Дуже багато людей чули про Дракулу — легендарного графа-вампіра із Трансільванії. Легенда про нього — чи не найпопулярніша у світовій масовій культурі; варіації на цю тему можна зустріти в сотнях фільмів, книг і відеоігор. Історичним прототипом Дракули був жорстокий господар Валахії Влад III Цепеш, що жив у 15 столітті. Однак мало кому відомо, що в Україні був свій «Дракула». WAS знайомить із його історією.
Мова про улюбленця гетьмана Мазепи чернігівського полковника, генерального обозного Василя Дуніна-Борковського. Містичні розповіді про нього можна зустріти в працях українських етнографів 19 століття і навіть в газеті «Чернігівські губернські відомості» за 1888 рік. Легенда свідчить, що Василь був одним з синів шляхтича Каспера-Анджея Дуніна. В народі полковника вважали чаклуном і чорнокнижником. Стверджується, що він був нехрещеним і неодруженим. Його поховали в притворі Єлецького монастиря в Чернігові 1702 року — нібито без відспівування. У храмі не встановили хрест, лише надгробок з епітафією.
Після його смерті в місті почався мор. А через пів року стали знаходити тіла людей, померлих від недокрів’я. Ночами часто бачили в маєтку духи небіжчика та його слуг, які несамовито вили. В народі говорили так:
Кажуть люди,
що полковник
По ночах блукає,
То душа його страдная
Упокою все шукає.
Жителів Чернігова також турбувала загадкова чорна карета, яка нібито виїжджала ночами з храму та їздила містом. Люди звернулися до архієпископа Іоанна Максимовича, щоб той зупинив бісівщину. Одного разу вночі священники на чолі з архієреєм зібралися біля Червоного мосту і почали молитися. Коли екіпаж до них наблизився, то розчинився в повітрі. Так стверджували місцеві жителі.
Після цього козаки дістали й розкрили труну Дуніна-Борковського. Полковник виглядав досить свіжо, а в зубах тримав люльку. Було вирішено вбити йому осиковий кілок прямо в серце.
Такою є легенда, а якою була історія? Першою ж вигадкою є те, що Василь Дунін-Борковський був нежонатим. Якщо ми звернемося до сучасної «Генеалогії українського козацтва», то дізнаємося, що Василь був одружений аж двічі. З огляду на те, що другою дружиною була дочка чернігівського священника Марія Шуба, дуже сумнівно, що вона б залишила покійного чоловіка без відспівування.
Та й сам Василь симпатизував церкві, був меценатом — саме його коштом було збудовано Єлецький монастир. Епітафію для його могили писав сам архієпископ Іоанн Максимович. Якщо ж говорити про відсутній на ній хрест, то це звичайна практика у випадку поховання в храмі: покійний і так знаходиться під покровом хреста.
Багатства Василя Касперовича теж легко пояснити без втручання потойбічних сил: після Андрусівського миру він приймає православ’я і вступає до лав реєстрових козаків. 1668 року гетьман Дорошенко підтвердив універсалом право 28-річного сотника на вотчину батька, село Бірківка, яке Касперу-Анджею Дуніну подарував за службу польський король Владислав IV.
Один факт дійсно викликає питання: надгробну плиту було розбито. Але і цьому може знайтися раціональне пояснення. Епітафія свідчила:
Всегда царем и вождям служаше без лести.
Первый би по гетману праведно славимый,
Всим бо бяше любезен делами своими.
1702 року, коли помер Дунін-Борковський, гетьманом був Іван Мазепа. Пізніше такі слова могли спровокувати обурення серед тих, хто вважав Мазепу зрадником. Відповідно, осквернення могили швидше за все було результатом політичних чвар.
Люди того часу часто звинувачували у співпраці з демонічними силами тих, кого боялися, кому заздрили або з політичних причин. Хай там як, у нас є своя красива легенда про «українського Дракулу». То навіщо зайвий раз множити славу волоського князя 15 століття?
