Незважаючи на оголошене з першого липня “хлібне перемир’я” на Донбасі, місцеві бойовики і російські військові продовжували обстріл позицій українських військових, отримуючи адекватні відповіді ЗСУ.Про це штаб операції Об’єднаних сил повідомляє на своїй сторінці в Facebook. За минулу добу ситуація на сході залишалася контрольованою, а бойовики проявляли невисоку активність практично по всій лінії зіткнення.
Ворог вів вогонь із застосуванням переважно гранатометів, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї та на окремих ділянках використовував заборонену “Мінськом” зброю.
Противник 25 разів відкривав провокаційний вогонь по наших позиціях, двічі з – з важкого озброєння.
Підрозділи Об’єднаних сил надійно утримували займані рубежі, неухильно дотримувалися режиму припинення вогню і не піддавалися на провокації ворога. Адекватну відповідь надавали тільки тоді, коли дії агресора несли пряму загрозу нашим військовослужбовцям і мирному населенню.
На Луганському напрямку неспокійно було в районі населених пунктів Щастя, Новоолександрівка, Кримське, де ворог застосовував гранатомети, великокаліберні кулемети і стрілецьку зброю. А наших захисників Троїцького бойовики провокували пострілами з 82-мм міномета.
За минулу добу противник також відкривав вогонь в районі Світлодарської дуги. Там наші позиції обстрілювали з гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
На Горлівському напрямку російські найманці розгорнули бойові дії в районі селища Луганське, де відкривали вогонь по наших позиціях з гранатометів і великокаліберних кулеметів. Ворог обстріляв з мінометів калібром 120 мм захисників Зайцевого, а по позиціях в районі Гладосове відпрацювала БМП.
Неспокійно було на Маріупольському напрямку в районі селищ Водяне, Гнутове і Широкине. Вогнем з гранатометів, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї ворог намагався змусити наших захисників відкрити вогонь.
Втрат серед українських військовослужбовців на щастя немає
Для когось вищенаведені дані — суха статистика, для інших — біль душі. А як ситуацію на Донбасі оцінюють в інших країнах? Це питання “Голос-Інфо” адресує відомому азербайджанському журналісту Рашиду Мамєдову.
Рашиде, як пересічні азербайджанці оцінюють ситуацію на Сході України?
Передусім зауважу, що з 12-ти союзних республік розвалилися три: Білорусь, Росія та Україна. Це вже потім, після Біловезької пущі решта республік почали оголошувати про свою незалежність. Все до цього йшло і рано чи пізно це все розвалилося б. Щоправда це можна було зробити не так, як зробив Горбачов, вводячи війська у Тбілісі, Ригу, Баку, коли люди сотнями гинули під танками і кулями. Але справді, мова зараз не про це, а конкретно про вашу державу.
Ви, спостерігаючи за подіями на сході України, відчуваєте небезпеку власне для себе, робите собі якийсь захисний панцир?
Звичайно. Але щоб там не казали про нашого президента, він, продовжуючи шлях свого батька, проводить дуже грамотну політику. Він не повертається спиною до Росії, але й повністю не повертається обличчям до Сполучених Штатів. Він, скажімо так, притримується нейтралітету, як свого часу робила Швейцарія під час Другої світової війни. Хоча звичайно усі політичні потрясіння, які відбуваються в світі, впливають і на нас. Криза також вплинула, коли обвалився долар. Це відбувалося паралельно. Ось я спостерігав як на Україні, а, точніше, в Україні падала гривня, в Баку проходили ті самі процеси. Тобто, манат знецінився фактично у два з половиною рази. Але тут якось намагаються зійти з цієї нафтової голки, шукають шляхи не знаходитися в прямій залежності від цін на нафту, але поки що, відверто кажучи, це дається дуже складно.
А як в Баку оцінюють такий проект як “Південний потік”?
Скажу одне: там, де є Туреччина,там, де Турецька Республіка приймає участь у якомусь глобальному проекті, вважай, що Азербайджан апріорі буде приймати участь у цьому ж проекті. І це цілком логічно, адже існує таке прислів’я: “Один народ — дві держави”, тобто турки і азербайджанці ідентифікують себе як єдиний народ, але розділений на дві держави. Особисто я не притримуюсь даної думки, оскільки для мене турки практично на одному імперіалістично- шовіністичному рівні з росіянами. Я з самого дитинства в політичному сенсі не приймаю і не сприймаю ні тих, ні інших. Не можу сказати, що як люди вони огидні і дуже погані, але державна політика Туреччини та Росії для мене — справжнісіньке жахіття.
Без Турції ми б не полізли в ті “Північні потоки” чи ще якісь інші.
Не полізли б… виходить, що ви, даруй за різкість — голова без рук.
Тут знаєш який момент… Не те, що голова без рук. Туреччина не має прямого втручання в політику Азербайджану. Якби Турецька Республіка мала б такий вплив, в нас все було б набагато гірше в плані релігії і в плані побудови відносин з сусідами. Наприклад, Туреччина взагалі не дружить з Ізраїлем, який є одним із головних стратегічних партнерів Азербайджану. У нас прекрасні відносини з державою Ізраїль. Ми закуповуємо у них зброю, в нас багато спільних бізнес-проектів. Тобто, ситуація виглядає наступним чином: в деяких моментах ми схильні прислуховуватися до турків, але в момент, коли Росія посварилася з Туреччиною, а конкретно Ердоган з Путіним, наш президент намагався їх усіляко примирити. Спробую пояснити, чому для нас це було важливо. Споконвіку, починаючи з 13-го століття, Азербайджан завжди був полем бою між найкрупнішими державами даного регіону. З одного боку Іран, з другого- Османська імперія, російський тиран – з третього. Тому наша позиція на той момент була цілком виправдана.
