, і станом на 2017 рік чисельність вітчизняної армії становила близько 260 тис осіб.
Окрім всього вищеназваного, сторони, які підписали Договір, зобов’язувалися зберігати національну самобутність та забезпечувати захист етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин на своїй території і створювати умови для заохочення цієї самобутності. Як виконується цей пункт Договору (особливо, останніми роками) з боку Росії, відомо всім…
Про те, що президент Петро Порошенко планує поставити остаточний хрест на дружбі з РФ, яка й так існує хіба що на папері, чи не першим заявив радник міністра закордонних справ України Тарас Качка, за словами якого, “це не принесе жодних радикальних і раптових змін”. “Найбільша шкода вже була зроблена Російською Федерацією”, – підкреслив він. Водночас дипломат зазначив, що нещодавнє захоплення українських кораблів та моряків свідчить про те, що “є ще куди нагнітати ситуацію”.
Качка окремо наголосив, що починати обговорення нового Договору про дружбу з Росією можна лише після того, як Москва припинить порушення чинної угоди та відшкодує Україні всі завдані збитки.
І насамкінець трішки хронології задля повного розуміння картини. У вересні близька до чинного глави держави віце-спікер Ірина Геращенко заявляла, що Україна планує не розривати Договір про дружбу з Росією, а просто відмовитися від подовження його дії. За словами пані Геращенко, різниця між цими двома поняттями суттєва, адже розірвання договору про дружбу в односторонньому порядку звільнило б Росію від відповідальності за невиконання його умов. Вона додала, що формальне розірвання договору з ініціативи України могло б бути вигідним Москві.
Справді, подальші дії вищого керівництва держави не виходили за рамки, які окреслила заступник голови ВР. Отож, 17 вересня президент своїм указом ввів у дію рішення РНБО про припинення дії договору «Про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією». За кілька днів, 21 вересня Україна офіційно повідомила Росії про припинення дії Договору. Тоді голова МЗС Павло Клімкін назвав цю подію дуже важливою, оскільки в ноті детально обґрунтовуються всі порушення Росією положень цього договору. Через п’ять днів – 26 вересня Петро Порошенко передав генеральному секретарю ООН Антоніу Гутерришу ноту про рішення України не продовжувати дію Договору про дружбу з Росією.
Чи замало було цих кроків задля того, аби “вбити” документ, який абсолютно не виконується вже багато років? Очевидно, що ні. Але чинний президент Порошенко вирішив інакше — і вже на початку грудня перекинув м’яч на поле парламенту. Причому, глава держави зареєстрував законопроект про “вбивство” і без того мертвого документу як невідкладний. Дехто з експертів жартома коментує це так: дуже мало залишилося виборчих козирів, тому Петро Олексійович вирішив зіграти на цій темі ще й на полі Верховної Ради. А чому, ні? Бал все рівно за бюджетний (читай — за народний) кошт.