А чому ти кажеш: російський тиран, а не брат, друг чи принаймні сусід?
З якого такого дива росіяни мають бути мені братами чи друзями?
В принципі, ти маєш рацію, адже бачиш, що цей “брат” витворяє на території моєї країни…
Я розумію і від щирого серця співчуваю усім українцям. В мене є багато знайомих у Києві, брати яких поверталися з АТО хто інвалідами, а хто в трунах. Коли заходили “зелені чоловічки”,коли віджимали Крим, я як раз перебував у столиці України, тому бачив, як це все подавалося російською владою і медіа, і як це було насправді.
Але загалом… Це може видатися блюзнірством і цинізмом, але це все бізнес. Чому? Поясню. Візьмемо той же самий нагорно-карабахський конфлікт. За три роки активних бойових дій в період з 1991 по 1994 роки полягло близько 50-ти тисяч моїх співвітчизників. Хлопцям було по 18, 19, 20, 22 роки. За що вони гинули? За те, щоби нинішні деспоти-правителі, бізнесмени, могли спокійно ганяти свої фінанси через ці зони. Так звані ДНР та ЛНР — вільні, неконтрольовані коридори для про гонки наркотрафіку, людського трафіку. Словом, це суцільна територія злочинності, де протікають мільярди. Так само і Нагорний Карабах. Якщо це все припинити, то куди США і Росія будуть продавати зброю? Це ж основна стаття доходів. Навіщо, запитується, припиняти конфлікт, якщо це приносить величезні кошти? Це все стосується Нагорного Карабаху, Придністров’я та Сходу України.
Чи усвідомлюєш, що завтра на місці України можете опинитися ви?
Я з цього приводу можу сказати наступне. Допоки при владі знаходиться син Алієва, цього не може статися в принципі. Не знаю, що буде тоді, коли зміниться влада, але поки біля керма чинний президент, нічого подібного не відбудеться.
Як гадаєш, у цій війні, що четвертий рік поспіль триває на сході України, світ загалом на чиєму боці?
Не ображайся на мене, але тут потрібно розділяти: чисто людське ставлення і чисто державне. Якщо говорити з політичної, а не з індивідуально людської позиції, то світ виступає за те, щоб цей конфлікт продовжувався. Їм не вигідно припиняти цей конфлікт. Чому? Я пояснив раніше. Знову-таки Нагорний Карабах. Там конфлікт тліє вже 30 років, активно — 28. Його давним-давно буквально за лічені години можна було припинити. Але Росії та США це невигідно. Те саме стосується і сходу України. Росії достатньо клацнути пальцем, вивести свої війська і все, крапка. Луганськ і Донецьк знову повернуться під крило України, в цьому немає жодних сумнівів. За Крим не кажу, тому що там, вибач, дещо геморойна ситуація, але Луганськ і Донецьк повернуться стовідсотково. Але це невигідно політично. Постійно на території колишніх радянських республік має бути тліючий конфлікт. Коли з Грузією проконало, коли Саакашвілі скинув деспота Шеварнадзе, почали думати, а що ж робити далі? Вирішили поїхати в Середню Азію, бо, бачте там щось засиділись патріархи. В результаті розхитали Киргистан, я маю на увазі відомі події в Оші. Там два роки потліло і вгомонилося. Далі що? Ну, подумали і вирішили: давайте підемо на Україну. І війна в твоїй державі буде продовжуватися доти, доки хтось “там” остаточно не вирішить завершити цей конфлікт.
За Азербайджан я спокійний, а ось Вірменія, через те, що повернулася до Росії спиною ще поплатиться. Вони протягом року отримають дуже хороші ляпаси від Росії. Дуже гарні ляпаси, це зрозуміло, як пити дати. У нас же, поки при владі буде Алієв, все буде більш-менш стабільно. В нас два шляхи: або ми підемо під Турцію, або нас “приватизує” Іран. Але в Росію однозначно ми не підемо ніколи. І до нас РФ не полізе.
Але ви ж не в НАТО.
Так, ми не в НАТО, але тут не слід забувати про Туреччину. В Європі турецька армія вважається однією з самих сильних і дисциплінованих. Туреччина — один з основних гравців на Кавказі.
Дещо відійду від теми. Свого часу територія Азербайджану сягала 270 тисяч квадратних кілометрів. Але через те, що не було сильних правителів країну роздерибанили. Нас весь час дерибанили і нам також діставалося від усіх. Повезло нам із сусідами… Іран і Росія. Господи ти Боже мій, прямо щастя привалило. Одні шовіністи-християни, інші шовіністи-мусульмани.
Насамкінець: сьогодні сім з десяти азербайджанців щиро співчувають Україні. Ми це пережили на собі, тому, як ніхто інший розуміємо вас.
Дещо відступлю від теми. Чи вважаєш ти вибори в своїй країні чесними і демократичними?
Ні, бо все відомо заздалегідь.
Чи є суспільний запит щось змінити в цьому плані?
Це провокаційне питання і якщо я відповім на нього, то завтра можу просто не прокинутися. Знаєш, всяке за ніч може статися… Скажу лише так: запиту не має в тій мірі, щоб можна було щось кардинально змінити.
P.S На прохання нашого співрозмовника (як пояснив — в цілях власної безпеки) його прізвище та ім’я було змінено, а в оригіналі розмова відбувалася на російській мові.
